Так повелося, що нам завжди чогось не вистачає і завжди чогось забагато. Чого бракує, кожен скаже, а в надлишку — відходи життєдіяльності людини, зокрема сміття. І його так багато, що воно почало блукати територією країни. Якби в робота поцікавитися доцільністю того, чому у вересні цього року львівські тверді побутові відходи опинилися в Миколаєві, то в його прагматичному мисленні сталося б коротке замикання. І очманів би він надовго, бо після Миколаєва воно зненацька з’явилося на Вінниччині, а нещодавно, як повідомляли ЗМІ, на трасі біля Києва перекинулася вантажівка з нібито безгоспними твердими побутовими відходами і так упала ниць, що і не зрозуміло: мав водій документи на перевезення вантажу чи вони стали сміттям? А якби робот все-таки прийшов до тями, то, напевне, українською мовою сказав би: «Якщо самі не можете дати раду, то віддайте його за кордон». Хто візьме? Непридатні отрутохімікати залюбки брали. 

Зустріч глави уряду Володимира Гройсмана з представниками вітчизняного та іноземного бізнесу відбувалася в межах Другої міжнародної торгово-промислової конференції «Зони вільної торгівлі: можливості та виклики для України та партнерів».

Дискутували на проблемні теми представники торгово-промислових палат країн ЄС, дипломатичних представництв Канади, країн СНД, ГУАМ, Європейської комісії та представництва Єврокомісії в Україні, Ради бізнес-омбудсмена. Ділилися думками й керівники комітетів Верховної Ради, центральних органів виконавчої влади, провідних бізнес-асоціацій. 

Третього грудня — Міжнародний день інвалідів. Ця дата покликана привернути увагу спільноти до потреб цих людей. Втім, в інші дні їм теж потрібні увага, розуміння, захист їхніх інтересів. Пересуваючись містом, заходячи до супермаркетів чи поліклінік, переходячи дорогу чи спускаючись у підземку, не всі знають, що є люди, котрим надто складно даються усі ці переміщення. Їх у нашій країні понад три мільйони. Наші міста — від столиці до невеличких населених пунктів — досі не пристосовані до вільного та зручного пересування громадян з інвалідністю. Особливо гостро це відчувають на собі незрячі та люди на візках. 

Цього ранку на моніторах школярів комп’ютерного класу буде зазначено: «20 грудня 3210 року. Тема уроку: «Битва на Кальміусі». Саме так з подачі істориків зватимуть у майбутньому події, відомі нам як АТО, гібридна війна чи тимчасова окупація певних територій Донбасу. І навіть безнадійні двієчники впевнено відповідатимуть: головною причиною поразки і захоплення проросійськими варварами ХХІ століття Донецька та інших населених пунктів Донбасу став жахливий період політичної та олігархічно-кланової роздробленості України. Тобто орди знавіснілих маргіналів і раті регулярних військ сусідньої агресивної імперії, які цинічно порушили наш державний кордон, виявили головне слабке місце тодішньої України — розпорошеність і брак єдності. 

Жителі прифронтових населених пунктів Донеччини знову стали заручниками так званого перемир’я. Цього разу обстріли, які почастішали, залишили без водопостачання людей по обидва боки лінії розмежування. Зокрема через бойові дії однієї ночі було знеструмлено насосну станцію першого підйому Південнодонбаського водогону і припинено подачу води одразу на п’ять фільтрувальних станцій, які забезпечують питною водою населення десятка міст та прилеглих селищ і сіл. Причому обстріли не були випадковими, а тривали всю ніч, і весь цей час працівники станції змушені були переховуватися у бомбосховищі. Тільки вранці їм вдалося скористатися відносним затишшям та відновити подачу води на фільтрувальні станції. Значно драматичніше розгорталися події на іншій потерпілій від обстрілів території: після пошкодження ділянки водогону «Горлівка — Торецьк» великого діаметру — 900 міліметрів — сталося повне припинення постачання води до міст Торецьк, Залізне та довколишніх селищ. 

Нині Україна перебуває у геополітичній точці біфуркації, або перед своєрідним моментом істини. Не лише у конфлікті з Росією, а й у багатьох міжнародних процесах, які, серед іншого, впливають на логіку розвитку подій української ситуації, породжують нові виклики українській державності та національній безпеці. Таких висновків дійшов радник Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін у недавніх публікаціях. На його переконання, ключове питання в тому, будемо ми при цьому фоном світового процесу чи одним із суб’єктів.  

Укотре беру 11 клас і вкотре від батьків і дітей чую одні й ті самі питання, які залишаються без відповідей. Перше і найголовніше: чому результати ЗНО з певних навчальних предметів зараховують як результати державної підсумкової атестації в школі? Таку практику було започатковано 2007/2008 навчального року. Однак тоді, на відміну від нинішніх випускників, учні мали змогу не погодитися з оцінкою за дванадцятибальною шкалою, виставленою за тест з української мови, хоч у тесті були питання і з літератури. Аналогічне було і з іншими навчальними предметами. Інші ж у письмовій формі просили зарахувати результати ЗНО як результати ДПА. Саме того навчального року вчителі-предметники зітхнули з полегшенням: уперше їм не треба було перевіряти стоси переказів, вислуховувати відповіді випускників. Проте вже за рік ЗНО і ДПА в школі повністю розмежували, мотивуючи це тим, що школа не повинна мати ніякого стосунку до УЦОЯО, отже вчителі-предметники знову почали проводити звичні ДПА, результати яких фіксували в додатку до атестата. 

«З такими лісниками природоохоронці точно будуть дружити, а не ворогувати», — заявили екоактивісти після ознайомлення з роботою Тетерівського лісгоспу на Київщині зі створення охоронних зон навколо гнізд рідкісних птахів. У цій держустанові до живої природи ставляться з повагою давно, а от іншим лісопідприємствам доведеться гуманізувати свою роботу, якщо не з доброї волі, то з примусу. 

Цієї середи Прем’єр-міністр Володимир Гройсман виніс на розгляд присутніх три теми: підвищення соціальних стандартів на 10% з 1 грудня, правила формування рахунків за житлово-комунальні послуги для громадян і фінансовий бік реформи охорони здоров’я. 

Кількість ріелторів в Україні поступово і неухильно зменшується. Так, приміром, у Києві за останні три роки їх стало вдвічі менше — у столиці працює 150 агенцій нерухомості з чотирма тисячами фахівців із нерухомості. Керівники різних галузевих асоціацій твердять, що ця професія стала практично вимирати, а люди шукають можливостей для купівлі-продажу квартир чи будинків на різних сайтах без посередництва ріелторів.

Справді, останнім часом такі ресурси надто популярні у населення. Проте, продаючи або купуючи житло без посередників, можна потрапити в халепу: знайдуться не виписані особи, житло може бути заставним у банку тощо.