Жителям Наддніпрянського краю не звикати до різнобарв’я знаменитого петриківського розпису. Однак недарма українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ—ХХІ ст. включено ЮНЕСКО до переліку нематеріальної культурної спадщини людства. Цими життєдайними яскравими розмальовками можна милуватися безкінечно.

Отож на фестивалі, який днями відбувся у селищі Петриківка, було на що подивитися і чому дивуватися. На центральному проспекті імені Петра Калнишевського розгорнули яскраві презентації всі райони Дніпропетровщини, а окрім традиційного петриківського розпису, привезли свої вироби й умільці з вишивання, соломоплетіння, гончарства, ковальства тощо з інших областей.  

34 роки тому в Миколаєві відкрили на той час єдиний у країні культурно-ігровий комплекс «Казка» з усіма атрибутами змістовного дозвілля для дітей і підлітків. Парк площею 2,5 гектара створили, як тоді казали, методом народного будівництва. Архітектори, художники, скульптори, корабели долучилися до доброї справи. 1982-го тут відкрили містечко, а через рік встановили один із центральних експонатів — справжнісінький паровоз «кукушка». 

Хоч загалом споруда колишнього Англійського клубу перебуває в цілком пристойному стані й перепрофілювання її під щось некультурне не передбачається. Втім, говорити про виразні перспективи відродження Музею морського флоту не випадає. Коли морські експонати повернуться до рідних стін, сказати важко. Навесні їх перевезли з однієї тимчасової локації — Одеського морвокзалу — до іншої, також тимчасової.

Коли на території морського вокзалу почали робити ремонт для створення єдиного митного простору, морські старожитності спрямували до спорідненого закладу — музею морського порту ім. Де-Волана. Це компромісне рішення директор погорілого музею Людмила Бондаренко вважає цілком прийнятним і дякує портовикам та колегам, які потіснилися, щоб дати притулок уцілілим реліквіям. 

Білорусь отримала від Світового банку 40,7 мільйона доларів. Це кредит на розвиток лісового господарства. 21 мільйон буде витрачено на придбання техніки, зокрема харвестерів та форвардерів. Для наших лісових просторів ці слова звучать незвично: ми ліс уже багато років поспіль валимо бензопилкою «Дружба», а витягуємо з лісосіки волоком за допомогою морально і фізично застарілих тягачів, знищуючи так і грунт, і підлісок. Тому пояснюю, що харвестер — це самохідна багатоопераційна лісозаготівельна машина. Керує нею одна людина. Харвестер і дерево спилює, і сучки обрізає, і на визначену оператором довжину кавалки колоду розрізає. Залишається тільки під’їхати форвардером (машина з навантажувачем для вивезення лісу) і відвезти заготовлене хоч на залізницю, хоч до шосе, а то й безпосередньо до замовника. 

На початку цього року депутати Запорізької облради ухвалили Програму розвитку і функціонування української мови на 2016—2020 роки. На запитання, як вдалося досягти консенсусу щодо питання, яке постійно підігрівається недобросовісними політиками, один із її співавторів народний депутат України першого скликання Олександр Білоусенко починає відповідь здалеку. Передовсім зазначає, що в Запорізькій області з 2010 по 2014 рік стан вживання державної мови був катастрофічним.

Закарпатська область єдина в Україні, в якій перспективний план формування територій громад досі не схвалено. Депутати обласної ради, експерти розходяться в думках, коли говорять про причини такого уповільненого темпу «децентралізаційної» реформи. Одні кажуть, мовляв, нинішня конфігурація населених пунктів краю за Карпатами складалася століттями, і тепер порушувати її — це ламати «столітні традиції самостійного існування»; інші вбачають у небажанні міст, селищ, сіл об’єднуватися загрозу «втрати самобутності», «свого обличчя». Треті остерігаються того, що залишаться «на задвірках» і втратять перспективу розвитку. 

У ці вересневі дні в соцмережах розгорілася цікава дискусія. Батьки, вчителі й просто небайдужі громадяни намагаються спільними зусиллями з’ясувати, якою повинна бути шкільна форма, чи потрібна вона загалом і чи має право бодай якийсь директор вимагати від батьків, щоб їхні діти приходили на уроки в однаковісінькому вбранні (яке робить їх однаково безликими), як було за часів Радянського Союзу, коли сиділо за партами моє покоління. Пригадую коричневі сукенки з білими комірцями й манжетами, які треба було регулярно прати й перешивати, чорні фартушки на щодень і білі — на свята, які упродовж навчального року набридали гірше гіркої редьки. 

За різними оцінками експертів і правоохоронних органів, представниками попередньої влади за неповні чотири роки було виведено з України і вкрадено з державного бюджету від 20 до 30 мільярдів доларів. Про це свідчать як прямі докази, так і ситуація з державним бюджетом, в якому на початок 2014 року недорахували майже 290 мільярдів гривень. Це ті кошти, які фактично обліковували на рахунках місцевих органів влади і загального фонду державного бюджету, але насправді їх там не було. 

Величезний масштаб виведення коштів з бюджетного сектору вражає міжнародних експертів та правоохоронні органи, які поставили чітку вимогу до української правоохоронної системи — максимально повернути кошти до державного бюджету, що виводилися представниками попередньої влади. Допомогти пришвидшити цей процес має новий закон про стягнення необгрунтованих активів у межах цивільного провадження. 

З першого січня 2017 року адвокати поступово займуть монопольне становище на представництво іншої особи в судах, а також на захист від кримінального обвинувачення. Це, в першу чергу, стосується чималої кількості клієнтів банків, які часто подають позови на фінансові установи, щоб захистити права в судах різних інстанцій, або навпаки, останні таке вчиняють самі.

Поки що фізичні чи юридичні особи можуть це робити, залучивши звичайного юриста або навіть захищаючи свої права в судах самі. Отже, з нового року, згідно із законами «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та «Про судоустрій і статус суддів», інтереси банків і їхніх клієнтів представлятимуть лише професійні адвокати, а не звичайні юристи. 

Здавалося б, людство давно забуло про явище работоргівлі, яке в більшості з нас асоціюється з давньою та середньовічною історією — кріпацтвом, «чорним рабством» та іншими подібними явищами. Проте, як свідчать факти, випадки торгівлі людьми — цілком сучасні реалії, чиє існування має потужне економічне підгрунтя. До того ж ця проблема глобальна, адже, як свідчить практика, постраждати від торгівлі людьми може будь-хто незалежно від віку, статі, походження, освіти і рівня достатку.