Кілька місяців тому в Олександрії на Кіровоградщині четверо студентів-ветеринарів під керівництвом свого викладача на території аграрного технікуму жорстоко вбили, а потім розчленували цуценя. Процес зняли на відео й розмістили в інтернеті.

Усвідомлювати, що в центрі Європи, в нашій країні, яка прагне долучитися до цивілізованого світу, відбуваються такі речі, дивно, дико й зле. Якщо дистанціюватися від емоцій, то страшним видається не лише сам факт (а він далеко не поодинокий), а й діагноз, який він засвідчує. Бо ставлення до тварин — це теж індикатор морального здоров’я людей. 

Щовересня жителі міст змушені звикати до тисняви у громадському транспорті — з’їжджаються студенти. А для спудеїв, які не паркують власні авто під корпусами вишів, тиснява в маршрутках — не найстрашніше. Важливіше, де взяти гроші на прожиття чи навчання.

Уже забули інцидент перед початком навчального року, коли молоді громадські активісти запустили тортом у заступника міністра фінансів Сергія Марченка, протестуючи проти скасування стипендій. Студенти мають право на протест (щоправда, не зрозуміло, чому незаможні дітки тортами розкидаються), але ж пам’ятаємо їхнє гасло: «Гроші на стипендії, а не на війну». Цей некоректний заклик викликає сумнів у не замовному характері акції. Бо нині наголос роблять не на фінансових проблемах студентів, а саме на війні. 

Видавці й читачі перегорнули останню сторінку найочікуванішого в Україні книжкового форуму — львівського, який упродовж багатьох років є одним із визначальних культурних брендів міста Лева. Організаторам і учасникам ще належить проаналізувати рівень його проведення: важливо не лише назвати кількісні параметри, а передовсім визначити ті головні набутки, якими запам’ятається і збагатить шанувальників книги ХХІІІ Міжнародний форум видавців. Прикметно, що він не просто став довгожителем, а надійно прописався серед найпрестижніших аналогічних книжкових ярмарків Європи, поступаючись за окремими параметрами франкфуртському чи варшавському (їхній вік набагато поважніший) щодо комфортності, розкрученості, але аж ніяк не за рівнем зацікавленості. 

Обраний 8 вересня голова Рівненської обласної ради Микола Драганчук — на політичному олімпі краю людина відносно нова. Значно краще його знають у Сарненському районі, де очолював редакцію районної газети «Сарненські новини», а минулих 5 років був головою районної ради.

Про те, що було й що буде далі, ми розмовляємо з Миколою Драганчуком у його робочому кабінеті. 

У  Запоріжжі підписано меморандум про співпрацю між обласною владою, містами Запоріжжя, Мелітополь та Бердянськ із проектом «Зміцнення спроможності українських територіальних громад до прийняття внутрішньо переміщених осіб в Україні», який реалізує Німецька федеральна компанія Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbeit (GIZ).

Співпрацю в межах проекту протягом 2016—2019 років здійснюватимуть у напрямі підвищення якості надання послуг, попит на які зріс у зв’язку зі збільшенням кількості переселенців; сприяння діалогу та проведенню заходів з урахуванням потреб вразливих груп населення в приймаючих громадах; поліпшення взаємодії органів влади, місцевих громад, громадських організацій та волонтерів. 

Село — не місце, де до влади можуть допустити «парашутиста» або «варяга». На відміну, приміром, від кандидатів у народні депутати чи навіть в обласну раду, яким через ЗМІ та агітацію можна створити привабливий імідж, сільська громада повірить лише тому, кого знає не один рік і хто має авторитет і повагу. А з огляду на те, що в селі кожен крок і кожен вчинок на видноті, потрібно мати справді бездоганну репутацію та відповідні дані, щоб очолити громаду. Але навіть у разі підтримки твоєї кандидатури більшістю односельців це ще не гарантія безпроблемної роботи у майбутньому. Адже частина тих, хто на виборах, приміром, віддав свої симпатії іншим кандидатам, не проти ускладнити життя переможцеві та нівелювати позитив у його діяльності. Іноді з меркантильних або особистих мотивів. Керівники зі стажем у таких ситуаціях діють за принципом «Бути добрим для всіх неможливо». А як ведеться тим, чий стаж на посаді очільника сільської громади не сягнув ще й року? 

«Вашу вавку треба намастити», — сказав лікар і вийшов. За хвильку до палати зазирнув його колега і виніс власний вердикт: «Забинтувати». Потім з’явився черговий лікар і скасував призначення своїх попередників, приписавши відкрити уражену ділянку і приймати сонячні ванни. «Та ні, тут треба пити пігулки, і само минеться», — категорично висловився наступний ескулап.

«Пробі! — заволав пацієнт. — Я не знаю, кого слухати, нехай хтось один лікує!» «Ні, хтось один не може, — заперечив завідуючий відділенням. — Хто вільний, той до вас і підходить!» 

Сумське обласне управління лісового та мисливського господарства з більшості показників посідає лідерські позиції серед 25 регіональних управлінь лісової галузі України. 

Про роботу сумських лісівників та її результати напередодні професійного свята кореспондентові «УК» розповідає начальник управління Віктор ЧИГРИНЕЦЬ. 

Цинізму, святотатства й блюзнірства ідеологам самопроголошеної «ДНР» не позичати. Бо запасів цього «добра» у них вище місцевих рукотворних гір — принишклих і похмурих териконів. І як уже повелося, використовують вони його за випробуваним принципом «На злодієві шапка горить». Тобто категорично звинувачують свідомо обрану «жертву» у власних хибах і злочинах. Чого тільки вартий недавній гвалт, зчинений у «республіці». Тутешні засоби масової дезінформації вкотре звично взялися відволікати увагу знедолених жителів від довгої-предовгої низки проблем, через які життя у «Мордорі» (так саркастично звуть окуповані території самі ж мешканці) перетворилося на виживання. Цього разу вони звинуватили співробітників СБУ в тому, що ті завербували для здійснення диверсій групу затриманих ними неповнолітніх дітей. 

Не секрет, що наші підприємці, які мають на депозитних рахунках банків чималі кошти, у випадку, коли фінустанову доведено до банкрутства та її ліквідовують, отримують гроші у шосту чи сьому чергу. А це означає, що 95—99% бізнесменів вже ніколи їх не побачать, і кошти залишать собі у кишенях ТОПи банків чи вони потраплять в офшори і зникнуть. Саме таким чином, як наголошують економічні експерти, в останні 10 років у бізнесменів, які тримали депозитні рахунки у фінустановах, викрали до 400 мільярдів гривень.