Приймає численні вітання з нагоди 85-річчя Іван Дзюба. Здається, більше й додавати нічого не треба: ні почесних звань, ні нагород, ні численних оцінок політичних і культурних діячів, ні наводити цитати з енциклопедичних видань про його життєві й творчі віхи. Без перебільшення можна говорити, що його ім’я інколи набуває ознак легендарного: чого варто те, що працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» багато співвітчизників вважають одним із найбільш довершених досліджень, що дає відповідь на численні питання і нинішньої України. 

«Іду отак, а поруч машина пригальмувала, у прочинене віконце висунувся молодик і пістолет на мене наводить. У мені все похололо, я зойкнула і сумочкою голову прикрила. А вони як зарегочуть — і поїхали далі», — жінка й справді була бліда і злякана. Коли на тебе наводять зброю, то не з’ясовуватимеш, справжня вона чи парубки здуру тішаться іграшковим пістолетом. Десять років тому такі жарти викликали неабияке обурення. Нині ж світ ніби знавіснів: співгромадяни розгулюють зі справжньою зброєю, а людське життя знецінилося. 

З першого липня набули чинності нові правила оподаткування нерухомості. «Урядовий кур’єр» уже подавав щодо цього офіційні роз’яснення Державної фіскальної служби («Податок на нерухомість: час платити» у номері за 5 липня). Що показала практика? Які підводні камені виявилися на шляху запровадження новації? Роздумами щодо цього ділиться наш кореспондент. 

Люди намагаються видаватися кращими, ніж є насправді. Своїм іміджем переймаються не лише політики і чиновники, артисти й письменники. Деякі журналісти також занадто героїзують свою роботу. Звісно, чимало колег поплатилися життям, виконуючи професійні обов’язки, але є й ті, хто без особливих потрясінь заробляв на шмат хліба з маслом, небезкорисливо дружив із чиновниками і політиками. Нерідко такі люди б’ють себе кулаком у груди, говорячи ледь не про дисидентство та блискучі статті, які спричинили переполох у райкомах та обкомах. Щодо «блискучості» виникають сумніви, бо за десятиліття окремі так і не навчилися по-людськи писати — публікації нагадують недолугі прес- релізи. 

Це підприємство сповна відчуло всі «принади» перехідного періоду української економіки. Зміна його власників нерідко супроводжувалася судовими перипетіями та силовим протистоянням. Останнє з них відбулося зовсім недавно. 

Про жахіття, які відбуваються в українських тюрмах, говорять багато правозахисників. На їхнє глибоке переконання, наші виправні заклади психологічно калічать людей, особливо тих, хто скоїв нетяжкий злочин. Часто після виходу на волю колишні ув’язнені знову порушують закон, щоб повернутись у звичне для них середовище. Адже більшість із них за час відбування покарання втрачають сім’ю, друзів, роботу, тому не знають, як жити на волі. Щоб ті, хто скоїв нетяжкий злочин, могли відбувати покарання без ув’язнення, а ті, хто тривалий час перебував у місцях позбавлення волі, могли адаптуватись і повернутись до нормального життя, й запроваджують в Україні службу пробації.

В Україні побільшало омбудсменів. У структурі Нацполіції створили управління захисту прав людини (УЗПЛ), перша група поліцейських-омбудсменів пройшла підготовку, і в кінці червня їм вручили відповідні сертифікати. Працівники УЗПЛ моніторитимуть, як дотримуються прав людини в установах поліції, зокрема в ізоляторах тимчасового тримання. Глава Національної поліції України Хатія Деканоїдзе зауважила, що нині рівень довіри до Нацполіції становить приблизно 48%, і назвала це «кредитом довіри», який правоохоронці мають виправдати. Однак поліцейським слід навчитися працювати за іншими принципами і правилами. «Робитиму все для цього. Впевнена, що й ці люди також, аби права людини були пріоритетними для Нацполіції України», — зазначила глава відомства. 

Галузь освіти я добре знаю, оскільки понад двадцять років працював у ній. Довелося чимало побачити. Марно сподіватися, що освіта в умовах хабарництва, яке заполонило Україну, залишилася не враженою. За радянських часів викладачі, можливо, також грішили цим, але не в таких масштабах. За роки свого студентства (1966—1971) не пам’ятаю жодного побору. Інколи студенти пригощали викладачів, які заходили в гуртожиток, привезеними з дому самогоном і ковбасою. Це було не даниною за іспити і заліки, а щиросердим частуванням. 

Ніде правди діти, більшість українців налякані та обурені повсякчасним зростанням тарифів на житлово-комунальні послуги. Та на відміну від Польщі, де «шокову терапію» запроваджували без будь-якої підтримки людей державою, в Україні малозабезпеченим і родинам у складних життєвих обставинах пропонують звертатися по субсидії. І не просто пропонують — їх закликають до цього. 

На адресу редакції «Урядового кур’єра» щодня надходить велика кількість листів від наших читачів. Їхня тематика різноманітна. Є нариси про земляків, скарги на сусідів, на бездіяльність влади на місцях. Є безліч запитань про нарахування соціальних виплат. А ще — листи з міркуваннями і пропозиціями, як припинити війну на сході країни. Лише черствих душею не бентежить ця тема. А такі, на жаль, також є в нашому суспільстві. Однак ітиметься не про них.