Відвідавши супермаркети, магазини, торгові ряди сумського та десятків місцевих ринків, навряд чи хтось стверджуватиме, що існує дефіцит плодово-ягідної продукції. У достатній кількості та широкому асортименті є не тільки традиційні для Сумщини яблука, груші, сливи, в сезон — різноманітні ягоди, а й заморські екзоти на кшталт манго, ківі, ананасів, апельсинів, мандаринів, не кажу вже про тугі в’язки бананів.

 Нещодавно керівники Європейського Союзу заявили, що розглядають можливість фінансової підтримки України у впровадженні двох «водневих долин» у Закарпатській та Одеській областях. «Урядовий кур’єр» ще до повномасштабної війни звертався до цієї важливої теми («Майбутнє за воднем: чи застовпимо нішу», «УК» від 14 вересня 2021 року).

 Поліцейські під час служби розміновують землі й будівлі, фіксують злочини окупантів, стежать за додержанням правопорядку. А ще надають різноманітну допомогу місцевому населенню: підвозять продукти, допомагають вогнеборцям ліквідовувати пожежі тощо. Про їхню службу — в розповіді «Урядового кур’єра».

 У містечку Гоща (від «гостинний»), за 25 кілометрів від Рівного, знайомимося з Тетяною та Дмитром Власовими — власниками рекламно-виробничої компанії «Алексія», сімейного бізнесу. У приміщенні, яке не використовували, тепер виспівують швейні машинки. 40 робочих місць — цілком конкретний результат роботи релокованого з Харкова бізнесу. Ще 15 швачок працюють у Рівному. Отже, за рік роботи на новому місці Власови перевершили ту кількість робочих місць, яка була в Харкові. Як їм це вдалося?

 Ті, кому нині доводиться лікуватися у Тростянецькій лікарні, не приховують захоплення: скрізь чистота, порядок, вишуканість, до послуг пацієнтів новітнє обладнання й устаткування, кваліфікований персонал — одне слово, європейський рівень. Майже такий, як позаторік у вересні, коли у Тростянці відзначали День міста і з урочистостями відкривали лікувальний корпус після термічної модернізації та оновлене інфекційне відділення. 

 Одним з наслідків вторгнення російських агресорів на територію України стало нищення природних ресурсів. Окупанти вчинили екоцид, забруднюючи водойми, ґрунти й повітря. Україна ще довго стикатиметься з цим по завершенні війни.
За інформацією екологів, велику небезпеку становлять вибухи боєприпасів та ракетне паливо, що отруюють ґрунт і воду. Під час та після вибухів відбуваються хімічні реакції, які можуть призводити до кислотних дощів. А те, що не встигає розірватися, залишається у вирвах сіркою або радіоактивними елементами. Сірка залишається в повітрі. 

 Останнім часом ворог для завдання максимальної шкоди нашій  промисловій інфраструктурі й населенню активно використовує ударні безпілотники. Виникла додаткова загроза життю і здоров’ю українців. Це змушує громади оперативно дбати про обладнання на своїх територіях різних типів бомбосховищ. На Полтавщині нині популярні модульні укриття, якими передовсім забезпечують навчальні заклади. Днями начальник Полтавської обласної військової адміністрації Дмитро Лунін відвідав будівництво такого об’єкта на території Нехворощанської громади.

 Великдень і час, коли ворог прийшов в Україну з війною, світло Воскресіння Христового й темрява московитського зла... Це відлунювало й у житті славетного Івана Франка. Великдень в родині письменника завжди святкували з благоговінням, дотримуючись давніх народних традицій. Коли вибухнула Перша світова війна й російські солдатушки полізли саранчею на нашу землю, сини Івана Франка пішли на фронт: Петро добровольцем став у лави Легіону Українських Січових Стрільців, Тараса призвали в австрійське військо, потім він був в Українській Галицькій армії, а донька Анна — сестрою милосердя.

 Ретуш і блиск «другої у світі армії» на парадах зіграв з керівниками мілітаризованої держави-агресора злий жарт. Вислів «аналоговнєт» про надсучасну зброю, якою із кремля довго погрожували всьому світу, вже став мемом. А втративши за рік після початку повномасштабного вторгнення в Україну відносно сучасні зразки зброї, в рф почали знімати із тривалого зберігання раритетну техніку. Наприклад, у березні рашисти повезли на фронт давно застарілі танки Т-54, які приймали на озброєння ще 1947 року.

 Щоденні потужні обстріли московськими зайдами міст і сіл Донеччини поблизу лінії фронту подовжують довжелезний трагічний список загиблих громадян України, яких кремлівський диктатор-параноїк пообіцяв «захищати». Прикрими, ганебними і навіть дикими залишаються ті реалії, коли від ворожих ракет, снарядів чи мін гинуть наймолодші краяни — діти, яких, погодьтеся, давно не мало бути у вкрай небезпечних прифронтових зонах.