Коли на промисловій мапі Сумщини 1993-го з’явилось українсько-німецьке товариство «Флігель», де виготовляли тачки та візки для присадибного господарства, навряд чи хтось міг передбачити його подальшу виробничу долю. Адже 1990-ті виявилися непростими для бізнесу у глибинці — товариство створили в невеличкому тодішньому райцентрі Липовій Долині.

 27 прикордонний загін імені героїв Карпатської Січі, який базується в місті Мукачево на Закарпатті, охороняє 316,2 кілометра спільного кордону з Угорщиною та Румунією, 75,2 кілометра якого проходять річкою. У всі пори року вночі й удень кордон намагаються перетнути або навіть перелетіти з контрабандним вантажем, а під час війни з росією серйозних клопотів додають ті, хто хотів би уникнути мобілізації до Збройних сил України.

 Вона може тішитися тим, що спить не на підлозі. Ночує на ящиках, на яких лежить товста дошка. У цій підвальній кімнаті є ще два спальні місця для двох дорослих. На таких примітивних лежаках важко випростатися, бо вони завдовжки всього по півтора метра. А її місце для ночівлі ще менше: якийсь метр. Утім, віднедавна комфорту в цій підземній спальні побільшало. Раніше вони вкладалися на голих дошках, однак світ не без добрих людей, які привезли їм справжні матраци.

 На початку 2022 року він висвітлював акції протесту та насильство в Казахстані, а потім повернувся в Україну на тлі повідомлень про те, що росія готує вторгнення. У середині січня він уже працював кореспондентом для Associated Press у Харківській області та на Донбасі. Євген Малолєтка жив у Харкові, проте коли з командою AP зрозумів, що війна росії неминуча, переїхав у Маріуполь. Разом з відеожурналістом Мстиславом Черновим і відеопродюсером Василісою Степаненко Євген Малолєтка прибув до Маріуполя за годину до початку російського вторгнення. 

 Напередодні Дня адвокатури, який в Україні відзначали минулого тижня, відбувся захід, що матиме велике значення для професійного вдосконалення українських юристів. Представники вітчизняного адвокатського середовища та вишів, у яких готують правників, зустрілися у форматі відеоконференції з очільниками фундації «Центр американських студій в Україні». Затвердили меморандум про узгоджені дії та окреслили поетапну реалізацію американсько-української програми співпраці. Про що говорили та до чого дійшли –– у розповіді «Урядового кур’єра».

 Понад три місяці в Тернополі діє центр підтримки внутрішньо переміщених осіб «Я — Маріуполь». Його створено з ініціативи Маріупольського міського голови Вадима Бойченка. У цьому закладі маріупольці працюють для маріупольців. Очолює його Оксана Гринько, яка прожила у приазовському місті три десятиліття. Там вона закінчила університет, працювала у медійній галузі: на радіостанції, телебаченні, в місцевій газеті. Певний час очолювала департамент культурно-громадського розвитку міської ради, депутат двох скликань Маріупольської міськради. 

 Рівне стало п’ятим містом в Україні, в якому представили виставку-меморіал «Носії пам’яті. Загиблі журналісти-2022». Проєкт утілила Академія української преси за підтримки фонду Фрідріха Науманна, МЗС ФРН у партнерстві з Національною спілкою журналістів України.

Точніше, дуже давно: ще на початку 1980-х років. Ми стояли біля колгоспного гаража сумні, невеселі й розчаровані. Ми — це представники молоді нашого господарства. А насуплені, бо керівники колгоспу відмовили нам у проханні влаштувати зустріч Нового року в сільському клубі, де молодь мала намір посидіти за святковим столом, поспівати та потанцювати біля ялинки. Звісно, ми корегували плани на новорічну ніч і негарними словами називали представників правління, які відхилили нашу заяву.

 «Першим, до кого я 2009 року прийшов з ідеєю конкурсу «Я — журналіст!», був тодішній начальник Рівненського обласного управління освіти Іван Вєтров. «А не думав Ігореві Пасічнику запропонувати партнерство? Він журналістику планує відкривати», — поділився ідеєю Іван Вєтров.

Напередодні новорічних свят міста й селища нашої країни зазвичай перетворюються на казкові містечка. Яскрава ілюмінація на вулицях, новорічні ялинки на площах та святкові заходи повсюди. Але 2023 рік українці вимушені зустрічати стриманіше, адже війна та постійні атаки країни-агресора становлять небезпеку головному, що є в людини, — життю. Напередодні свят цілком доречно виникало запитання, чи варто в умовах воєнного стану ставити ялинки на площах та влаштовувати багатолюдні святкові заходи.