Недавно, перебуваючи в селі на Черкащині, зайшла на сільський базар і була вражена ось чим. Єдина ятка, до якої стояла черга, — та, де продавали засоби захисту рослин, зокрема й те, що використовують, щоб не росли бур’яни. Люди брали цю отруту для власних городів! Найцікавіше, що продавець, вочевидь, сам не був поціновувачем свого товару: коли молода пані попросила продати щось, щоб посипати полуничну грядку проти бур’янів, то він кілька хвилин буквально вмовляв її не купувати цієї шкідливої гидоти. 

Найбільше брешуть після полювання, під час війни та перед виборами. Однак якщо перше та третє не є катастрофою: просто не вір, не голосуй за гречку — і  буде тобі щастя, то брехня під час війни часто буває фатальною.

Днями у Росії знайшли ще одне ймовірне поховання вояків, загиблих на Донбасі. На їхніх безіменних могилах, звісно, написано «защитнику отечества», а треба було б викарбувати великими буквами: «туристові», який не вмів користуватися компасом і картою та заблукав у чужій державі. 

Інженерні підрозділи Збройних сил України та будівельні організації Харківщини, Дніпропетровщини, Вінниччини, Тернопільщини, Львівщини, Житомирщини працюють увесь світловий день, аби укріпити лінію розмежування. Необхідна техніка та обладнання є. Оборонні рубежі обладнують дзотами, капонірами, бліндажами. Застосовується не тільки дерево, а й залізобетон. Вогневі точки та бліндажі зокрема зводяться за проектами Київського військового проектного інституту ЗС України та відповідно до найсучасніших стандартів.  

У світі поважають ту країну, де цінують власну історію. Найяскравіше відображення її моментів — знаки розрізнення й окремі елементи військового одягу. Як фахівець із понад 50-річним досвідом моделювання одягу беру на себе сміливість стверджувати, що навіть за нинішньої важкої й трагічної для України воєнної пори, коли, здавалося б, потрібно більше думати не про обмундирування, а про боєприпаси для солдатів, українська армія повинна захищати Батьківщину в національному однострої, а не в радянській (читай — російській) формі. Окрім того, після спілкування з представниками громадськості, науковцями, істориками, письменниками й військовими дійшов висновку, що в Україні настав час змінити зовнішній вигляд парадного і повсякденного одягу військовослужбовців ЗСУ (за винятком камуфляжного). 

Згадувати злочини тоталітарного режиму, який забрав в України мільйони життів патріотів та цвіту нації, треба постійно. Це стане пересторогою нинішньому й прийдешнім поколінням: засудити криваве минуле й більше ніколи не повторити в майбутньому. 

Проблеми вітчизняного ринку нафтопродуктів (йдеться про тіньову складову його роботи) розв’язують повільно. Не меншає нарікань і на якість пального. Експерти постійно звертають увагу уряду на ці проблеми, та віз, як мовиться, і нині там. Приблизно 90 тисяч тонн бензину (за перший квартал), за розрахунками спеціалістів «Консалтингової групи А-95», реалізовували за тіньовими схемами. 

Про те, як торік кілька разів ходив на прийом до міністра оборони з рапортом про відкомандирування в зону проведення бойових дій, військовий розповідати не став. Це вже колеги поділилися переживаннями і намірами полковника Валентина Федічева. Не міг досвідчений офіцер української армії служити в тилу, коли на передову призивали зовсім юних бійців. І коли в перші дні на схід країни вирушили виконувати професійний і громадянський обов’язок його сини-офіцери. Адже це він привчав їх змалку шанувати Батьківщину і захищати від непрошених гостей. Власним вчинком довів злим язикам, що не «відмазував» дітей і сам у кущі не ховався у лиху годину. Із тонкощами психологічної підготовки бійців для АТО ознайомив полковник Валентин ФЕДІЧЕВ. 

Щоб не витрачати емоцій на характеристику якості наданих послуг, за часів СРСР просто казали: ох уже цей ненав’язливий радянський сервіс. І всі добре розуміли, про що йдеться. Відтоді минуло майже чверть століття, а віз і нині там. Причому тепер скаржитися треба не на державні структури, а на приватні компанії, які приватизували саме задля поліпшення їхньої роботи. Ось свіжий приклад. 

На свого пригніченого співрозмовника я дивився немов у дзеркало. Ні, бачив-таки не свою похмуру мармизу, а його обличчя, але почув від нього саме те, що давно наболіло в моїй душі і вже аж ніжки звісило з кінчика язика. «Хто я тепер? — риторично запитує він. — Вранці прокидаюся із думкою, що я сепаратист. Вдень я вже зрадник Донбасу і бандерівець, увечері — один із «данєцких», яких заведено зневажати. А безсонної ночі згадую про свій справжній статус — безхатченко і вимушений переселенець, якому, м’яко кажучи, не завжди і не скрізь раді».

Як ніхто інший, розумію цей зойк душі, бо й сам маю в паспорті донецьку прописку і тривалий час перебуваю у статусі, якого нікому й ніколи не побажаю. Не повірите, але коли чую чиєсь банальне запитання «Як справи?», іноді просто відбирає мову. Поки заціпеніло мовчу про своє невеселе, виручає автопілот: «Нормально!» А про що мовчу? 

Нині інформація про довкілля стає для людства визначальним чинником економічного й соціального прогресу. Українська гідрометеорологічна мережа щодня отримує понад 50 тисяч параметрів, зокрема атмосфери й гідросфери. Одному з провідних закладів галузі — Центральній геофізичній обсерваторії — сьогодні виповнюється 160 років.