У  соціальних мережах люди масово обурюються небажанням тимчасових переселенців зі сходу захищати рідну домівку від російських окупантів. «А у Бердянську веселощі, а у Бердянську пече, — пише один з користувачів Фейсбуку. — Усе місто в машинах з донецькими і луганськими номерами. Молоді й міцні хлопці «запалюють» на пляжах і чекають, коли наші солдати звільнять для них їхні рідні міста». І це ще не найагресивніше висловлювання. 

Президент та уряд відкриті для критики, яка спрямована на вдосконалення механізму ефективного функціонування Збройних сил України. Під час зустрічі з волонтерами, які надають підтримку та допомогу учасникам АТО, Президент Петро Порошенко заявив, що він готовий «до гострої розмови», відтак дав зрозуміти, що влада відкрита для критики, спрямованої на вдосконалення механізму ефективного функціонування ЗСУ. 

Депутати всіх рівнів Чернівецької області дружно рушили до військкоматів. Переважно — добровольцями. Найактивніше власним гідним прикладом підтримує розгорнуту в краї третю хвилю мобілізації депутатський корпус Кельменеччини і Вижниччини. 

20 березня 2014 року для уродженця Сум Олексія Харченка стало переломним і знаковим. Саме того вечора група курсантів, і він у тому числі, Севастопольської академії військово-морських сил імені  П. Нахімова відмовилася ставати під прапор ВМС Росії, яка анексувала територію АРК. Натомість юнаки — майбутні морські офіцери, незважаючи на оглушливу мелодію російського оркестру, на плацу навчального закладу натхненно виконали Державний гімн України. 

У залі засідань Державної казначейської служби України в Києві висить портрет італійця Луки Пачоллі — відомого математика, батька ринкової економіки та сучасного обліку, якому завдячують не лише бухгалтери, а й весь цивілізований бізнес. Лука виглядає зажурено. І, безперечно, є від чого: за останні місяці працівники казначейства не раз уже помічали ті негативні моменти, які перешкоджають нормальній  роботі служби. Насамперед, йдеться про хронічний недобір коштів до державного бюджету: за сім місяців 2014-го скарбниця не дорахувалася близько 16 мільярдів гривень. 

Здається, давній крилатий вислів «Ми є те, що ми їмо», нині потребує уточнення. Я б у нинішній ситуації сказав так: «Ми є те, що п’ємо», адже їмо ми так-сяк, а ось п’ємо й зовсім кепсько. Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з кожним роком погіршується. Практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води, за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту. Очисні споруди і технологія очищення води давно застаріли й не оновлюються. До майже 1200 населених пунктів України воду привозять, проте є й такі, де її взагалі немає.  

У таборі «Дніпровська варта» почалася тематична зміна, під час якої 117 хлопців і 43 дівчини за спеціальною програмою проходять підготовку до участі у військово-патріотичній грі «Зірниця». Дитячий табір розташований на березі річки Самара, тут хороші умови для відпочинку. До речі, перебування — безкоштовне. На тематичну зміну запросили переможців обласних змагань та конкурсів, а також дітей із малозабезпечених сімей і тих, що опинилися у складних життєвих обставинах, які потребують особливої педагогічної уваги. 

Страшне й досі відоме тільки з кінофільмів та книжок поняття полону ворожими військами раптом постало перед нами у всій своїй нелюдській реальності. Бійці 72-ї окремої механізованої бригади — резервісти з Черкас Дмитро Половинка та Олександр Осейко — у неволі звідали всі «принади» знущань терористів.

Життєвий шлях мосту подібний до людського. Спочатку він молодий, активний, дієвий. Потім — просто всім потрібен. Згодом виникають проблеми із «здоров’ям», а навантаження тільки збільшується. Міст через Південний Буг, або Варварівський, все ще має вигляд красеня та виконує основну функцію — зв’язує два береги Бузького лиману. Утім, свою здатність і можливість розводитися, яка і відрізняла його від тисяч подібних споруд, він поступово втрачає. Наявність розвідних мостів для міста суднобудівників — нагальна необхідність для розвитку галузі, адже забезпечує проходження суден. На жаль — нині кораблі не будують, тож і мости не розводять. 

Мій співрозмовник Віктор, енергійно жестикулюючи, розповідає: «Коли раптово розірвався перший снаряд, над головою зашелестіло, і ми з племінником одночасно мимоволі присіли. Вже хотіли бігти за ріг будинку, а тут гахнуло вдруге: ми й не зчулися, як упали на коліна. А потім вже повзком  дісталися й заховалися за стовбуром дерева. Там і лежали, а більше стояли навколішки…» 
Чоловік мешкає в будинку на вулиці Павла Безпощадного — відомого шахтарського поета, який колись жив і працював у Горлівці. Саме йому належить авторство поетичного рядка: «Донбас ніхто не ставив на коліна, і нікому поставить не дано!», що став неофіційним гаслом краю. Коли ж ми разом згадали цю обставину, горлівчанин вже сам вибухнув гнівом, немов снаряд: «Що? Та нас поставили на коліна давно! Ще коли до влади прийшов той, хто й самого Безпощадного перейменував! А нині ми взагалі змушені плазувати під кулями та снарядами бойовиків, які розстрілюють нас у дворах своїх будинків…» Жителям Горлівки і всього Донбасу наколінники дійсно не завадили б ще у 2009-му, коли відомий «проффесор» Янукович, вкотре обмовившись, назвав Павла Безпощадного Безсмертним…