Брехня, яка не знає меж

За злочинні помилки політиків розплачуються прості люди по обидва боки кордонів. Виявляється, страшилку про бандерівців російська пропаганда почала готувати ще кілька років тому. Про це свідчить моє спілкування з росіянами, які перебували у відрядженні під Києвом у квітні 2011-го. 

У бучанському таборі відпочинку «Джерело» тимчасово мешкали пілоти та авіатехніки однієї з російських авіакомпаній, які проходили навчання з обслуговування тодішнього спільного російсько-українського літака Ан-148 — пасажирського середньомагістрального реактивного лайнера нового покоління. Було прийнято рішення взяти це повітряне судно в експлуатацію. А для освоєння його росіяни направили своїх досвідчених представників на аеродром «Київ (Антонов)», який належить до підрозділу КБ «Антонов» і розташований у селищі міського типу Гостомель.

Мені було цікаво поспілкуватися із представниками цієї мужньої професії й дізнатися про їхні враження від літака й те, як вони почуваються на українській землі. Спочатку мій несподіваний візит вони сприйняли з осторогою. Але поступово розмова стала більш відвертою. Їм дуже сподобався наш клімат: мовляв, живете, як на курорті. Вони були захоплені технічними характеристиками літака. Але відчувалося, що в гостей є сумніви, про які їм незручно казати…

Виявилося, що їхнє керівництво перед відрядженням заборонило спілкуватися з місцевими жителями, за винятком тільки роботи. Більш того, після навчання на аеродромі хутко сісти у автобус і їхати до «Джерела», за територію якого їм категорично заборонили виходити  через… український націоналізм. Їх залякали: якщо в Україні почують російську мову, то можуть бути непередбачувані наслідки.

Бригадир колективу мав українське коріння. Його дід родом з Тернопільської області, його розкуркулили і вислали в Сибір. У часи відлиги його батько, який там народився, зміг переїхати до Ленінграда, одружитися, і там народився Олександр. Згодом він одружився на Олесі з Прикарпаття. Родина у них, як, до речі, у багатьох, була багатонаціональною. Олександр, перебуваючи у відрядженні в Україні, сумував, що не може побувати на батьківщині предків, бо чув, що там живуть лише бандерівці, які нічого російського не сприймають.

Я був шокований почутим. Кілька годин намагався переконати співрозмовника, що це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. І він може безперешкодно туди поїхати.

Наступного дня я запросив росіян у гості. Вони були приємно здивовані, що в Бучі розмовляють не лише українською, а й російською. Усюди до них ставилися доброзичливо. Їхнє хвилювання було марним. На наступні вихідні Олександр таки поїхав на кілька днів на Прикарпаття. Всюди, де він з колегами бував, до них ставилися як до рідних. Позитивні спогади про це відрядження у них залишилися на все життя.

Антиукраїнська істерія, на жаль, притаманна деяким північним політикам і занадто довірливим російським громадянам, які піддалися цій брехливій пропаганді. Вони вірять у нісенітниці, і розпочалося це не сьогодні і не вчора. Комусь за кордоном так і кортіло посварити наші народи. Спекулюючи на національній свідомості, звинувачувати нас, українців, у фашизмі й бандерівщині, вони намагаються роз’єднати Україну, посіяти недовіру і ненависть одне до одного.

Сумно, що цьому впливові піддаються навіть ті громадяни, які народилися в Україні, але з певних обставин давно отримали російське громадянство.

Рідний брат однієї моєї знайомої з Лісової Бучі народився на Черкащині, з раннього дитинства плекав українську мову, а за Союзу потрапив до Москви і там залишився жити. Кілька разів на рік приїжджав на Батьківщину. А нещодавно після відомих політичних подій заявив сестрі, що в Україну, до бандерівців, де піднімає голову фашизм, ніколи не приїде. Чоловіка наче підмінили. Найрідніші люди тепер стали зовсім чужими, їх роз’єднали політичні погляди. І це непоодинокий випадок.

Що з нами коїться? Чому так трапляється? Хто винен у цій братовбивчий війні? Хто врешті-решт відповість за все, що відбувається? Кому потрібно роз’єднати Україну? Важко відповісти на ці запитання відразу. Ще кілька місяців тому ніхто не міг уявити про можливі воєнні дії між Росією й Україною. Те, що коїться на сході, й у жахливому сні ще вчора не привиділося б. Але рано чи пізно силам, які розв’язали цей воєнний конфлікт, доведеться нести відповідальність. І ми, й вони повинні це розуміти. 

Володимир ЕННАНОВ 
для «Урядового кур’єра»