Державна виконавча служба ініціює діалог із громадськістю для посилення боротьби з корупцією. На цьому наголосив голова відомства Дмитро Сторожук під час брифінгу в Кабінеті Міністрів України.

«Відомо, що Державна виконавча служба була раніше однією з найбільш корумпованих структур у державному секторі. Для прикладу, у 2010—2013 роках реалізацію конфіскованого майна монополізували чотири, а згодом одна компанія, наближена до колишнього керівництва Мін’юсту. Лише офіційно ці посередники мали дохід 200—300 мільйонів гривень щороку. На реалізації у цих підприємців перебувало майна на понад 8 мільярдів гривень. Вартість конфіскату, що продавався, занижували на 50—70%. Окрім того, приватні фірми офіційно отримували 15% комісії за свої послуги, а це неабиякий дохід. 

Нині одне з пріоритетних завдань гуманітарного розвитку — забезпечення громадянської єдності. Його можна виконати, якщо влада зможе скоординувати свої дії у сфері інформаційної політики та забезпечити збалансований підхід до етнонаціональних питань. 
— Нашій державі нині бракує єдиної інформаційної політики. Це видно на прикладі ситуації, яка склалась у східному регіоні. Жителі Донецька, Слов’янська та інших міст не знають, звідки їм брати достовірну інформацію щодо антитерористичних заходів. А ось коли нарешті з’явився речник АТО, всі почали слухати тільки його, він став єдиним голосом, який усе розповідає, — каже політтехнолог, віце-президент Української PR-ліги Денис Богуш.

Реформа місцевого самоврядування, стан якого чимало експертів називають жалюгідним, нині обговорюють на всіх рівнях влади. Уряд зрозумів, що без сильних територіальних громад потужної держави не збудуєш. Водночас експерти зауважують, що вистраждану реформу підстерігає багато небезпек. Чи здолає затяжну депресію місцеве самоврядування, і що потрібно зробити, аби цей процес був швидким та якнайменше болісним? Відповіді на ці запитання шукали міські та селищні голови Рівненщини за «круглим столом» регіонального відділення Асоціації міст України.  

З різних кінців України щороку на літні канікули до Закарпаття приїжджають тисячі дітлахів за здоров’ям та новими враженнями. У Рахівському районі Закарпатської області, де міститься точка географічного центру Європи, створено всі умови для ефективного відпочинку і малечі, і дорослих.
Ще у квітні Закарпатська облпрофрада та галузеві профспілки укладали угоди з іншими регіонами та з центром України про літній відпочинок і оздоровлення дітей.

З часів, коли перший правитель замислився над тим, як би йому вічно залишатися на троні, минули вже тисячоліття. І у царині цій нічого не змінилося. Бо «сидіння» на чільному місці (не важливо — в княжому палаці чи президентському кабінеті) та на значно дрібніших, але від того не менш вигідних посадах, крім задоволення власних амбіцій, дає людині нові, не знайомі простим смертним можливості й пільги.

Їх — сотні. В тому числі й можливість краще їсти, м’якше спати, активніше наповнювати власну кишеню (рахунок, будинок, садибу, резиденцію.) Щодо останньої — вона не обов’язково має бути своєю. І не обов’язково єдиною. Їх — побудованих за рахунок податків простих смертних, що непомітно для себе вже перетворилися на смердів, — може бути і більше двох десятків. Як в одного президента, прізвище якого нині відоме усьому цивілізованому світу. 

Виплата пенсій вчасно та в повному обсязі — питання, яке хвилює нині, напевно, всіх без винятку людей літнього віку. Та найбільше воно болить вимушеним переселенцям з Криму та східних областей і тим, хто ще залишається на Луганщині та Донеччині. Чи отримають вони виплати взагалі?

— Виплату пенсій в Луганській та Донецькій областях забезпечують нині з урахуванням напруженої ситуації, яка склалася у цих регіонах. Зокрема на Донеччині уже виплатили 0,9 мільярда гривень (місячна потреба — 2,6 мільярда), що становить 32,7%, а на Луганщині 0,5 мільярда гривень (місячна потреба — 1,3 мільярда, відповідно — 34,8%), — повідомила заступник голови правління Пенсійного фонду України Валентина Никитенко. — Виплату здійснювали за рахунок законодавчо визначених джерел доходів. 

«Колись ще в дитинстві дивився кінофільм «Спрага» про героїчну оборону Одеси, — згадує Віктор Петрович, житель Слов’янська. — Так ось тоді дуже вразила така сцена: містяни — старі й малі — утворили жахливу давку біля привезеної їм бочки з питною водою. Мені, тоді малому хлопчиську, було дуже моторошно, та водночас якось не вірилося: хіба таке може бути, адже води довкола — хоч залийся… Я навіть не підозрював, що колись і самому доведеться опинитися в подібній ситуації та вистоювати за водою довжелезну чергу, в якій голосно плачуть малі діти й проклинають війну дорослі…» 

За роки незалежності нашої держави судову систему прагнули змінити неодноразово. Але при цьому кожна політична сила, яка приходила до влади, досить часто робила це з урахуванням своїх інтересів. За часів Януковича, приміром, суди взагалі втратили, так би мовити, право голосу, а реформу звели до урізання повноважень Верховного суду України, оскільки його очолював представник опозиційних сил. Унаслідок цього стосовно тих, хто не був членом «сім’ї», або наближених до неї кланів усі рішення підганяли під вказівки, які надходили з найвищих ешелонів влади. Навіть всюдисущі рейдери змушені були рахуватися з цими реаліями і могли дозволити собі атаки лише на підприємства, які перебували поза зоною інтересів кримінального клану, що прийшов до влади в Україні чотири роки тому. 

До кабінету окуліста в одній з Донецьких поліклінік зайшов сумний (а кому нині весело?) чоловік передпенсійного віку і попрохав виписати йому окуляри. Як водиться, лікар всадовила відвідувача навпроти стенда із різнокаліберними літерами і почала водити указкою. «Та у вас досить непоганий зір і ніякі окуляри вам не потрібні! — трохи здивовано зробила вона висновок. І не витримала: — А хто вам порадив до окуліста звернутися?» — «Та донька із Ростова, — не забарився із відповіддю дядько. — Каже: тобі що, геть повилазило? Хіба не бачиш, що у вас там бандерівців і фашистів просто кишить? Тоді купи краще окуляри! От я й подумав: може, й справді недобачаю?» 

Ось і задзвеніли дитячим сміхом чернівецькі стаціонарні заклади оздоровлення та відпочинку, або, простіше,  літні табори. Завершилися останні приготування: привели до ладу спальні корпуси, альтанки, спортивні майданчики.

Щоправда, вже років із десять профспілки не балували свої табори капітальними вкладеннями, обмежуючись лише косметичним ремонтом. Матеріально-технічна база — з радянських часів, і фінансові прориви у найближчому майбутньому не проглядаються.

Цього літа в області стало менше пришкільних таборів — від них відмовилися у селах і селищах міського типу. Міністерство освіти і науки нарешті зрозуміло, що там такий відпочинок дітей не доречний. Передбачені на них кошти перекинуть на додаткові путівки у стаціонарні табори, аби використати їхню базу на повну потужність.