Тож за його адресою — Воздвиженська, 40 — тепер є нагода не лише долучитися до творчості й життєпису легендарного барда й актора, а й відкрити для себе чарівну вуличку з бруківкою, одну з найдавніших у столиці, знайому, проте, не кожному з киян — хоч саме там, де розташувався новостворений крихітний музей, Воздвиженська паралельно притуляється своїм кінцем на Подолі до початку знаменитого Андріївського узвозу.

У своїх поезіях і піснях Володимир Висоцький був ще й провісником.  Та пишучи «Я, конечно, вернусь — весь в друзьях и мечтах, я, конечно, спою — не пройдет и полгода», звісно, не відав, що саме рівно півроку відділятиме день його народження, 25 січня, від дня смерті — 25 липня. Але така символічна біографічна ознака суджена йому, а шанувальникам — теж повертатися щопівроку: до його особистості.

Через наступну таку відстань, 25 січня 2015-го, свою нову виставку «Галерея Висоцький» планує присвятити зйомкам Володимира Висоцького на Одеській кіностудії.

А виставка «Володимир Висоцький. Рідкісні фото?графії роботи Аркадія Гершмана», презентована 25 січня цього року в «Шоколадному будинку», тепер постала на Воздвиженській, 40 вже в оновленій експозиції. Її можна відвідувати до 20 січня наступного року. Там світлини  з приватної колекції вдови Аркадія Гершмана. З тієї серії знімків, які її чоловік, московський фотограф київського походження, готував для обкладинок платівок з піснями Володимира Висоцького на всесоюзній фірмі грамзапису «Мелодія».

Слухаючи пана Ігоря Бровіна, здається, що поряд з ним невидимо присутній його знаменитий друг

У пісенному спадку Висоцького, як зазначив на відкритті виставки дослідник Києва Михайло Кальницький, наше місто згадується лише раз у рядках «Открыты Киев, Харьков, Кишинев, и Львов открыт, но мне туда не надо». А вдруге присутнє між рядками в пісні «Товарищи ученые», на яку, розповів на одному з концертів сам бард, його надихнули київські науковці, коли половина з них прийшли на концерт у куфайках, бо щойно повернулися з картопляних колгоспних ланів. 

Та в житті Володимира Висоцького Київ значив куди більше і «надо» йому було до столиці України значно частіше. Бо саме з Києва, нагадав Михайло Кальницький, його родинне коріння по батьку Семену, котрий тут з’явився на світ, а в 1940-ві роки служив військовим. У київських метричних книгах збереглися записи про одруження його діда Вольфа Шльомовича, який потім став Володимиром Семеновичем. Не раз навідувався онук і до бабусі Дар’ї, з якою дід розлучився, виїхавши до Москви, а вона жила в Києві аж до своєї кончини в 1970 році. Михайлу Кальницькому пощастило побувати і на виставах з участю Володимира Висоцького в столичному Театрі оперети, коли там гастролював московський Театр на Таганці, і на одному з концертів в актовому залі КВІРТУ. Концерти барда в Києві, зауважив пан Михайло, відбувалися завдяки покровительству його шанувальника, відомого вченого-фізика Віталія Шелеста, сина Петра Шелеста, і припинилися, коли високого компартійного керівника відправили на пенсію, а Віталій Шелест став москвичем.

І в мене вдома є такий програвач і майже два десятки платівок з піснями Володимира Висоцького

До авторських концертів Володимира Висоцького у столиці України  в 1971—1973 роках причетний, бо допомагав тоді їх організовувати, і його київський друг Ігор Бровін, котрий теж прийшов на відкриття оновленої експозиції на Воздвиженській, 40. Ігор Леонідович познайомився з Висоцьким на його ексклюзивному дуже камерному концерті для кількох осіб в одній із московських квартир, де той «обкатував» свої нові пісні. І був вражений тоді ще одним із талантів цього визначного чоловіка — уважно й проникливо слухати співбесідника, коли Висоцький попросив його, нафтопереробника, розповісти про розробки родовища в Самотлорі, найбагатшого в Тюменській області, і з півгодини розпитував його про будні нафтовиків. Пан Ігор згадав кілька цікавих епізодів із його зустрічей з другом у Києві. Зокрема, коли Володимир Висоцький з деяких непередбачених причин одного разу доїхав до його будинку на Ромена Роллана не о 7-й вечора, як домовлялися, а опівночі, в супроводі кількох машин таксі, на прохання водіїв заспівав кілька пісень прямо у дворі й залишив їм автографи на десятирубльовках. Пан Ігор сказав, що має вдома чимало речей легендарного актора й співака, зокрема пальто, привезене з Франції Мариною Владі, яке Володимир йому передарував, і міг би поділитися ними з музеєм. І додав, що вони щороку збираються з друзями 25 січня і 25 липня, згадуючи Висоцького.

Нині мимоволі запитуєш себе: а як би сприйняв Володимир Висоцький події між Росією та Україною? Для мене відповіддю на це запитання є зокрема ось оці його поетичні рядки. «Я не люблю, когда стреляют в спину. Я также против выстрелов в упор». «Тот же лес, тот же воздух и та же вода, только он не вернулся из боя»…

Володимир Висоцький гостро реагував, і вчинками, і творчістю, на владні несправедливості в радянські часи. Не зміг би він і нині уподібнитися деяким російським митцям, котрим «подобається все, що каже і робить президент Путін». Тому й пісні цього чоловіка високої громадянської совісті актуальні й для сучасної молоді, а не архаїчно-патефонні. 

Людмила ЯНОВСЬКА,
Світлана СКРЯБІНА

(фото),

«Урядовий кур’єр»