В житті все відносно. Здавалося б, тільки вчора батьки метушилися в пошуках форми та канцелярського вмісту для портфеля свого школяра, аж тут і оком не змигнув — чергове завдання. Де оздоровити дитину, зрештою, скажемо прямо, куди прилаштувати чадо на час літніх канікул? Завдання не з легких, але це лише на перший погляд. Звісно, батькам хочеться, щоб це був безпечний, цікавий, екологічно чистий і недорогий відпочинок.

Щодо останнього. Якщо брати до уваги жителів вітчизняних мегаполісів, то доступність баз із чистим повітрям варто шукати у більш віддалених від великих міст місцевостях. Приміром, у мережі стаціонарних дитячих оздоровчих закладів на території Черкаської області вартість путівки пропонують від 1200 гривень до 2900 гривень з тривалістю зміни 21 день. До речі, через мережу Інтернет не складно знайти інформацію й про інші подібні пропозиції у решті областей. 

Проблема розвитку сіл, селищ, малих та й великих міст дісталась незалежній Україні ще з радянських часів. Не розв’язана вона й дотепер. Тому в суспільстві постійно обговорюються питання про розширення прав місцевих громад та про запровадження реального місцевого самоврядування. Особливої гостроти вони набули нині, після перемоги Майдану. До цих питань все більше прислуховуються центральні органи влади.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 року схвалено Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади України. 
 

Меморіальну дошку народному лікарю Іванові Лешку-Попелю встановили коштом благодійників на одному з корпусів державної медичної академії. Його свого часу простий люд дуже любив, називав «наш доктор», «друг бідних». Народну шану лікар заслужив подвижницькою працею і відданістю своїй справі. Іван Васильович приходив на допомогу пацієнтам будь-коли, чергував уночі, робив двічі на тиждень безкоштовні операції. Ще й купував за свої гроші ліки тим, кому вони були не по кишені. Невід’ємною складовою його лікування було також добре слово. 

Уже багато років на початку травня у нашій донецькій оселі відбувається одне й те саме урочисте дійство. На видному місці вивішуємо нагороди, якими за бойові звитяги під час Великої Вітчизняної війни відзначили мого діда Івана Івановича Куща. Насамперед орден Слави третього ступеня, який вручали особам рядового і сержантського складу за особисті заслуги, і медаль «За перемогу над Німеччиною». Плюс ювілейні медалі, отримані у повоєнні роки, і нагороди за нелегку хліборобську працю (дід свого часу жнивував на ще таких зернозбиральних агрегатах, проти яких згодом навіть самохідний СК-4 вже вважався суперсучасним комбайном).

Ці сімейні реліквії я свого часу привіз у Донецьк із запорізького степового села, у якому вперше взяв їх у руки ще дошкільням. Дозволялося це робити нечасто — здебільшого у День Перемоги. 

Без окупованого Криму. Без частини територій Донеччини й Луганщини, на яких оскаженілі терористи правлять кривавий бал, прикриваючись так званими «народними республіками». Однак вибори Президента відбулися. Вони стали найбільш демократичними за всю історію незалежності: без «каруселів», адмінресурсу та підтасовок.  

Недільний ранок 25 травня почався для мене з того, що близько 7-ї години у Фейсбуці на сторінці міністра внутрішніх справ Арсена Авакова прочитала, начебто ще 22 травня через недбалість деяких членів ЦВК електронну систему підрахунку голосів зламали хакери і відновити її до 25 травня неможливо. Отже, бюлетені доведеться підраховувати вручну. Звісно, Інтернет рясніє фейками. І все-таки при нагоді вирішила перевірити цю інформацію.  

Знайти будівлю українського Генконсульства у центрі Франкфурта-на-Майні цієї неділі було нескладно. Йдучи слідом за людьми у вишиванках, які того ранку прямували до своєї дільниці, ми потрапили на Вібелерштрасе, 29.
У списку виборців на цьому закордонному виборчому окрузі понад 10 тисяч осіб. Але, як пояснили кореспонденту «УК» досвідчені дипломати, зазвичай голосувати на дільницю приходять близько 20% зареєстрованих там громадян.
Звивистих черг до кабінок голосування, подібних до київських, тут не було. Адже виборці закордонних округів не мають змоги голосувати за мерів чи депутатів міськрад. Тож члени виборчої комісії мали менше клопоту з бюлетенями.

Житло, працевлаштування, повернення заблокованих на банківських рахунках заробітних плат і депозитів — ці та багато інших наболілих питань змусили кримчан зібратися разом і самотужки взятися за розв’язання своїх проблем. «Ми розуміємо: якщо самі не організуємося, за нас ніхто вирішувати нічого не буде, — зауважив голова оргкомітету Анатолій Засоба. — Тому з’їзд ставить за мету напрацювати єдину стратегію й тактику поведінки з розв’язання проблем переселенців». 

Зрозуміло, що саме поняття «мобілізація» має спонтанний, швидкий і чіткий характер. Часу на емоції та лірику не передбачає. Тому думати про решту питань доводиться, як кажуть, у процесі. З перших днів багатьох мобілізованих турбували питання житейські, найчастіше виплата кредитів та іпотечних зобов’язань. Виникло у них і чимало запитань правового, соціального, фінансового характеру. Це й не дивно, бо в один момент були вирвані з буденного мирного життя, де панують свої закони. Одне за одним ці питання спільно з урядовими, військовими, фінансовими структурами почали вирішуватися.  

Здається, це навіть крутіше будь-якої ракети типу «земля-повітря»: аеропорту «Бориспіль» загрожує… каналізація, а точніше — фільтраційні поля, на які відводяться стоки. Притому загроза йде як із-під землі, так і з повітря. З-під землі, за словами міського голови Борисполя Анатолія Федорчука, води з тих мулових полів, які потрапляють у грунти, підходять аж до злітної смуги, і цілком імовірно, що через 5—10 років ця злітна смуга може стати непридатною. А з повітря — це те, що над цими муловими полями збираються великі зграї птахів, які «кидаються навперейми» літакам, що може спричинити справді непередбачувані наслідки.