Фарс, який терористи називають референдумом, не матиме жодних юридичних наслідків, окрім кримінальної відповідальності його організаторів. Так в. о. Президента, Голова Верховної Ради Олександр Турчинов прокоментував «референдум», що відбувся на Донбасі. 

Те, що радянський адміністративно-територіальний розподіл України нікуди не годиться, здається, було зрозуміло всім, окрім попередньої влади. І навіть тоді, коли вона це визнала і спробувала провести реформу, ні пропагандистський апарат, ні сила волі керманичів не спрацювали. Тож суперечності між центром і регіонами з роками накопичувалися, однак замість того, щоб їх врегульовувати, поступово вибудовувалася жорстка вертикаль влади. За  останні чотири роки вона остаточно зім’яла ринкові принципи ресурсного забезпечення на місцях, замінивши їх адміністративними важелями перерозподілу коштів та домінуванням централізованого управління регіональним розвитком.             

Мама завжди для кожного з нас залишається найближчою і найдорожчою людиною у світі. На жаль, не став ще улюбленим і всенародним святом День матері, який цього року відзначали 11 травня. Журналісти «Урядового кур’єра», приєднуючись до усіх вітань матерям та вітаючи власних мам, зібрали зворушливі історії про жінок, які заслужили повагу і шану за сумлінне виконання основної жіночої справи. Це розповіді про справжніх МАМ. 

Якщо із Сум виїжджати роменським шляхом на Київ, за кілька кілометрів від міста праворуч стоїть покажчик до села з мальовничою назвою Сад. Але з траси його не побачити, бо розкинулося на пагорбах і у видолинку, густо засаджених деревами. У повінь цвітіння та місцина нагадує легку небесну хмарку, що огортає землю білоцвітом до самісінького небокраю. Село майже притулилося до обласного центру, неначе ластів’яче гніздо до стріхи — розкішне, доглянуте, мальовниче. І навіть не віриться, що століття тому на цьому місці було чисте поле, де гуляв вітер. 

Читачі, що відгукнулись на публікацію («УК», 6. 05. 2014 р.) «Нагороди, за які має бути соромно», звернули увагу (і, погоджуюсь, цілком справедливо) на одне упущення. Чому, запитують, автор не прирівняв нагороди і почесні звання наших високопосадовців та народних депутатів до російських відзнак «За Крим»? Адже ті й інші вручено за розвал. Страшне за суттю порівняння. Але що заперечити? 

Завмирають у строю діти — від зовсім маленьких до юнаків, у яких уже пробивається пушок, де згодом будуть вуса. Вони ж себе дітьми не вважають. З гордістю твердять: «Вчимося захищати Батьківщину!»

Міддю дзвенить духовий оркестр вихованців столичного ліцею-інтернату № 23 «Кадетський корпус». Вишикувалися вони не на плацу навчального закладу, а на території меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років». Тут сама атмосфера надає Дню пам’яті, присвяченому вшануванню подвигу героїв Вітчизняної війни, особливої ваги.

За кадетами з гордістю спостерігають рідні, вихователі, на жаль, уже нечисленні солдати — визволителі Європи. А з юних вуст звучить натхненне: «Низький уклін ветеранам за врятований світ!» 

Олександр ЛИСЕНКО, 
доктор історичних наук,  завідувач відділу історії України
періоду Другої світової війни Інституту історії НАН України:

— Людські втрати України у Другій світовій війні — чи не найболісніше питання, тому ми хотіли б оприлюднити результати наших наукових пошуків, пов’язаних з людським виміром Другої світової війни. Практично вся база джерел, які дають можливість встановити людські втрати, — в Росії, у військових архівних сховищах. Документи, що стосуються людських втрат, і сьогодні утаємничені. Доступ до певних архівів мали тільки російські військові історики, які й вивели та оприлюднили статистичні дані військових втрат.

Уже 69 років відділяє нас від тих травневих днів, коли відлунали останні залпи найстрашнішої та найкривавішої війни в історії людства — Великої Вітчизняної. Та у пам’яті нащадків назавжди залишиться урок честі й самопожертви, слави і героїзму переможців, які відстояли свободу своєї Вітчизни. Нині цим людям вже щонайменше за 80. Звісно, мають проблеми зі здоров’ям та інші. Саме тому держава повинна дбати про них, і зрозуміло, не лише на свята. 

Коли радянські війська звільняли Дніпропетровщину від німецько-фашистських загарбників, Катерині Наривській було 12 років. Жила вона у селі Старі Чаплі (тепер у межах житлового масиву Придніпровськ міста Дніпропетровська) на лівому березі Дніпра біля самої річки. Батько Катерини воював на фронті, потім пропав безвісти. Коли німці відступали, то гнали із собою місцевих жителів. Молодих забирали до Німеччини. А навпроти хати, де жила родина Катерини, окупанти влаштували переправу і вантажили все на пором і понтонний міст. 

Звитяга — одна. А творців її — мільйони. Коли окупант топче нещадно твою землю, сіє смерть, не важливо, скільки тобі років, фронтові дороги ведуть у складі регулярних військ чи ти дієш у повстанських, партизанських загонах, головне — здобути перемогу над поневолювачем. Коріння воюючої України в Другій світовій було глибоким і міцним. 
Свою вагому лепту в безкомпромісну боротьбу з ворогом, поза всяким сумнівом, внесла й Українська повстанська армія. Створена на Волині, вона активно била супостата в Галичині, на Поділлі, Закарпатті, Буковині, Поліссі, в так званому Закерзонському краї. Її загони мали бої в нинішніх Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Київській, інших областях. Були в лавах УПА не лише українці, а й представники багатьох інших національностей.