Понад десять років мій робочий час бібліотекаря обласного дитячого протитуберкульозного санаторію становив 3 години 36 хвилин. Жодна перевірка порушень у цьому не вбачала. В кінці минулого року перевірка з відділу праці Новозаводського райвиконкому у висновках написала, що час роботи бібліотекаря має становити 4 години 06 хвилин. То яким чином має нараховуватися моя зарплата: 4 години — із 7-годинного робочого дня чи 4 години з 8-годинного?

Антоніна ШКАРАНДА, місто Чернігів 

Поки ми розмовляли з Варварою Антонівною в кімнаті поряд із класом, де сиділо її тридцятеро чотирикласників, я краєм вуха прислухалася, очікуючи, коли ж почне наростати характерний гамір, що завжди виникає там, де збираються докупи хоча б кілька дітлахів. Виходячи, вона попросила: «Посидьте тихенько, до мене кореспондент з газети прийшла». Усього тільки. І цілу годину з класу — нічичирк. 
Півстоліття зі своїх сімдесяти років Варвара Антонівна працює вчителькою. Сорок п’ять — у  гімназії «Межигірській» на Подолі, створеній  1936 року. Багато вчителів у ній, а також завуч — колишні учні Варвари Антонівни. Цього року знову випускає четвертий клас. Наступного її знову просять взяти перший клас. Строгість учительки не відлякує — навпаки: охочих потрапити до її класу більше, ніж вона може взяти. «Не знаю, чи візьму, все-таки вік…» — стенає плечима Варвара Антонівна. І водночас не уявляє себе без роботи: за все життя на лікарняному була, коли оперували апендицит і коли народила доньку. «Здавалося, можна було б уже й не працювати. В мене чудова родина: донька, зять, двоє онуків. А я не можу без роботи. Здається, що тут теж мій рідний дім», — каже. Й очі — вологі.

Коли з чоловіком дивимося телешоу, яких безліч у новорічні свята, граємо в своєрідну гру — «вірю-не вірю». Ситуація режисирована чи реальна? Сперечаємося. Він переконує: «Натуральна правда, люди такі щирі, обстановка життєва». Я не вірю: «Телебачення — справжнісінька ілюзія». Він: «Подивись, жінка плаче, невже таке можна зіграти?» Я ж йому не розказую, коли жінки плачуть взаправду, а коли вони грають як актриси. Адже акторського дару в жінок ніхто поки що не відняв. Чоловіку ж нагадую одну ситуацію. Щоби повернути його з теленебес на реальну землю.  

Чи запрацює Верховна Рада? Цим питанням переймалася переважна більшість четвергового ранку в холі парламенту. «Зі скрипом» депутатам таки вдалося вирішити питання, але застопорилися події за годину опісля початку засідання. 400 народних обранців почули від Голови Верховної Ради Володимира Рибака, що їм слід затвердити, передовсім, два документи. 

Днями до Приморського суду міста Маріуполя надійшли матеріали щодо двох масштабних порушень природоохоронного законодавства. В обох випадках йдеться про вилов за простроченими документами відповідно 15 та 5 тонн риби, який здійснювали промислові судна.
Рибалки скаржаться на бюрократію при отриманні дозволів і свої дії називають вимушеними, бо «треба годувати сім’ї». «Але ці й інші факти порушень промисловиками і тими, хто проводить так звані «наукові лови», масштабність та масовість таких порушень дають підстави казати, що неконтрольований промисловий вилов став ще одним жахом для вітчизняних водойм», — вважає голова Асоціації рибалок України Олександр Чистяков. За його словами, професійні рибалки, яким держава дала право на вилов риби, офіційно показують тільки близько 50% свого улову, вся інша спіймана риба — в «тіні». І це ні для кого не таємниця. Інакше не виживе рибалка. За словами О. Чистякова, перевіряючі структури обклали рибалок такими поборами, що це змушує промисловиків усвідомлено йти на порушення закону. 

Зустрівши біля під’їзду сусіда, відчув, що той готовий ошелешити черговою політичною новиною. І не помилився. Співрозмовник відразу ж «нанизав» кілька свіжих фактів і з життя Майдану, і його антипода, наголосивши: такий-то народний депутат щойно заявив про свій рішучий і безповоротний вихід із фракції. Причому публічно — перед тисячами мітингувальників. 

На цьому місці смертельні рани  настільки свіжі, що, здається, і повітря, і сніг просякнуті кров’ю. Тут усе нагадує про трагедію, яка сталася серед білого дня. Коли о 14.40 пасажири сідали в салон маршрутки, яка вирушала із села Ганнівка-Вирівська до обласного центру, ніхто не міг подумати, що для багатьох із них це буде остання поїздка в житті. Ті ж, хто вижив після того, як потяг навпіл перерізав автобус, зазнали страшного потрясіння, яке навряд чи колись забудуть.
Через 10 хвилин подорожі «Богдан» дістався залізничного переїзду на відкритій рівнині, який хоч і не обладнано шлагбаумом, однак червоний  світлофор у цей час справно блимав. Ті водії, які зупинилися біля залізничного полотна з протилежного боку, бачили, як до колії стрімко наближалася маршрутка з пасажирами.  І не тільки бачили, а й вжахнулися, коли помітили, що водій не тільки не загальмував перед рейками, а ще й додав газу. Навіть їхні застережливі вигуки, крики пасажирів у салоні й пронизливий гудок потяга сполученням Харків — Ворожба, що мчав на швидкості до кінцевої зупинки, не подіяли. 

З приходом великих холодів збільшилась і кількість українців, хворих на застуди, ангіни, бронхіти. Не секрет, що керівництво компаній не любить, коли їх працівники хворіють, тому такі або змушені приходити на роботу та «страждати і ділитись мікробами» з колегами, або залишаються та працюють удома. Причому кількість днів, які робітник може працювати вдома, дуже обмежена. Тому більшість українців намагається якомога швидше вилікуватись чи хоча б збити температуру і потім уже доліковуватись в офісі. Щоправда, інколи таке доліковування коштує людині дуже дорого, адже з’являється купа хронічних хвороб. Проте навіть у компаніях, де з розумінням ставляться до того, що працівники хворіють, вимагають надати правильно оформлений лікарняний. Хто, кому і на який термін має право видавати листок непрацездатності, дізнавався «Урядовий кур’єр». 

«Хустино, хустино, чи біла, чи синя — мені ти миліша усяких обнов» — цими віршами поета-пісняра Вадима Крищенка в Музеї народного декоративного мистецтва Шевченківського національного заповідника, що в Каневі, відкрилася виставка «Мамина хустка — оберіг родини». Виставку влаштувала колекціонерка з Києва Людмила Грабовенко. 

У недалекому минулому один із литовських міністрів вирішив поїхати на полювання. Діло хороше, але для доїзду до лісу, де проходили лови, міністр узяв… службовий автомобіль без водія. І коли ввечері, щоб поставити його на місце, заїхав у гараж, там на нього вже чекали телекамери і десяток журналістів. «Чи вдалим було полювання, пане міністре? — відразу почали цікавитися вони. — Як ви відпочили? Чи вдалося щось підстрілити?» Увечері про міністерський вояж знала вже вся Литва. І наступний ранок міністр розпочав із заяви про свою відставку…