Підходи до Київекспоплази пронизані новорічним настроєм.

— Хочу онукові придбати розумну книжку, — жваво ділиться планами літня жінка із супутницею.

— А в мене завдання складніше, — її співрозмовниця у відповідь. — Онука любить рукоділля.

Упевнений, на виставках-ярмарках «Медвін: рукоділля. Подарунки до Різдва» та передноворічному книжковому ярмарку «Медвін: книжкова коляда» не лише жінки, яких довелося чути, а й усі відвідувачі зможуть задовольнити свої інтереси. 

Сьогодні світова громадськість відзначає 100 років від дня народження видатного лікаря-хірурга, вченого, письменника Миколи Амосова. Його доля з 1952 року нерозривно пов’язана з Україною. Більше того, він став її сином. Тож згадаймо, якою була ця людина, за що співвітчизники назвали його Великим українцем.

Ніби й не до свят у нинішні непевні часи, але оминути увагою День Збройних сил України, який відзначається сьогодні, і не привітати всіх, хто служив та служить у війську, було б щонайменше несправедливо. Адже незважаючи на досить коротку офіційну історію української армії, справжній її літопис сягає століть, а бойова звитяга формувалася ще з часів Київської Русі. І сьогодні Збройні сили є одним з головних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави, гарантом її суверенітету і незалежності. На превеликий жаль, не всіма  це сприймалося, інакше увага і турбота суспільства про військовиків були б набагато більшими. Принаймні самі собою зрозумілі труднощі військової служби не ускладнювалися б так відчутно численними соціальними проблемами. 

Загальновідомо, що одним із головних критеріїв оцінки демократичності держави,  окрім прав і свобод людини, є також  рівень розвитку місцевого  самоврядування та професійних об’єднань. І коли через цю призму оцінювати нинішній стан українського суспільства, то стає очевидним, що до показника високорозвинених європейських держав нам ще, як кажуть, рости і рости. Бо хоча в цілому процеси децентралізації начебто рухаються, проте не бракує випадків, які свідчать  про намагання загальмувати цей процес. Це яскраво видно на прикладі урізання повноважень та ресурсної бази  органів місцевого самоврядування, про що вже чимало сказано і буде ще не раз повторено в друкованих та електронних ЗМІ експертами  й безпосередньо сільськими й міськими головами.   В цьому ж конкретному випадку йдеться про неоднозначні процеси, які відбуваються в царині професійного самоврядування. Зокрема, такої громадської інституції, як нотаріат. 

Уперше на Миколаївщині відбулося широке обговорення питань, пов’язаних з діяльністю новостворених мисливських товариств. Виїзна нарада пройшла в одному з кращих підприємств галузі — Врадіївському мисливсько-рибальському господарстві. Участь у заході взяли близько сотні представників органів місцевого самоврядування, структур обласного управління лісового та мисливського господарства, директорів та мисливствознавців лісогосподарських підприємств області, керівники 43 організацій, яким протягом останнього часу було надано у користування мисливські угіддя. 

Нинішній рік став рекордним для лісівників Житомирщини за обсягами будівництва доріг, яких додалося понад 90 км. Щоб належно оцінити вагомість цієї цифри, не зайве нагадати, що у 2007—2010 роках у лісах прокладали по 5—25 км нових шляхів і лише торік — аж 75,8 км. 

Наприкінці існування Радянського Союзу, ще до початку горбачовської перебудови, вразив фільм Тенгіза Абуладзе «Покаяння». Серед яскравих головних персонажів є у ній і дивний чоловік, який упродовж усього фільму шукає дорогу до храму. А наприкінці на запитання, чи веде ця дорога до храму, вкотре отримує заперечну відповідь. На що відгукується пророче: «Якщо ця дорога до храму не веде — то навіщо вона потрібна?!»

Можна по-різному трактувати образ дороги до Храму в роботі каннського лауреата. На моє глибоке переконання, це норми християнської моралі. 

Коли шановному зібранню передують щирі вітання і побажання (саме так було при відкритті ювілейної сесії Ради Міжнародної асоціації академій наук — МААН), це багато про що говорить. Насамперед про небайдужість і повагу. В цьому випадку до президента НАН України Бориса Патона, який 20 років беззмінно очолює й міжнародну асоціацію. Саме він ініціатор її заснування. Привід був один: не можна розривати наукові зв’язки країн СНД. 

Нещодавно після десятирічної добудови та тривалих торгів Росія передала військово-морським силам Індії авіаносець «Викрамадитья». Цей завершений проект у федеральних ЗМІ називають одним з найбільш амбіційних задумів російського суднобудування. Водночас російські ЗМІ визнають, що «виконання індійського замовлення виявилося складною, дорогою і тривалою справою. Однією з головних причин можна вважати неприйнятний стан суднобудівної промисловості на момент початку проекту».
Тож у Росії проблем із суднобудуванням не менше, ніж у нас. Утім, цікаво, чому з моменту підписання перших угод до передачі корабля «Викрамадитья» минуло майже 10 років? І чому при цьому майже не згадують Україну, яка мала стосунок до авіаносця? Питання… 

Напередодні Дня працівників статистики наш кореспондент зустрівся з головою Держстату, доктором наук з державного управління, професором, членом-кореспондентом НАН України Олександром ОСАУЛЕНКОМ.