Суботні зустрічі

  • Письменник Микола ЧАБАН: «Махно міг, як Іван Сірко, зникнути, розчинитися в разі небезпеки»

    Автора унікальних історичних розвідок журналіста і письменника Миколу Чабана одна наша спільна знайома назвала приватним носієм втраченої інформації. Микола Петрович у дослідженнях йде тими стежками, де ще ніхто не ходив, і володіє безцінними й неосяжними, не відомими широкому загалу знаннями. Ними він щедро ділиться у газетних нарисах, книжках, на лекціях і під час зустрічей. Дивовижних історій про відомих людей і несправедливо забутих особистостей, їхніх нащадків у краєзнавця сила-силенна. У сьогоднішній розмові торкнемося лише їх маленької частини. 

  • Тетяна ШУЙСЬКА-ГОРЖИЙ: «Якщо немає стовідсоткової впевненості в помилці спортсмена, вирішуй на його користь»

    Стрибкам на батуті як повноправному олімпійському виду спорту всього 16 років. Хоч перший чемпіонат світу, який зібрав у Лондоні представників 12 країн, було проведено ще  1964-го.

    Цього року в Миколаєві на базі власних напрацювань  тренер Володимир Горжий заснував школу батута, яка згодом виховала багатьох чемпіонів Європи, світу, Олімпіад. 

  • Режисер, драматург, художник Павло Ар’є: «Для мене щастя, що за моєю п’єсою режисер Володимир Тихий взявся знімати кінострічку «Брама»

    Вистави за п’єсами Павла Ар’є нині з успіхом йдуть на театральних сценах українських та зарубіжних міст. Каже, що вже роками живе, по суті, в шпагаті, бо доводиться проводити одну пряму лінію-дорогу між Львовом і німецьким Кельном, в яких проживає. Особисте життя тримає під сімома замками, зауважуючи, що «своє треба для себе берегти, це — святе». «УК» запросив пана Павла на зустріч. 

  • Композитор і співак Микола СВИДЮК: «Василь Зінкевич назвав мене «південним Івасюком», що дуже приємно і відповідально»

    Наприкінці 1980-х по телевізору і радіо зазвучала пісня про донечку. В ній переплелися і оксамитовий баритон виконавця, і ніжна мелодія, і неповторні слова про маленьку крихітку —донечку-перлинку, золоту краплинку. Пісня одразу стала шлягером.

    Її виконував тоді ще маловідомий співак Микола Свидюк з Одеси, який згодом посів в українській пісенній естраді своє окремішнє помітне місце. Нині в його репертуарі сотні пісенних творів, які припали до душі численним слухачам. 

  • Сергій і Наталка Ридванецькі: «Іноді вистави робили з нічого — оформленням для «Маленької феї» стали назбирані коробки»

    Херсонський академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша, святкуючи свій 80-й (185-й) ювілей, відкрив новий сезон довгоочікуваною прем’єрою — «Каліка з острова Інішмаан» Мартіна МакДонаха. Її художниками-постановниками стали Сергій і Наталка Ридванецькі з Черкаського музично-драматичного театру, яких нині заслужено вважають одними з найкращих майстрів театрального оформлення. Сценографія Сергія і костюми Наталки завжди мають авторський почерк і стають органічною складовою у виставах провідних українських режисерів. Після прем’єри в Херсоні «УК» поспілкувався з художниками. 

  • Алла ДУДАЄВА: «Ічкерія буде такою, якою її прагнув створити Джохар Дудаєв»

    Хоч Алла Дудаєва давно не була в Чечні і з часу трагічної загибелі першого президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва не має офіційного статусу, вона була і залишається першою леді для чеченців. Його, ця дивовижна жінка з тихим голосом, теплим поглядом і сильним характером, заслужила в цього мужнього і гордого народу, який полюбила всім серцем. Зізнається, якби хтось у дитинстві чи юності напророчив їй, дочці кадрового радянського військового, що стане першою леді незалежної Ічкерії, не повірила б. Нині вона, росіянка, вважає себе чеченкою. Яким був шлях до такого переконання в художниці, поетеси, письменниці-інтелектуалки пані Алла ДУДАЄВА розповіла «УК». 

  • Ірина ГАЛАЙ: «Коли на вершині розгорнула український прапор, емоції переповнювали: найвище у світі лише наш державний стяг»

    У рідному Мукачевому Ірину Галай після її підкорення найвищої гори світу зустрічали як героїню. Бо прославила рідний край, першою серед українок зійшовши на «дах світу».

    На сесії обласної ради їй вручили нагороду «За розвиток Закарпаття». А до цього, після приземлення літака в бориспільському аеропорту столиці, їй вручили свідоцтво про занесення її досягнення до української Книги рекордів. 

  • Марія-Софія ТРИЛЬОВСЬКА: «Пам’ятала хіба, що нас усіх з дому забрали в тюрму — маму, брата, мене й бабусю»

    «Наталко, бережи дітей! Прошу тебе, бережи дітей!» — мабуть, кожен з нас пригадує ці слова зі  зворушливої сцени-зустрічі Головного командира УПА Романа Шухевича з дружиною Наталією у фільмі «Нескорений». Надскладне завдання в комуністичному тоталітаризмі, тим більше для українців, які прагнули мати власну державу.

    Наталії Шухевич-Березинській та її синові Юрію-Богданові судилося пройти пекло радянських тюрем, але вони не скорилися. Політичний в’язень Юрій-Богдан Шухевич у часи незалежності України став відомим громадським діячем, народним депутатом України VIII скликання, йому присвоєно високе звання Героя України. А ось донька головнокомандувача Марія-Софія Трильовська воліє й дотепер більше бути в затишку родини, аніж на видноті. Напевно, тому й не знайти в інтернеті багато інформації про її життя. Нашому кореспондентові поталанило зустрітися з пані Марією-Софією та перегорнути разом деякі сторінки з її життєпису.    

  • Михайло УРИЦЬКИЙ: «У ляльковому театрі можливі такі метафори й узагальнення, які неможливі в інших театрах»

    Початок осені для театрального життя — своєрідний Новий рік, бо театри відкривають свої нові сезони, згадуючи уроки минулого. Для Київського муніципального академічного театру ляльок, що в лівобережній частині столиці, він був урожайно переможним. Гучні вистави «Оскар» і «Чому довгий ніс у слона» — й одразу чотири театральні премії «Київська пектораль». Їхній режисер-постановник Михайло УРИЦЬКИЙ завжди дарує і маленьким, і дорослим глядачам ексклюзивні видовища, наповнені доброю, життєстверджуючою, активною енергетикою, такою потрібною в усі часи, а нині особливо. 

  • Євгенія СЕРЕБРЯКОВА: «Дуже шкодую, що мої дитячі портрети авторства Івана Марчука не збереглися»

    Вона належить до тих щасливих і одержимих сценою майстрів, до яких слава народної артистки прийшла значно раніше, ніж офіційні звання і визнання. Останніми роками сумські шанувальники Мельпомени звикли ходити до театру, аби побачити саме її — неповторну і талановиту Євгенію Серебрякову.

    Вона така різна на сцені, що неможливо визначити артистичне амплуа: діапазон ролей неймовірно широкий — від глибоко трагічних до комічних. Саме завдяки своєму багатогранному таланту прима сумської сцени давно утвердилася як одна із провідних актрис обласного академічного театру драми та музичної комедії імені. М. Щепкіна.