Суботні зустрічі

  • Сергій ДЗЮБА: «Письменники несуть у світ знання про Україну»

    Подружжя письменників Тетяна та Сергій Дзюби живуть у Чернігові. Вони дуже комунікабельні, приятелюють із багатьма закордонними літераторами, обмінюються думками і творчими новинками. Поезія талановитих чернігівців сподобалася, її почали активно перекладати і друкувати. В кінцевому підсумку стався такий собі літературний феномен: торік у Канаді вийшов тритомник «Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60 мовами світу». Саме це видання вразило журі престижного Міжнародного літературного конкурсу імені де Рішельє в Одесі, де змагалися понад дві сотні письменників з 20-ти країн світу. На ньому подружжя здобуло два «Діамантових Дюки» в номінації «Поезія», а Сергій виборов і третій, переміг у літературних Олімпійських іграх, де змагалися письменники, які працюють у різних жанрах. 

  • Дарина ТУЗ-МАКСИМЕЦЬ: «Примірник нашого букваря є у президента Румунії»

    Знову вересень, а це означає, що незабаром  одна з найяскравіших подій року — Міжнародний форум видавців у Львові. Чернівецьке видавництво «Букрек» приїде сюди 23-й раз — він його учасник від початку заснування.  Загалом вони  майже ровесники. 24 роки тому  «Букрек» став  першим приватним видавництвом не лише в Чернівцях, а й в Україні. Його директор Дарина Максимець  має звання  відмінника освіти України, а заслуженим журналістом України вона, тоді власкор «Робітничої газети», стала першою на Буковині. А ще на її честь названо одну із зірок  Всесвіту. 

  • НІКОЛАС МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ: «Мій родовід має дві гілки, однак українська особливо близька»

    В Україні його майже не знають за винятком вузького кола краєзнавців та істориків. Але для них він особлива постать. Адже йдеться про нащадка двох відомих родоводів, які залишили помітний слід в історії не тільки України і Росії, а й Європи та світу.

    Власкор «УК» зустрівся з Ніколасом МУРАВЙОВИМ-АПОСТОЛОМ під час його недавнього приїзду до Сум. 

  • Народний артист України Дмитро Черепюк: «Богдан Ступка якось сказав мені: «Знайди для нової постановки хороший український матеріал. Як на мене, в Івана Франка»

    Цьогоріч у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка одразу два визначних ювілеї — 160 років від дня народження і 100 років від дня смерті Івана Франка, в честь якого названо театр, і 75 років від дня народження Богдана Ступки, який тут був актором і художнім керівником протягом багатьох років. А об’єднує їх насамперед дивовижний містичний факт — обидва великих українці народилися в один день — 27 серпня. І все творче життя Богдан Сильвестрович вважав Франка своїм улюбленим письменником, створивши неперевершені образи саме в театральних і кінороботах за творами Івана Яковича. А твори великого майстра слова протягом усієї історії франківців не сходять з афіш театру: «Похорон» (1921, реж. Г. Юра), «Перехресні стежки» (1966, реж. М. Гіляровський), «Для домашнього вогнища» (1968, реж. Б. Мешкіс), «Суд і полум’я» («Основи суспільності», 1978, реж. В. Лизогуб). 

  • Ігор ПАВЛЮК: «Я щасливий, що сподобався світові»

    Ще на початку 1990-х мені на очі трапився зовсім коротенький вірш. Але який за ними пролягав психологічний простір — простий і водночас напружений. 

  • Художник Олександр Дубовик: «Мій знак — букет»

    Його таврували як націоналіста, сіоніста, космополіта. А він «вимальовує контури невидимого» і вважає, що «свята нахабність мистецтва у його незрозумілості». Українська дефініція «митець» влучно характеризує зовнішні та внутрішні іпостасі пана Олександра.

    «У юні роки, — згадує пан Олександр, — я читав забороненого Бергсона, зокрема «Розум та інтуїцію». Його філософія вчила розмірковувати. Він розглядав творчість як викид суб’єктивної енергії, що формує світ. Він немовби радився зі мною. Мистецтво — теж розмова. Картина — як текст, сповідь».

    До 85-річчя визначного митця в «Мистецькому Арсеналі» до 28 серпня відкрито виставку його робіт «ХХІ століття». В «Архіві застережень» представлено 89 картин. Чимало  

  • Вища освіта: без плагіату і корупції

    Далеко не в кожного вистачить сміливості розказати про факт насилля у своєму житті. Тим паче, якщо обіймаєш високу посаду. Натомість про такий випадок з власного дитинства Інна Совсун відверто написала в рамках кампанії #яНеБоюсяСказати у Фейсбуці. Або, скажімо, у розпал вступного ажіотажу перший заступник міністра в соцмережі спілкується особисто з абітурієнтами — попри зайнятість, таки знаходить вільну хвильку, щоб допомогти, пояснити.

    Зізнаюся, було приємно зустріти цю тендітну жінку на концерті «Океану Ельзи», причому не у VIP-ложі, а серед звичайних глядачів. Привітна, усміхнена й водночас смілива, непохитна й самодостатня — вона послідовно запроваджує важливі зміни у системі вищої освіти. І чи не щодня переконує в необхідності новацій армію ректорів, які звикли жити за старими правилами. Це в будні. А щосуботи пані Інна має справу для душі — замість відпочинку викладає у рідній Могилянці, водночас встигає бути люблячою мамою для маленького сина.  

  • Письменник Михайло Слабошпицький: «Нині маємо таку літературу, якої ще не мали ніколи — в ній маса яскравих творчих індивідуальностей»

    Коли по радіо слухаєш Михайла Слабошпицького, в газеті або журналі читаєш його літературно-критичний, художній чи якийсь інший матеріал, мимоволі здається: цей чоловік знає про книжки і життя якщо не все, то майже все.

    Думка хоч і гіперболізована, однак недалека від істини. Ті, хто має щастя й насолоду слухати і читати цього навдивовижу інтелектуального і різнобічно освіченого письменника, підтвердять: варто вхопитися за його першу-другу фразу, а далі вже цілковитий полон і магія істинно високого Слова, на яке вельми скупе наше прагматичне і бездуховне сьогодення.

    З Михайлом Слабошпицьким спілкуємося напередодні його 70-го дня народження. 

  • Переможець «Голосу країни» Ігор ГРОХОЦЬКИЙ: «Спілкування зі Святославом Вакарчуком кардинально змінило моє внутрішнє музичне світобачення»

    Він раптом змінив м’яч на… мікрофон. Утім, не жалкує, — так розпорядилася його ще юна доля. Через серйозну травму Ігор Грохоцький — майбутнє українського футболу — змушений був залишити щойно розпочату спортивну кар’єру, тож вирішив співати. Тепер у творчому доробку 24-річного виконавця дві важливі перемоги: на телевізійному проекті «Голос країни» та нещодавно в міжнародному пісенному конкурсі Youthvision-2016 у Баку.

    Тому дивуюся, коли лунають закиди на кшталт: у нас немає хороших виконавців, де ж та українська музика. Вони є, до того ж представляють нашу країну у світі й повертаються додому з перемогою. Проте їх ніхто не бачить, а головне — не чує. Адже молодим талантам досі важко пробиватися крізь океан низькопробної попси, що заполонила теле- й радіоефіри. Тож про якість вітчизняної музики, знакові зустрічі, навіть можливу участь у Євробаченні-2017 «УК» розповідає Ігор ГРОХОЦЬКИЙ.

  • Поет Борис ХЕРСОНСЬКИЙ: «Любити країну і не знати її мови неможливо»

    Сонячного травневого ранку я кружляла приватним сектором Одеси в пошуках потрібної адреси. Було тихо, аж сонно: вихідний день. Довго блукати не довелося: Борис Херсонський уже стояв біля хвіртки, вітально піднявши руку.

    …У невеликій кімнаті, де розмовляємо з ним, — комп’ютер з відкритим YouТube. «Перед тим, як ви прийшли, слухав Бреговича», — каже Борис Григорович. На стінах — народні ікони. — Це хобі, — ловить мій погляд. — Колекціонував, потім віддав другові, згодом знову назбирав. Ось це буковинська, а це чернігівська». Розповідаючи, дивиться так, ніби десь здалеку. Мружиться від спогадів, очі стають вологими, коли йдеться про батька. Цитує напам’ять Гомера, Сковороду, Євангеліє. Кореспондентові «УК» Борис Григорович розповів, чому останню книгу есе «Клаптикова ковдра» він, російськомовний поет, писав й українською, а також про те, як ізоляція в Одесі відкрила для нього нові горизонти та розкритикував одеський традиційний кримінальний міф.