Суботні зустрічі

  • Видавець Мар’яна САВКА: «Успіх приходить тоді, коли позбуваєшся страхів і віриш у людей»

    «Мамо, я прочитала її за день. Усю. Не могла зупинитися», — видихнула мені в слухавку 14-річна донька. Ішлося про 240-сторінкову «Таємниці катакомб» найвідомішого нині норвезького письменника Тома Егеланна, надруковану у «Видавництві Старого Лева». Книжками цього видавництва наша родина зачитується вже багато років, і коли бачу їхній стенд на книжкових виставках, тепло й приємно так, ніби зустріла давнього друга.  

  • Художник Михайло ГУЙДА: «Тетяна Яблонська запропонувала мені вступати до Спілки художників ще в студентські роки»

    Одразу дві творчі організації — Національна спілка художників та Національна академія мистецтв — висунули народного художника України Михайла Гуйду на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року за напрямом «Образотворче мистецтво». 

  • Народний артист України Фемій Мустафаєв: «АТОвці дали мені позивний — «Каддафі»

    Коли майже 65 років тому в родині Мансура й Хатідже Мустафаєвих народився син Фемій, батьки й гадки не мали, що в майбутньому він стане гордістю української оперної і пісенної сцени. Бо хіба можливим було це в умовах Ферганської долини, в маленькому радгоспі-поселенні? Тільки й перспективи, що продовжувати вести батьківську хліборобську борозну за тисячі кілометрів від рідної землі, з якої їх, кримських татар, депортували в сумнозвісному 1944-му.

    Багато разів зустрічаючись зі співаком, не перестаю дивуватися його по-особливому світлій одухотвореності, шанобливому ставленню до співрозмовників. А коли виходить на сцену, стає немов розкриленим перед світом, даруючи слухачам неповторний тембр голосу. Сьогодні Фемій МУСТАФАЄВ — гість «УК». 

  • Ігор ЗОЦ: «Коли бойовики увірвалися в Будинок преси, ми зрозуміли, що останній наш номер — за минулий тиждень»

    «Почнемо, браття, пісню невеселу словами призабутими старими про Ігорів згорьований похід…» Підстав для того, щоб нагадати моєму співрозмовникові перші рядки славетної літературної пам’ятки Київської Русі ХІІ століття, більш ніж достатньо. По-перше, він — Ігор Зоц, народився, виріс і працював порівняно недалеко від тих місць, де відбувалися події, описані у «Слові…». А по-друге, на долю його «полку» — колективу редакції української обласної газети «Донеччина» після захоплення Донецька бойовиками також випали непрості випробування. З цього й почалася наша розмова з головним редактором видання. 

  • Драматург Наталія ВОРОЖБИТ: «Мої п’єси жорсткі й відверті»

    Її п’єсу «Зерносховище» про Голодомор поставили в Королівському шекспірівському театрі. Вона писала її в Москві, де брала участь у створенні резонансного театру «Док». Після агресії РФ у Києві створила «Театр переселенця», з ним організовує покази документальних драм на основі методу «вербатим». З відомим драматургом Наталією Ворожбит розмовляємо про суспільне й особисте. 

  • Володимир Яворівський: «Література і політика не сумісні, однак я мирю їх між собою»

    Без його постаті однаковою мірою неможливо уявити нинішню українську літературу і вітчизняний політикум. Але Володимир Яворівський — насамперед блискучий прозаїк, пристрасний публіцист, віртуозний полеміст, переконливий оратор, який ніколи не заперечує протилежних думок, а лише шукає незаперечні аргументи, щоб спростувати неприйнятні для нього твердження. Сьогодні Володимир Яворівський — гість «УК». 

  • Художник Анатолій КРИВОЛАП: «Я змалечку бачив по-іншому, тому мій шлях такий складний і нерівний»

    Батько Анатолія Криволапа мріяв, що син стане залізничником. Але художник став, так би мовити, локомотивом нашого живопису на міжнародних аукціонах. Свій ВІП-статус він сприймає як певну незручність. Його рейтинг призвів до більшої публічності, що відволікає від мольберта, за яким пану Анатолію найкомфортніше. Ми зустрілися на виставці в Музеї історії Києва, яка триває до 15 травня. На ній понад 60 робіт, що зберігаються у приватних колекціях. Виставку афішовано як подяку митця колекціонерам. Глядачі скористалися нагодою сфотографуватися з живим люб’язним класиком.  

  • Інна БОРУНОВА: «Я вразила своїх учителів: як же так, медалістка — і в швачки!»

    Коли рівнянка Інна Борунова отримала звістку про те, що удостоєна французького ордена королеви Анни Ярославни «Честь Вітчизни», вона якраз мудрувала над корсетом для нової весільної сукні: треба ж постійно дивувати замовників чимось новеньким! На мить відволіклася, щоб проглянути електронну пошту. В одному з повідомлень значилося: «Рішенням президії асамблеї ділових кіл вас як дизайнера корсетних виробів удостоєно ордена королеви Анни Ярославни «Честь Вітчизни», який буде вручено з відповідними почестями». Подумала, що жарт, і видалила файл. А потім знову схилилася над корсетом: дарма, що вона вже власниця компанії Іnna Моratо та однойменного бренда, першу модель, як кажуть, від «а» до «я» розробляє й виконує сама. 

  • Видавець Віталій Капранов: «Перші наші твори написано російською на українській друкарській машинці з бандерівського схрону»

    Я вдивлявся у братів Капранових до непристойності, намагаючись знайти хоч одну відмінність в обличчях близнюків. Домовився про зустріч із Віталієм, але  не впевнений, що провів понад годину саме з ним, а не Дмитром: розіграш у дусі братів. 

  • Співак Віктор ПАВЛІК: «Заради коханої жінки відмовився від виступу з легендарною рок-групою Smokie»

    У лютому заслужений артист України Віктор Павлік відзначив подвійний ювілей: 50 років життя і 30 — на професійній сцені. Відсвяткував його грандіозним концертом у Палаці культури «Україна» в супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Дмитра Антонюка, де вперше виконав 20 своїх хітів під акомпанемент 50 музикантів-віртуозів. Відкривала концерт пісня «Дай нам, Боже», яка об’єднала багатьох українських артистів, а виконані романтиком хіти «Афіни, Київ і Стамбул», «Ні обіцянок, ні пробачень», «Ти подобаєшся мені» перетворили зал на справжній данспол.