Знову вересень, а це означає, що незабаром одна з найяскравіших подій року — Міжнародний форум видавців у Львові. Чернівецьке видавництво «Букрек» приїде сюди 23-й раз — він його учасник від початку заснування. Загалом вони майже ровесники. 24 роки тому «Букрек» став першим приватним видавництвом не лише в Чернівцях, а й в Україні. Його директор Дарина Максимець має звання відмінника освіти України, а заслуженим журналістом України вона, тоді власкор «Робітничої газети», стала першою на Буковині. А ще на її честь названо одну із зірок Всесвіту.
— Дарино, а як тобі, сільській дівчині зі Львівщини, вдалося скрізь встигати і навіть сягнути космосу?
— Якось на день народження я отримала подарунок від своїх синів — свідоцтво про те, що в одній з галактик Всесвіту за клопотанням Сергія та Олександра названо зірку іменем їхньої матері. Тоді моя приятелька сказала: «Я заздрю тобі по-білому: найбільше в житті щастя — добрі, уважні діти». Вона мала рацію, бо тут не пафос важливий, його я не шаную і навіть соромлюся, а те, що вони хотіли для матусі зробити щось особливе.
Вважаю, що кожен з нас прагне сягнути в житті того космосу, тих вершин насамперед у своїй сім’ї, своїх дітях і внуках. Не в регаліях. У справі, почуттях, вчинках. Мій реальний космос — це книжки «Букреку», з якими я можу долучитися до потрібного людям, державі.
— До речі, як розшифровується ця назва?
— Одесити розшифрували її як буковинський рекет (сміється), один з іноземних журналістів сказав: це букрекордс: книжковий рекорд. А насправді ми започаткували приватне підприємство під назвою «Буковинська реклама» — скорочено «Букрек».
— А те, що сім років тому на конкурсі у США ви отримали Гран-прі у номінації «за якість і сервіс», чия заслуга?
— Можна сказати, що до цього також долучилася вся родина. Мій чоловік Микола Максимець — журналіст, колишній редактор обласної газети, прекрасний знавець слова, з тонким чуттям справи в редагуванні. Він і сам лауреат кількох літературних премій. Син Сергій — художник-дизайнер, нагороджений на міжнародній книжковій виставці в Кишиневі дипломом за найкраще оформлення книги поета-класика Михайла Емінеску «Лучафер», премією Спілки художників Молдови. Молодший Олександр працює у лондонському офісі Фейсбуку і спонукає нас братися за електронні книжки, промоції видань «Букреку» в інтернеті та соціальних мережах.
— Вибач за пікантне, життєве питання: тобі і в особистому житті поталанило, одразу знайшла свою половину?
— Принаймні то був обдуманий вибір людини, близької за духом, за спільністю інтересів, і я не побоялася проявити ініціативу, мабуть, усупереч усталеній для нас, українських жінок, традиції: сиди, грибе, поки тебе хто здибе.
— Які нагороди за всі ці роки видавництву вдалося здобути на Міжнародному форумі-ярмарку у Львові?
— Маємо грамоти, а торік відзначені у номінації «За розвиток українського книговидання» завдяки серії «Третє тисячоліття: українська поезія».
— Розкажи, будь ласка, про рекорди видавництва, і з чим приїдете на цьогорічну міжнародну книжкову ярмарку до Львова.
— Якщо кількісно, то загалом випустили в світ уже близько 3000 найменувань книжок у паперовому варіанті. Серед них багато знакових. Це повісті Михайла Івасюка, музичні видання творів його сина Володимира Івасюка, тритомник «Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців 1915—1947 рр.» (про переселення українців з Польщі) під редакцією Юрія Макара, професора Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Презентація цього видання відбулася торік у польському університеті Любліна. Я не перелічую підручників з мов національних меншин, які ми представляли в штаб-квартирі України при ООН у Нью-Йорку, продукції нашої співпраці з Радою Європи з видання букварів гагаузькою, болгарською мовами та мовою іврит. Через анексію Криму і події на сході ми змушені були взяти на себе обов’язки наших колег з цих регіонів і видавати підручники з кримськотатарської та новогрецької мов.
На цьогорічному форумі презентуватимемо тритомник Михайла Маслія «Золотий вік української естради», третій том із десятитомника творів Ольги Кобилянської, музичні твори Михайла Вербицького та Володимира Івасюка, роман Тетяни Пишнюк-Фольварочної «Божа вивірка» про Едігну — доньку нашої княжни, а згодом французької королеви Анни Ярославни.
— Я правильно зрозуміла, що більшість навіть із згаданих авторів — родом з Буковини?
— Це і є поясненням, як з рекламного підприємства ми стали видавничим домом. Однак скажу про ще одне нове видання — підручник з фізики Пауля Пшенічки, в якому акумульовано особливий досвід цікавої роботи з учнями.
Викладач Чернівецького ліцею є почесним членом Лондонського інституту фізики, його ім’ям лабораторія Лінкольна (США) назвала астероїд, а він сам удостоєний звання кращий учитель фізики світу. Він читає лекції за кордоном, давав майстер-класи в університеті Цюриха, де свого часу вчився Ейнштейн. Тож, живучи поруч з такими людьми, а саме креативні буковинці почали звертатися і пропонувати свої твори до видання, не можна було не сягати «космосу», не зібратися з духом й не відважитися змінити професію журналіста на видавця.
— А за що отримала звання відмінника освіти?
— 1997 року ми видали перший у незалежній Україні буквар румунською мовою «АВЕСЕDAR» Серафими Криган. Примірник цього видання наш Президент вручив президенту Румунії. Популярні й наші підручники для шкіл з румунською, угорською мовами викладання та для інших шкіл національних меншин, які живуть в Україні. Для них видаємо підручники з вивчення української, а також інші підручники та посібники відомих авторів для нашої вищої школи. Проводимо благодійні акції з поповнення шкільних бібліотек на Буковині і частково на Львівщині. Мабуть, це й було оцінено Міністерством освіти і науки .
— У середовищі книголюбів активно обговорювали вашу розкішну книжку «Рослини Святого Письма і перспективи створення Біблійного саду», а видання «Кобзаря» різними мовами спричинили фурор свого часу на міжнародній виставці. Чи не вони стали приводом для того, щоб з нагоди 20-ї річниці Незалежності України видавництво отримало чотири поважні нагороди?
— Маємо у своєму активі такі видання. І п’ять років тому у Києві чотири рази звучала назва нашого видавництва як переможця в різних номінаціях.
— Ти так легко розповідаєш про свій творчий і життєвий шлях, що може скластися враження: все тобі дісталося просто. Хоч, знаю, твоя мама-колгоспниця втратила чоловіка, а ти — батька на другому курсі університету. Вдома було ще троє дітей...
— Коли помер батько, постало питання, як мені вчитися на стаціонарі. Тоді мене підтримали однокурсники і не дали перевестись на заочне відділення. Непрості проблеми і неймовірне їх розв’язання супроводжують мене все життя. Чоловік каже: все замикаєш на собі, тягнеш... А я добре пам’ятаю: закінчила університет, стала журналістом і видавцем завдяки тому, що допомогли брат і сестра, друзі, просто добрі люди. Навіть нову сучасну японську друкарню мені вдалося придбати без… грошей. Тодішня керуюча Промінвестбанком Софія Канюк надала нам її в кредит, а заставою слугувало саме обладнання. Так і приміщення на аукціоні купили, не маючи коштів, заробляли і віддавали. Тож я просто зобов’язана платити добром, допомогою тим, хто поруч, як і вони мені. Здається, все: не встигаємо надрукувати важливе замовлення, а ще приїжджає автор з-за кордону — горимо. І наче нізвідки приходить порятунок, все складається на позитив. Маєш — поділися... Цим і живу.
— І ще якими мріями?
— Їх багато. Віддати колись свою справу в руки внуків, завершити подання на нематеріальну спадщину ЮНЕСКО 40 томів казок з усіх регіонів України, зібраних невтомним учителем, якого поховано на Буковині, Миколою Зінчуком. І щоб до філій за кордоном, де вдосконалюємо переклади книжок на восьми мовах в оригінальному мовному середовищі, додавалися нові. Щоб книжка нас усіх надихала й підносила, як це вона зробила зі мною.
— Удачі!
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Дарина ТУЗ-МАКСИМЕЦЬ. Народилася 1956 року в селі Потеличі Жовківського району Львівщини. Закінчила факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Працювала кореспондентом Чернівецької обласної газети «Радянська Буковина», згодом отримала пропозицію на посаду власкора області від «Робітничої газети». У 1992 році заснувала перше на Буковині приватне видавниче підприємство «Букрек», яке перетворилося на видавничий дім. Він видавав не лише книжки і підручники українською та ще вісьмома мовами національних меншин, а й тижневик «Ва-Банк». Стала першим на Буковині серед колег-жінок заслуженим журналістом України, отримала за активну видавничу, науково-просвітницьку діяльність звання відмінника освіти. Видавництво «Букрек», де вона генеральний директор, нагороджено численними міжнародними і всеукраїнськими відзнаками.
Ми в Google+