Нещодавно поховав дядину в Чигирині. Важку скорботну поїздку підсилила бідність населення цього історичного знакового для українців міста на Черкащині. На поминальному обіді (на такі трапези ходять люди, які хоч раз на день хочуть ситно попоїсти) почув від сусідів покійниці, що працювати вдома їм фактично ніде. Тож засоби до існування мають лише ті, в чиїх сім’ях хтось із дорослих працює в Києві.

Дочка дядини, залишившись уже одна в осиротілій батьківській хаті із сином-дошкільнятком, теж відправила чоловіка на заробітки до столиці. Приїжджає додому, розповіла, не щовихідних, бо заощаджує гроші на... дрова! «Машина їх, — плакала за мамою та від злиденного життя молода жінка, — коштує 3000 гривень! Її спалюємо ще до настання справжніх холодів. Тож потрібно купити як мінімум ще дві, щоб не замерзнути в морози. А газу немає, бо дуже дорого його протягнути через дорогу до будинку». «А ти, — якось не подумавши, бовкнув я, — візьми кредит в Ощадбанку. Його дають на енергозбереження, ще й частину позики держава погашає». — «Це ви в Києвах такі розумні, — посуворішала родичка. — Чим віддаватиму кредит, якщо навіть на харчування грошей бракує? Ще й дитина часто хворіє...»

Я замовк і пожалів молоду жінку, яку життя вже встигло добряче потріпати. Гірко стало і за сотні, тисячі таких самих українок, котрі не знають, як звести кінці з кінцями. Ми в Києвах і справді їх не розуміємо. Точніше, не ми, а ті, хто дужечко вже «опікується» долею співвітчизників, сидячи в теплих залах парламенту, чиновницьких кабінетах. Бо живуть ці пани зовсім в іншому світі.

Укотре переконався в цьому, слухаючи в одну із п’ятниць виступ у Верховній Раді голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, який розпинався на трибуні стосовно тарифів на газ для населення. Звісно ж, високий чиновник обстоюватиме ці тарифи, маючи зарплату (за офіційними даними) понад 36 тисяч гривень на місяць. Бо дорогий для населення газ — це безбідне життя керівника та інших чиновників компанії, яку колишній екс-міністр ЖКГ, а нинішній голова спілки співвласників України Олексій Кучеренко назвав «чорною дірою вітчизняної економіки». І допоки такі «контори», які нічого не виробляють, а лише розподіляють, існуватимуть в Україні, на поліпшення життя простим українцям нічого й сподіватися.

До речі, НАК «Нафтогаз України» — дотаційна компанія. На її утримання держава витрачає величезні кошти, які акумулюють прості українці своїми податками. Чому в такому разі заможно жити повинен пан Коболєв та його команда? І на чому грунтується висока зарплатня чиновника?

Між іншим, не лише мене обурює така несправедливість з оплатою праці керівників деяких компаній. «Дзеркало тижня. Україна» нещодавно повідомило з посиланням на власні джерела, що обраний 22 липня 2015 року главою ПАТ «Укрнафта» британець Марк Роллінз гарантовано отримуватиме зарплату (згідно із трудовим контрактом) 500 тисяч доларів. Окрім того, пан Роллінз матиме право ще на винагороду — 2% прибутку «Укрнафти» за рік (до слова, 2014-го премія керівника компанії становила б 24 мільйони гривень). Але британець хоче гарантувати собі ще виплату п’яти- або трирічного бонусу в разі дострокового розірвання контракту, повідомляє джерело, а «Укрнафта» бере на себе зобов’язання покрити йому квартплату обсягом 60 тисяч доларів на рік та страховку Роллінзу і членам його сім’ї.

Прочитавши це, подумав, що йдеться не про ПАТ «Укрнафта», яке, за повідомленням Державної фіскальної служби України, на 1 серпня 2015 року заборгувало бюджету 9,6 мільярда гривень, а про якусь нафтову компанію з Об’єднаних Арабських Еміратів. Проти пана Роллінза, який вважається у світі чудовим фахівцем, нічого не маю. Але за такі гроші, переконаний, змогли б працювати навіть по 24 години на добу сотні не менш достойних українців. Чи наші чиновники нічого іншого вже не вміють, як брати хабарі?

Переглядаючи повідомлення в інтернеті, подумав, що в Україні незабаром настане кінець світу. Бо якщо раніше хабарі поміщалися в конверті, то нині для них стали замалими вже валізи. Колишній голова Держслужби зайнятості Ярослав Кашуба, скажімо, якого в центрі Києва затримали на хабарі працівники СБУ та Генеральної прокуратури, не встиг навіть розпихати по кишенях 622 тисячі гривень. Півмільйона «наших зелених» «спалили» і керівника головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, а 120 тисяч гривень — заступника прокурора міста Біла Церква на Київщині.

Завдяки журналістам не вдалося у провладних кабінетах замовчати приховування високопосадовцями наявності в них нерухомого майна за кордоном. Міністр фінансів Наталія Яресько пообіцяла співвітчизникам розібратися із квартирою в Лондоні голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, яку той нібито «забув» внести у декларацію. А голова Комітету Верховної Ради з питань фінансової політики і банківської діяльності Сергій Рибалка (стверджують журналісти програми Радіо Свобода) в 2014 році не задекларував будинок у Франції вартістю майже 1,4 мільйона євро.

Звісно ж, із цими та іншими панами, статки яких обліковуються мільйонами доларів і дружини яких на урочистості ходять із сумочками з крокодилячої шкіри від італійського бренда вартістю понад півмільйона гривень, нової України не побудуєш. І їм байдуже, як зимуватиме в холодній хаті молода мама з дитиною. Бо крім власної вигоди, їх нічого не турбує.