75 РОКІВ БИТВИ ПІД СОКОЛОВИМ

ПОГЛЯД. За радянських часів бойове хрещення 1-го чехословацького окремого піхотного батальйону під командуванням Людвіга Свободи, що відбулося під селом Соколове на Харківщині, старанно перетворювали на міф. Створений із пропагандистською метою підрозділ довго тримали в тилу. Чехів і словаків планували використати для переможного наступу, однак після катастрофічного провалу радянської операції «Звєзда» навіть іноземців кинули в безнадійні оборонні бої.

Піхотний батальйон мав зупинити удар понад півсотні важких німецьких танків, маючи на озброєнні лише 16 протитанкових рушниць та дві 45-міліметрові гармати, не здатні пробити лобову броню ворожих машин. Отож кількаденна оборона справді була подвигом. Саме за бій під Соколовим підпоручика Отакара Яроша, який зі зв’язкою гранат кинувся під гусениці німецького танка, першим серед іноземців удостоїли звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Офіційно вважають, що під Соколовим загинули 86 чехів і словаків, а 114 було поранено. Більшість із них евакуювали до Харкова, де після здачі міста ворогові пацієнтів госпіталів знищили окупанти. Не менш старанно замовчували національний склад батальйону, що налічував 974 особи. Із них 277 чехів, 21 словак, решта українці, які після окупації угорцями Карпатської України втекли до СРСР та опинились у ГУЛАГу.

110 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА БУЛЬБИ-БОРОВЦЯ

Народні університети поліського Махна

ПОСТАТЬ. Колись вважали, що легендарну кулеметну тачанку придумали кіннотники Будьонного, хоч насправді це винахід махновців. УПА асоціюється виключно з бандерівським рухом, а дата її офіційного створення — 14 жовтня 1942 року. Однак, перший бойовий наказ в Українській Повстанській Армії датовано 16 квітня 1942-го, але стосувався він не загонів Бандери, а поліського отамана Тараса Бульби-Боровця.

Революція гідності довела правоту Бульби-Боровця, який вважав, що «вождь має панувати над народом не багнетом і нагаєм, а тільки своєю духовною силою»

Він родом із села Бистричі на   Рівненщині. У родині було дев’ятеро дітей і лише три десятини бідної поліської землі. Отож юному Тарасові вже з 14 років довелося на рівні з дорослими працювати в місцевій каменярні, а шкільну науку освоювати самотужки.

У 1932 році допитливий хлопець таємними лісовими стежками перейшов тодішній польсько-радянський кордон, розташований за лічені кілометри від рідного села, і, як згадував потім, «скочив на совітську Україну». Побачені на власні очі жахіття Голодомору раз і назавжди зробили його ворогом більшовиків, які виморили голодом мільйони українців.

Жадібний до науки і не позбавлений підприємницького хисту юнак зумів добитися неможливого. Тарас Бульба-Боровець став власником каменеобробного підприємства з півтисячею працівників. Однак це не врятувало його від репресій польської влади і сумнозвісного концтабору в Березі-Картузькій, куди він потрапив чи то за українські переконання, чи то через підступи конкурентів-поляків.

Саме заборона жити у прикордонній смузі, оголошена Бульбі-Боровцеві після виходу на свободу, врятувала йому життя. Після розгрому Польщі він опинився в німецькій зоні окупації й усвідомив, що українцям потрібні власні влада і держава.

Початок німецько-радянської війни надав шанс для цього. На відміну від оунівців, які спершу ще сподівалися, що гітлерівці виконають обіцяне і не перешкоджатимуть створенню союзної Німеччині Української держави, Бульба-Боровець розпочав діяльність в Україні зі створення власної армії.

У вже покинутих радянськими військами, але ще не зайнятих німцями Сарнах невеликий загін майбутнього отамана з одним пістолетом на всіх роззброїв місцеву міліцію й поставив окупантів перед фактом, що в місті вже українська влада.

8 серпня 1941 року Бульба-Боровець розпочав формувати кількатисячну Поліську січ, яку німецьке армійське командування дозволило забезпечити трофейною радянською зброєю та обмундируванням.

У кожної зі сторін була власна мета. Бульба-Боровець прагнув створити українську армію, а німці, які розвивали успішний наступ  на Мінськ і Київ, не мали ні сил, ні змоги контролювати величезні лісові території в трикутнику Слуцьк — Гомель — Житомир. Саме тут виникла унікальна Олевська республіка, де аж до листопада 1941 року не було ні радянської, ні німецької влади, що вберігало край від розорення окупантами, а єврейське населення — від знищення.

Однак спроби Бульби-Боровця зберегти становище і добитися для Поліської січі офіційного статусу української військової частини були безрезультатними. Саме це спонукало 16 листопада 1941 року оголосити наказ про демобілізацію січовиків, яких німці прагнули перетворити на звичайних поліцаїв-прислужників.

Згодом Бульба-Боровець згадував, що, «простудіювавши десятки разів тактику отамана Махна, я вирішив прийняти її як основний закон бойової тактики наших партизанських відділів. Зводиться вона до одного речення: з-під землі та під землю».

Із кількома сотнями найвірніших бійців отаман пішов у ліси, щоб уже наступної весни проголосити створення УПА, назву якої згодом перебрали для своїх загонів бандерівці. 1942 року загони бульбівців стали значною силою і контролювали велетенські лісові масиви. На відміну від радянських партизанів, які жили насамперед за рахунок місцевого населення, бійці Бульби-Боровця самі були місцевим населенням, яке за командою отамана за лічені години зі звичайних селян перетворювалися на вояків.

Знаменитий загін радянських диверсантів під командуванням Медведєва, який дислокувався в лісах під Рівним, зміг уціліти лише завдяки укладеній з бульбівцями угоді про нейтралітет. Бандерівці 1943 року вдалися до силових дій, щоб підпорядкувати собі загони Бульби-Боровця. У цій ситуації отаман вирішив за краще відмовитися від братовбивчої борні, але не зрікся своїх принципів.

155 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ЛИПСЬКОГО

Памірська вершина видатного ботаніка

ГОРДІСТЬ. Він описав два роди та понад 200 видів рослин, не відомих науці. Неймовірне досягнення для кінця XIX ст., коли відкриття навіть кількох представників флори вважали подарунком долі. Навіть якщо йшлося про джунглі, а не про начебто  добре вивчені місця, які досліджував українець Володимир Липський.

На відміну від численної когорти першопрохідців-географів, нашого земляка цікавили не нові маршрути і місця, а не відомі науковцям рослини. Навіть Кавказ, некажучи вже про Тянь-Шань, Алатау та гірські райони на той час лише формально підлеглих Російській імперії Бухарського і Хівинського ханств виявилися невідомими землями з точки зору ботаніки.

Мандрувати тут було не лише важко, а й небезпечно. І не тільки через бурхливі гірські ріки, стрімкі урвища і призначені для відчайдухів стежки, де кожен необережний крок загрожував загибеллю. У багатьох місцях, де досліджував рослинний світ Липський, він був першим європейцем.

Липський упродовж 23 років опікувався Петербурзьким ботанічним садом, він ініціатор створення ще кращої, ніж у Ленінграді, квітучої оази природи на схилах Дніпра у Києві

Зазвичай такі експедиції проводили під посиленою збройною охороною, а не в супроводі помічника і найнятого вже на місці провідника. Навіть спілкуватися з жителями глухих гірських поселень доводилося самотужки, для чого ботанік вивчив майже десяток незвичних для науковців Європи мов. Однак миролюбність гостя і гостинність господарів виявилися сильнішими, ніж зброя.

Завдяки тому що Липського цікавив насамперед світ рослин, він, на відміну від географів, шукав не нові шляхи і маршрути, а глухі місця, куди рідко заходили навіть місцеві жителі. Отож своєрідний бонус за допитливість і мужність — льодовик Галагана і водоспад Юлії, названі мандрівником іменами українського мецената та дружини. Виявом вдячності й шани до видатного дослідника залишаються два роди та 54 види рослин, у латинських найменуваннях яких увічнено прізвище першовідкривача, і пік Липського на Памірі.

Завдяки нашому землякові європейські науковці дізналися не лише про флору невідомого дикого світу, яким зображували підкорених горян у Росії, а й про культуру цих місць. «Кавказ і особливо Закавказзя — країни глибокої давності, — писав Липський. — Історія Греції та Риму була ще в пелюшках, коли Закавказзя вже стало історичною ареною».

Прикро, що ця правда виявилася незатребуваною світом, що досі живе міфами, згідно з якими київська княжна Анна в інтерпретації Путіна — росіянка, а чимало європейців не ймуть віри, що Трипільська культура на території України і держава Урарту на Закавказзі існували в часи, коли в Західній Європі люди ще жили в печерах.

Для українців найважливіша заслуга Липського в тому, що він фундатор вітчизняної науки. Ідеться не лише про ботаніку, адже видатний учений із 1922 по 1928 рік очолював Всеукраїнську академію наук. Із наполегливістю і мужністю, не раз проявленими під час експедицій недоступними місцями світу, Липський обстоював право академіків займатися наукою, а не прислужництвом більшовицькій владі. Аполітичність науковця стала підставою для затятого цькування президента ВУАН, який зрікся престижної посади, але не своїх переконань.

Змушений переїхати з Києва до Одеси, вчений до кінця днів займався улюбленою справою, зумівши навіть чорноморські водорості перетворити на цінну сировину для виробництва в Україні власного йоду та агар-агару.

80 РОКІВ ОКУПАЦІЇ АВСТРІЇ НІМЕЧЧИНОЮ

Аншлюс: анексія чи возз’єднання?

ПАРАЛЕЛІ. На початку березня 1938 року вулиці австрійських міст заполонили пронацистські маніфестації. Під їхнім прикриттям у ніч проти 12 березня Гітлер ввів в Австрію 100 тисяч солдатів і 800 танків. 10 квітня на плебісциті, проведеному в уже анексованій країні, 99,7% виборців підтримали аншлюс із Третім рейхом, не здогадуючись, що голосують за війну і власну загибель.

Анексія Криму Путіним — майже точна копія дій Гітлера в Австрії, де пронімецькі активісти радісно вітали окупацію своєї вітчизни, не відаючи, що творять

Матеріали підготував Віктор ШПАК, «Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)