СКАРБНИЦЯ

У Йорданії напрочуд добре збережені пам'ятки давніх цивілізацій

У Петру ми заходили двічі. Спочатку вдень, під палючими променями сонця, потім поночі, обережно ступаючи по бруківці, яка за кілька тисячоліть свого існування кого тільки не бачила. Тепер от і нас, українських журналістів. Це вже потім почули від фотомайстрів, що найкраще відвідувати головну туристичну принаду країни з самого рання. Тоді єдине в світі місто, що вирубане в скелях, робиться яскраво багряним - недарма араби називають його "червона троянда пустелі".

Таємничий Cік веде до Петри

Як на мене, на такі застереження можна не зважати. Петра прекрасна о будь-якій порі, хоч свою красу старанно ховає від людського ока, - місто розташувалося в повністю ізольованій від зовнішнього світу долині. Власне, це, а також сухий клімат, зберегли в доброму стані загалом 800 пам'яток архітектури: храми, житлові приміщення, усипальниці, амфітеатр на три тисячі місць... Коли саме працелюбне плем'я набатейців створило таку досконалість, достеменно не відомо - десь між ІІІ ст. до н.е. і ІІ ст. н.е. Спочатку в місті, що стояло на перехресті торгових шляхів, вирувало життя, а коли їхні маршрути змінилися, настало забуття. Лише в XІX ст. швейцарський мандрівник Йоган Буркхардт набрів на Петру.

Ні, неправильно, бо спочатку був Сік. Так називається єдиний шлях до міста, що пролягає глибокою ущелиною, утвореною доісторичним землетрусом. Я знаю: ці 2 км вузького проходу між 90-метровими скелями, які подекуди майже сходяться вгорі, йому, як і нам, видалися безкінечними. Та коли здається, що виходу з кам'яного лабіринту не буде, в очі раптом вдаряє фантастичної краси фасад Скарбниці. У цьому місці вже не беруся гадати про емоційний стан пана Буркхардта, а для мене саме цей момент домінує над усім побаченим у давньому місті.

Але Петра не лише матеріальна. Вона вміє зупиняти час. Ми відчули це, коли йшли таємничим Сіком у суцільній темряві, яка здавалася ще густішою через рідко поставлені свічки обабіч дороги, а надто, коли вийшли на площу перед Скарбницею, де таких свічок - міріади. І над усім цим простором у тиші, яку створюють десятки людей, що затамували подих, лунала гортанна і безкінечна бедуїнська пісня. Де ми? В минулому? В майбутньому? Тільки не в сьогоденні, з його шаленим і часто безглуздим ритмом життя.

Слідами Лоуренса Аравійського

Недарма чимало туристів купує кількаденний абонемент на відвідання Петри, а з кожним роком дедалі популярнішим стає відпочинок у пустелі Ваді Рам, що в перекладі означає Місячна долина. Мабуть, предки йорданців бачили набагато далі за нас, адже звідки їм було знати, що тутешні пейзажі нагадують поверхню супутника Землі.

У двох відкритих позашляховиках ми промчали цими мовчазними пісками, посеред яких здіймаються чорно-коричнево-червоні скелі, причому водій моєї автівки був молодий і гарячий, тому допускав відхилення від маршруту - тоді дух перехоплювало від стрімких спусків.

Дивні люди, читалося в поглядах бедуїнів, які в очікуванні туристів разом зі своїми верблюдами прилягли в холодочку під скелею, на якій уже відомі нам набатейці залишили свої малюнки, - хіба можна побачити пустелю в такий спосіб? Ясна річ, їм набагато зрозуміліші ті іноземці, які зупиняються в розбитих тут наметових таборах, вчаться чути її стоголосся і розпізнавати найменший шурхіт, вдивлятися в яскраве мерехтіння зірок на чорному небі й зустрічати щоразу неповторні світанки. Тоді пустеля, як омофором, огортає своїм спокоєм і дає впевненість, що все повернеться на краще і негаразди обов'язково пройдуть, як пісок крізь пальці.

Тим часом майже 90 років тому саме на території Ваді Рам відбувалися аж надто бурхливі події, завдяки яким і з'явилося Йорданське Хашимітське Королівство. З початком Першої світової війни араби розпочали національно-визвольне повстання проти османських турків, які тоді панували на цих землях. Волею долі одним з його лідерів став 29-річний британець Томас Лоуренс. Він і донині для арабів національний герой. Відомий фільм "Лоуренс Аравійський" з Пітером О'Тулом у головній ролі - саме про нього і. пустелю Ваді Рам.

З життя античного міста

Загалом кіношники обожнюють знімати в Йорданії "натуру" для пригодницько-історичних фільмів. Здається, весь світ знає про пригоди Індіани Джонс, успіху двох картин з цього циклу можна завдячити і офіційному диву світу - Петрі.

Зізнаюся, ці фільми не належать до моїх улюблених, а от "Гладіатор" із Расселом Кроу - так. Тому з цікавістю очікувала, яким буде обіцяне програмою "Шоу римських легіонерів" у стародавньому Джераші, до постановки якого доклали руки і творці "моєї" картини. На знаю, скільки коштував їхній робочий день, але хочеться думати, що в цьому античному місті вони працювали з насолодою. Залишки давньоримської цивілізації збереглися тут найкраще, за винятком, зрозуміло, самої Італії.

Ось колона вояків (у миру - колишні правоохоронці або військові) в повній бойовій викладці, вгрузаючи сандаліями в гарячий пісок іподрому, наближається до трибун. Легіонери хвацько демонструють бойову виправку і вправність у володінні зброєю. Здається, їхнє завдання - розігріти глядачів. Бо наступними на арену вискакують дебелі гладіатори, які готові битися за своє життя. Коли слабший падав, переможець запитливо дивився на глядачів, чекаючи вироку. І трибуни, підготовленні до сприйняття гри, ревіли і виказували своє ставлення до персонажів піднятим угору або опущеним униз великим пальцем. Завершували виставу бойові колісниці, запряжені арабськими скакунами, які на шаленій швидкості мчали по колу іподрому - оце, я вам скажу, видовище!

Варто подивитися це театралізоване дійство перед оглядинами Джераша. Тоді розкопане місто наче оживає: ось цими широкими вимощеними вулицями стрімко мчали вершники, а ось тут, на Овальному майдані, оточеному 56-ма колонами, ті самі глядачі, що в давнину емоційно вирішували долю гладіаторів, спокійно обговорювали свої справи. Ось величні храми, куди вони заходили, щоб залишитися на самоті зі своїми думками.

У Йордані вода свята

У Йорданії багато місць, які своєю енергетикою спонукають до роздумів. От і шлях до Йордану, а точніше, стежку, яка в'ється в густому чагарнику, треба пройти на самоті зі своїми думками. Щоправда, справжнім відкриттям для тих, хто вперше побачить цю річку, (вище християнське духовенство офіційно підтвердило, що хрещення Ісуса Христа відбулося саме на території Йорданії), стануть її невеличкі розміри (за останні 50 років вона обміліла в 10 разів) і буро-каламутна вода. Але диво - білий одяг, у якому зазвичай вірні здійснюють символічний обряд хрещення, таким і залишиться.

Я запитала в колеги, яка давно мріяла про очищення йорданською водою, що вона відчувала в той момент. "Знаєш, не можу висловити це словами", - була відповідь. Я спостерігала, як на другому боці річки - ізраїльському, до якого можна дістатися кількома гребками, - очевидно, про те саме говорили між собою темношкірі християни, які ніяк не могли змусити себе вийти з води. І вже якимось нереальним видався той факт, що до 1994 року тут усе було заміновано. Добре, коли людство згадує, що спільного в нас набагато більше, ніж того, що роз'єднує.

КОМПЕТЕНТНО

Наїф АЛЬ-ФАЇЗ,
директор Управління з туризму Йорданії:

- Торік шестимільйонну Йорданію відвідало 4,5 млн туристів. На жаль, українців серед них дуже мало. Але Україна - велика держава і тому ваш ринок для нас багатообіцяючий. Ви, журналісти, пересвідчилися, що в Йорданії кожен зможе знайти відпочинок на своє вподобання. Шанувальники пізнавального туризму більше ніде в світі не побачать таких унікальних пам'яток, як Петра або біблійна гора Небо, з якої пророку Мойсею відкрилася земля обітована.

Загалом Йорданія - це музей під відкритим небом і водночас країна для оздоровчого туризму. У нас добре розвинута туристична інфраструктура, в тому числі готельна база, яка постійно вдосконалюється. Нині найбільше будівельних майданчиків - в місті Акаба - курорті на Червоному морі, чимало й на узбережжі Мертвого моря.