«Антикорупційні» альтфатери (сміттєві баки) не раз ставали у Чернівцях улюбленою зброєю боротьби громадських організацій із чиновниками і посадовцями. Збурені активісти виставляли їх перед облдержадміністрацією й обласним управлінням МВС. Щоправда, лише для антуражу. Але якось натовп таки кинув у контейнер і прокотив центральною вулицею одіозного керівника одного з лікувальних закладів міста. Опинився він там не випадково. Трудовий колектив і пацієнти неодноразово звинувачували його у хабарництві й розпалюванні конфліктів.

Мало хто схвалював такі крайнощі, проте щодо головного фігуранта тієї «альтфатерної» ходи громадська думка була одностайною: жорстоко, але справедливо. Тепер такі «альтфатери» перебралися в інформаційний простір. На відміну від реальних металевих баків, дорога до яких пролягає крізь критерії справедливості й «добро» громадськості, опинитися у віртуальному смітнику може будь-хто без суду і слідства. Достатньо анонімного дзвінка «доброзичливця», щоб потрапити «на гачок» журналістів чернівецького представництва громадського руху «Народний контроль».

 Хірург Чернівецького обласного онкологічного диспансеру (його прізвище озвучили у відеорепортажі) не підозрював, що за ним пильно стежить журналіст із відеокамерою, щоб зняти картинку на підтвердження почутої суспільно важливої інформації: мовляв, окремі хірурги онкодиспансеру чіпляються до медсестер, ще й оперують у нетверезому стані і як наслідок — припускаються помилок.

Таке звинувачення не лише може позбавити лікаря професії — воно ламає його долю і навіть долі рідних. Зрозуміло, що висновки саме таких журналістських розслідувань передусім повинні грунтуватися на правдивих і доказових фактах. Але їх у викривальному сюжеті – жодного. На екрані вирок колезі голослівно проголошує зміненим голосом (як у фільмі жахів) якась затемнена фігура. «Може, підтвердження такого серйозного звинувачення залишилося поза кадром?» — запитую колегу, автора сенсаційного сюжету. «Хіба замало слів, хай і анонімних?» — дивується він.

Далі сюжет розгортається так. У позаробочий час машину хірурга, на якого оголошено полювання, зупиняють державтоінспектори і вимагають у водія пройти експертизу на вміст у крові алкоголю. З’ясовується, що правоохоронці взяли лікаря в оборот за дзвінком журналіста, який побачив (випадково?), як його «герой» після роботи випив склянку пива і сів за кермо. Оце і всі докази оперування напідпитку. «Залишаємо за головним лікарем диспансеру право підтвердити або спростувати наведені факти», — завершує колега своє, з дозволу сказати, розслідування.

На захист честі й репутації хірурга став колектив онкологічного диспансеру. «Ми не святі, — йдеться у листі медиків, — але вважаємо неприпустимим у гонитві за сенсаціями паплюжити авторитет лікарів і закладу бездоказовими звинуваченнями». Такі бездоказові звинувачення конкретних осіб у тяжких гріхах — корупції, хабарництві, халатному ставленні до службових обов’язків — стиль роботи співробітників цього громадського руху. Хай як прикро, але джерелами інформації для розслідувань і доказовою базою вони вважають навіть написи на парканах як вираз думок народу.

«Справді, журналіст не дотримався вимог професійних стандартів, які вимагають подавати в матеріалах протилежну думку, — розмірковує юрист Олександр Тарасов, який практикує захист у суді честі й гідності співробітників ЗМІ. — Потрібно було в сюжеті про лікарів зняти ще одну затемнену особу, яка б висловила інший погляд на ситуацію. А там глядач уже хай сам вирішує, за ким правда». Через отакі дилетантські погляди на роботу журналіста і маємо падіння професійного рівня.

«Журналісти часто навіть не знають стандартів журналістики й не знайомі з кодексом журналістської етики. Звідси і засилля неперевіреної, неправдивої інформації», — переконана Світлана Єременко, журналістка, медіа-експерт, виконавчий директор Інституту демократії ім. Пилипа Орлика. «Безумовно, будь-яке журналістське розслідування повинне грунтуватися на доказах, слугувати пошуку правди, а не дешевих сенсацій, — наголошує відомий журналіст-розслідувальник, один із засновників Громадського ТБ Дмитро Гнап. — Інакше чим ми відрізнятимемося від суддів і прокурорів сталінських часів?»

До речі, ця громадська організація ставить собі за мету «змусити чиновників працювати чесно». А хто змусить чесно працювати журналістів?