Узятися за написання цього матеріалу спонукало інтерв’ю директорки однієї з обласних універсальних наукових бібліотек, надруковане у загальноукраїнській газеті. У ньому чиновниця від культури стверджувала, що, мовляв, якщо книжкою ніхто із читачів не цікавився понад п’ять років, її треба списувати, щоб марно не займала місце на полицях.

Універсальний депозитарій

Василь Врублевський, який прийшов на посаду директора Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олега Ольжича дев’ять років тому із крісла начальника управління культури Житомирської облдержадміністрації, не втомлюється нагадувати про принципову відмінність між науковими і публічними книгозбірнями. Останні зорієнтовані на задоволення попиту масового читача, і там справді можна обійтись без книжок, роками не затребуваних. А очолюваний ним заклад навіть згідно з нормами закону — депозитарій книжок, періодичних видань та інших носіїв інформації, що теоретично підлягають вічному зберіганню.

Нікому не потрібно, щоб полиці публічної бібліотеки були забиті комплектами старих журналів, однак в універсальній науковій бібліотеці мають зберігати все, бо рано чи пізно старі видання знадобляться історикам кіно, політології, економіки чи бухгалтерського обліку. Отож навіть суто спеціалізовані журнали на кшталт «Головбух» у Житомирській обласній бібліотеці не поспішають списувати.

Особлива увага — збереженню краєзнавчих видань, якими вже стали старі підшивки районних газет і численних місцевих видань. Багато з них уже не виходять, і єдиними місцями, де можна ознайомитися з колись резонансними публікаціями, є фонди центральних наукових бібліотек у Києві та у закладах, аналогічних Житомирській науковій універсальній книгозбірні.

Тісна рукавичка для книжок

У нинішнє приміщення бібліотекарі переїхали у грудні 1978 року. Тоді п’ятиповерхова будівля з велетенськими читальними залами і об’ємним фондосховищем виглядала справжнім дивом. Її площ, розрахованих на 750 тисяч одиниць зберігання (книжок, підшивок газет, брошур тощо), вистачало з лихвою, а нині вже доводиться ламати голову, як розмістити понад 900 тисяч наявних одиниць, кількість яких рік у рік невпинно зростає.

На відміну від скнар, які зберігають усе, розумні люди усвідомлюють, що колись масово затребувані студентами й науковцями багатотомні видання праць Леніна, Маркса та промов Брежнєва нині цікаві тільки дослідникам і потрібні максимум в одному-двох примірниках. Списують уже не потрібні дублікати творів колись популярних письменників, а з кількох аналогічних видань вимушені залишати тільки найповніше.

Як визнають бібліотекарі, це не розв’язує кардинально проблеми дефіциту площ для зберігання книжок і періодики. Хоч як парадоксально, порятунком у цій ситуації стала комп’ютеризація. Один з її наслідків — істотне скорочення кількості читачів, які користуються друкованими виданнями. Раніше читальні зали були заповнені студентами, а нині більшість поточної інформації вже можна отримати з екрана ноутбука.

Зменшення чисельності відвідувачів дало змогу ущільнити площі читальних залів. За рахунок цього зріс обсяг фондосховищ і створено кілька нових відділів, зокрема медичної літератури та спеціалізований для читачів з особливими потребами. Однак нинішня вимушена тактика перерозподілу площ, які забирають у відвідувачів і передають під депозитарій на паперових носіях інформації, вже вичерпала себе. Навіть у Житомирі, де наукова бібліотека отримала нову простору будівлю у 1978 році, а в багатьох обласних центрах ситуація складніша.

Україні потрібна єдина державна стратегія розв’язання цієї проблеми, яка щороку стає дедалі гострішою. У Житомирі її можна розв’язати шляхом надбудови ще одного поверху чи навіть переобладнання під сучасне фондосховище для малозатребуваних видань виробничого цеху якогось закритого заводу. Чимало з них діяли просто у середмісті, а нині їх масово перепрофільовують під торговельно-розважальні центри.

Необов’язковість обов’язкового примірника

Відвідувачі Житомирської наукової бібліотеки щонайменше десятиліттями згадуватимуть недобрим словом тих керівників області, які у кризові 1990-ті не спромоглися надати кошти на передплату газет і журналів. Про гіперінфляцію і справді важку фінансову ситуацію, що спонукали до тотальної економії, нині вже забули, а ось пробіл у бібліотечних фондах залишився навіки.

Цей приклад — доказ того, що обласні універсальні наукові бібліотеки — заклади, що, образно кажучи, пишуть історію. На сьогодні, до честі нинішніх очільників Житомирщини, бібліотекарі не нарікають на скупість фінансування видатків на поповнення фондів, однак мають обґрунтовані претензії до системи комплектування нових надходжень у країні.

За словами Василя Врублевського, закупівля книжок через обов’язковий тендер часто призводить до того, що на час його завершення потрібного видання вже немає у продажу. Зрозуміло, що ніхто не закликає купувати друковану продукцію з велетенською націнкою через сумнівних посередників, однак чому не дозволити бібліотекам отримувати її напряму від видавництв за перевіреною державою собівартістю з мінімальним рівнем рентабельності?

Не менш складна ситуація з так званим обов’язковим примірником, яким, згідно зі ст. 8 Закону «Про обов’язковий примірник документів», видавці на відповідній території мають забезпечувати універсальні наукові бібліотеки. Нині на Житомирщині щонайменше десяток ФОПів, які друкують книжки, зокрема за кошт автора. Складаючи кошторис, вартість примірників, які мають відправити в бібліотеки — від центральних у Києві до обласної наукової в Житомирі, — входить у рахунок замовникові. У реальності часто цих книжок ніхто не розсилає.

Натомість надходження до фондів бібліотеки обов’язкових примірників місцевих газет ігнорують на… законних підставах. Суть правової колізії — у чинному тексті вже згадуваної ст. 8 закону, де йдеться про місце виготовлення (публікації) примірників видання. Однак більшість газет Житомирщини вже друкують у Вінниці й навіть Києві, де друкарні забезпечують повнокольоровий друк за прийнятною ціною, що покриває додаткові витрати на транспортування. У підсумку обов’язкові примірники районних і обласних газет надходять до універсальних бібліотек сусідніх областей, а не тієї, на території якої фактично розповсюджуються.

На щастя, у більшості редакцій усвідомлюють потрібність свого видання у бібліотечних фондах головного депозитарію Житомирщини і надсилають його. Однак це не стосується газет, які друкують від виборів до виборів і, м’яко кажучи, не зацікавлені залишити слід в історії. Отож важлива для всієї України правова колізія потребує чіткого юридичного вирішення.

Диплом вишівський, зарплата — прибиральниці

У Житомирській обласній науковій бібліотеці готові годинами розповідати і розказувати про те, що зробив колектив однодумців останніми роками. Це і «Вікно в Америку», де завдяки допомозі Посольства США та іноземним грантам створено всі умови для вдосконалення англійської мови та ознайомлення із життям далекої держави, і тренінговий центр «Бібліоміст», й інклюзивний читальний зал, і ще десятки інших добрих справ, які належно оцінили користувачі.

Однак бібліотекарі із профільною вищою освітою, великим стажем роботи за спеціальністю й досконалим знанням іноземної мови, які, крім праці у своєму закладі, ще забезпечують методичне керівництво мережею районних, міських і сільських книгозбірень в області, фактично отримують зарплати на рівні… прибиральниць. Не дивно, що більшість працівників бібліотеки — жінки віком понад 40 років. Вони з гіркотою жартують, що через непрестижність їхньої роботи скоро доведеться закривати бібліотечні факультети українських вишів, бо вже нині вигідніше мити підлоги в читальних залах, ніж опікуватись інформаційними і духовними скарбами, накопиченими у книгозбірні.

На жаль, це стосується не тільки Житомирської обласної наукової універсальної бібліотеки, а й усіх аналогічних установ, престижність роботи в яких напряму визначає рівень культури суспільства і місце нашої держави в сучасному світі, де книжка і ставлення до неї є і довго ще будуть показниками цивілізованості.

Що зараз?

Останніми роками кількість користувачів Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки стабільно зростає. Цьому сприяє часткова переорієнтація роботи від суто бібліотечного обслуговування читачів до надання широкого спектра інформаційно-культурних, творчо-розвивальних і дозвільних послуг. По суті, книгозбірня трансформується в центр культурного життя міста і області.

Крім уже звичних для таких закладів комп’ютерних залів, що забезпечують доступ до оцифрованих бібліотечних фондів усього світу, тут діє аматорський театр, вісім гуртків творчої майстерності (зокрема «Школа української вишивки»), 15 клубів за інтересами, постійно експонують найрізноманітніші творчі й книжкові виставки.