Наше суспільство давно хворіє на наркозалежність. І йдеться не лише про наркоманів і алкоголіків, яких вважають головними носіями хвороби. Носіями є всі ті, хто їх оточує, — рідні, близькі, друзі, сусіди. Коло наркозалежних набагато ширше, ніж можна уявити. Вирватися з нього самостійно чи з допомогою батьків-друзів надто складно. Без допомоги й реабілітації не впоратися. Місію лікування суспільства від хворобливої залежності беруть на себе волонтери, спеціалісти-психологи, громадські організації.

Знайти свій маяк

На Миколаївщині понад 10 років тому запрацював Центр ресоціалізації наркозалежної молоді «Джерело», розташований на узбережжі Березанського лиману в селі Осетрівка Очаківського району. До складу центру входять будинки «Джерело», «Freedom» та «Світлий дім». А заснував їх разом з однодумцями небайдужий вольовий Павло Казар’ян. Будинки стали своєрідними маяками для тих, хто заблукав у життєвій стихії й не може дістатися до берега самостійно.

— Ми не лікуємо наркоманію таблетками, бо це безглузда трата часу і коштів, — зазначає Павло. — Безумовно, детоксикація — часто важливий і необхідний крок на шляху до тверезості, але далеко не основний. Головне наше завдання — щоб наркозалежний не повернувся до вживання наркотиків. Це складно, необхідний тривалий психолого-педагогічний процес. У наших реабілітаційних центрах немає няньок, прибиральниць і кухарок, нема охоронців, колючого дроту та ґрат на вікнах. Нам це не потрібно, у нас на лікуванні лише ті хлопці та дівчата, які хочуть жити.

Майже рік тому до центру вперше приїхала майстер з нейролінгвістичного програмування волонтерка Євгенія Бардіна. Захотіла спробувати власні сили, методики, знання й навички в роботі з молоддю. Нині для Євгенії волонтерська праця в центрі стала одним з важливих життєвих завдань. Вона раз-двічі на місяць проводить тренінги, індивідуально працює з молоддю й консультантами.

— Цей центр відрізняється від інших, — ділиться Євгенія. — Перша відмінність — учасників програми ніхто не утримує, і це сильний бік. Хоч із точки зору обивателя здається чимось неправильним. Адже коли в родині наркоман, його хочуть позбутися, перекласти проблему на інших. І тут центр не такий зручний для родини. Друга особливість — з особистістю тут працюють комплексно. Тут вчать бути успішними й досягати мети іншими шляхами. Третя особливість — до процесу залучено всю родину. Якщо в сім’ї наркоман, то хвора вся система. Він висмоктує соки з родини. Четверта особливість — пильне спостереження за вихованцями після програми, коли вони вже в соціумі.

За правилами

Про центр ресоціалізації чула багато. Думки були досить суперечливими. Отже, приїхала до центру, щоб побачити, де правда, де вимисел.

На вході до «Світлого дому» привітно зустрічає усміхнений Давид (деякі імена учасників програми змінено). Він виконує функції експедитора — посада, якої досягають лише ті, хто дійшов до четвертої фази перебування в центрі. Давид знайомить з умовами життя, показує кімнати, територію, розповідає про розпорядок дня — він нагадує той, який буває в оздоровчому таборі.

О 7-30 підйом, зарядка, сніданок, прибирання. Потім — загальні збори, на яких кожен ділиться переживаннями, досягненнями, планами на день. Згодом працюють на городі, в кухні, впорядковують територію. Усі розуміють, що їм тут жити та одужувати. Після обіду — тренінги, заняття з консультантами. Згодом вечеря, навчальна година і знову збори будинку, де підбивають підсумки виконання поставлених уранці завдань. Ще займаються спортом, танцями, музикою, читанням, йогою. До речі, вони зовсім не схожі на наркоманів. Усміхнені, доброзичливі обличчя, сучасний одяг, розумні очі

Хоч для сторонньої людини не все зрозуміло. Побачила хлопця із зав’язаними очима, якого постійно хтось супроводжує. Виявилося, що психологи виявили у нього таку особистісну проблему, як невміння довіряти людям. Поставили завдання: постійно бути з пов’язкою на очах. Тепер кілька днів він змушений розраховувати на допомогу. Ймовірно, ця вправа змінить і його подальшу поведінку.

Можливо, такі методи здадуться жорсткими. Але, на переконання фахівців, по-іншому не можна.

Дізналася й про так звані фази перебування в будинку. Зазвичай програма повного відновлення особистості триває до півтора-двох років. Перша фаза — емоційне й духовне очищення, друга — усвідомлення себе та своєї ролі в житті, робота над собою й побудова фундаменту для стосунків з родиною, іншими людьми; на третій фазі вихованець готується до життя в соціумі, четверта — безпосереднє занурення в реальність, життя в суспільстві. У кожного фаза може тривати різний час. Головне — витримати і пройти їх достойно. Адже статистика невтішна: серед тих, хто залишив програму, мало хто живий.

Залишити програму можна самостійно, а можна й за порушення норм. Тут категорично заборонено лаятися, агресивно поводитися, вживати заборонені речовини, вступати в статеві стосунки. За недотримання — ганебне відрахування.

А ще тут є кімнати з гербами будинків. Кожен учасник у міру проходження фази розмальовує в різні кольори індивідуальний герб. Фінальним кроком вважається написання й захист власної духовної біографії. На це мають право лише учасники четвертої фази, якщо його підтвердить рада будинку.

Власна історія

У кожного з мешканців власна непроста історія. Зазвичай вони починають її словами: «Мене звуть …, я наркоман, в чистоті перебуваю … років, … місяців, … днів». Що таке «в чистоті»? Це час, який людина не вживає алкоголю чи наркотиків. Деякі історії приголомшують.

Сашко, 18 років: «Я наркоман, з Одеси. У центрі рік вісім місяців і 21 день. Мене відправили сюди батьки. Наркоманія вплинула на моє фізичне і психічне здоров’я. Спочатку мене намагалися витягти з прірви, а потім сам усе зрозумів. Зараз я впевнений у собі, у своєму майбутньому. Тут дають зрозуміти, що ми можемо керувати своїми бажаннями, самі будувати життя. Нам завжди дають вибір. Мені дуже подобаються стосунки з батьками, вони підтримують мене і щиро радіють. Я перебуваю на третій фазі, експедитор. Планую написати духовну біографію і вийти в суспільство. Мрію бути журналістом».

Світлана, 23 роки: «Перебуваю на четвертій фазі, живу в соціумі. Часто буваю в «Джерелі». Щиро кажучи, надто складно повертатися в реальний світ, де панують жорстокість, агресія, зневага. Ми тут перебували в певних тепличних умовах, але готувалися до звичного життя. Після завершення програми я виявилася сама у великому місті. Для мене особистою перемогою було проїхати самій на маршрутці. Але я це зробила. Почала вибудовувати стосунки. Влаштувалася на роботу. Мені пощастило, що всі дівчата в моєму колективі не курять, не вживають, ідеальні подруги для мене. Важливо навчитися самій приймати рішення, я вже навчилася цього. Тож відчуваю свою дорослість».