Чи залишиться Україна з українським молоком? Питання не таке риторичне, як може здатися. Начебто молока в нас доволі, але лише на перший погляд. Експерт-аналітик аграрної галузі Василь Вінтоняк констатує: виробництво молока в Україні впродовж останніх років скорочується — лише за вісім місяців цього року знизилося на два відсотки відповідно до зменшення поголів’я корів. За підсумками року виробництво молока очікувано скоротиться на понад 10 мільйонів тонн, а наступного — негативна тенденція збережеться. Навіть якщо держава надумає посилити підтримку тваринництва, зупинити падіння виробництва одразу не вдасться.
Скорочення відбувається здебільшого за рахунок господарств населення: корів, як правило, тримають старші люди, молодь не хоче займатися невигідною, на їхній погляд, справою. На тваринницьких підприємствах молочного напряму скорочення менше, але нестачу молока від приватних господарств компенсувати воно не в змозі.
Експорт — підтримка, але не панацея
Індивідуальні виробники традиційно нарікають на низькі закупівельні ціни, але це було влітку, в традиційну пору перевиробництва. Тепер ціни зросли на 20% — за молоко екстра-класу від тваринницьких ферм платять 6—7 гривень за літр, за дворове сумнівної якості — 3—4. Деякі підприємства, що мають налагоджений збут на експорт, можуть платити за молоко навіть більше, їх небагато, але в період зимового дефіциту закупівельні ціни все одно зростатимуть, можуть сягнути і 9 гривень.
Але тут постає питання: скільки тоді коштуватиме продукт, вироблений з молока по 9 гривень, і чи готовий наш споживач платити за нього? Відповідь, гадаю, однозначна. Уже є прецеденти, коли вершкове масло пропонують дорожче ніж по 100 гривень за кілограм.
Утім, не варто думати, що на цих високих цінах жирують виробники. За словами Василя Вінтоняка, не менш як 15% накручують постачальники та посередники, ще 15% — роздрібна торгівля, виробникам залишається найменш за найвищих виробничих витрат.
За непідйомної ціни зменшиться продаж і дефіцит сировини зникне автоматично, але зменшиться і виробництво. Орієнтуватися лише на експорт? Це не та галузь, де таке можливо, — на заваді стануть і велика конкуренція на світових ринках, і питання відповідності санітарних вимог в Україні й у країнах-імпортерах, і те, що молочна продукція, на відміну, скажімо, від цегли чи металевого прокату, має термін зберігання.
Втрачено експорт на російський ринок і в інші країни через Росію. Можна ставити запитання: що, мовляв, у тій Росії нашим виробникам медом помазано? У тому й річ, що таки було помазано — тамтешній споживач ладен був платити ціни, вищі за світові. Натомість у ЄС нашу квоту на безмитне ввезення молочних продуктів не вибрано і не буде вибрано, бо в Європі наша продукція непопулярна через зависоку ціну.
Як альтернативу Європі нашим виробникам пропонували країни Африки. Так, ринок перспективний, попит величезний, ми на нього сподівалися. Але, як повідомив президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, багато африканських країн запровадили 30% мито на українське продовольство. Ні сіло, ні впало! Під чиїм тиском вони прийняли таке рішення? Можна зробити припущення, що вітер віє з боку північного сусіда, але це лише припущення…
Ось чому експорт українських молокопродуктів за перше півріччя цього року приблизно на сорок відсотків менший, ніж торік. Загалом ситуація не була б безнадійною, світова економічна наука знає приклади, коли виробники з цінами, вищими за світові, виживали за рахунок розвиненого внутрішнього ринку. Але це можливе лише за однієї умови — якщо це дозволяє купівельна спроможність громадян. У нас поки що із цим доволі слабко.
Ще один момент: якщо виробництво дедалі скорочуватиметься, згодом воно не задовольнятиме навіть нинішнього скороченого попиту, отже, слід очікувати збільшення імпорту, тож протягом наступних років доведеться повністю скасувати імпортні мита на молочні продукти, інакше ризикуємо залишити населення зовсім без них.
Є й інший шлях — державна підтримка галузі. В ЄС останнім часом її збільшували вже двічі, окремо надають допомогу на експорт харчової продукції. Тепер на підтримку тамтешніх аграріїв спрямовується 40% бюджету ЄС. А в нас у цьому ясності нема, скільки, кому і на що дадуть отієї підтримки — питання фактично відкрите, спеціальний режим стягнення ПДВ, якого просять сільгоспвиробники, навряд чи повернуть. Утім, це тема окремої розмови.
Знову про пальми та відповідальність виробників
Тут є й соціальний аспект: підвищуючи ціни або скорочуючи виробництво, маємо лишити наших дітей і літніх людей зовсім без молочної продукції? Адже і нині її споживання в Україні приблизно вдвічі менше, ніж у середньому у країнах світу (110 кг), і майже вшестеро — за науково об∂рунтовану норму.
Варто звернути увагу на дуже цікавий, навіть трохи таємничий факт: обсяги переробки молока в Україні теж зменшуються, але не такою мірою, як його виробництво. Мало того: переробні підприємства закупили молока більше, ніж тваринницькі — надоїли. Про що це свідчить? Пояснення тут може бути два: або частина молока, виробленого в Україні, не обліковується — це недобре з погляду податкової політики, або ті молочні продукти, що маємо на полицях магазинів, роблять не лише з молока. Про наявність у наших молочних продуктах пальмової олії не говорив лише лінивий…
Але це не єдина біда. Голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа порушує тему антибіотиків у наших молочних продуктах. І Леонід Козаченко каже, що французькі фахівці виявили антибіотики у 80% українського молока — щоправда, питання, в яких дозах. Зауважимо, що антибіотики — не отрута, а ліки, які корови отримують, коли хворіють. Частка тих антибіотиків, певна річ, потрапляє в молоко і продукти з нього. Шкідливість їх для споживача полягає в тому, що людський організм отримує зайві антибіотики тоді, коли цього не потребує, призвичаюється до них, і коли хворіє, ліки вже не мають тієї дії, на яку сподівається лікар.
Очевидно, коли корова отримує антибіотики, її молоко не має надходити в переробку, але насправді, як бачимо, надходить. Особливо це стосується молока, отриманого від приватних господарств: там антибіотики — ще далеко не гірше, що може бути. Трапляється, наприклад, додавання прального порошку, аби молоко довше не псувалося.
Які тут є механізми контролю і, головне, яких заходів можна вжити проти недобросовісних виробників? Останніми роками виробники так активно прагнули дерегуляції й до їхніх прагнень так ретельно дослухалися, що контролю майже не залишилося. Що це за контроль, якщо про нього треба попереджати заздалегідь і лише у зарані встановлений день? Це виходить наче дитяча гра у схованки: «Хто не сховався — я не винний»…
Принцип відповідальності виробника звучить красиво і в Європі працює, але не в нас. Бо там до виробника ставлення ліберальне, доки він демонструє свою сумлінність, а як щось не так — такий штраф влуплять, що хоч фірму закривай! У нас, як повідомив Володимир Лапа, профільний комітет Верховної Ради підготував законопроект про державний контроль, але є певні побоювання щодо перспектив його ухвалення, адже позиції виробників у законодавчому органі набагато сильніші, ніж споживачів.
Залишається тільки оприлюднення результатів аналізів продукції недобросовісних виробників та громадський осуд. Але тут палиця із двома кінцями: якщо інформація надходить не від уповноваженого державного органу, а від громадської організації, вона може бути спотвореною, зокрема й навмисно. Нині дуже відомий в Україні виробник молочних продуктів судиться з одним із засобів масової інформації через оприлюднення неправдивої інформації про неналежну якість масла. І такі випадки непоодинокі.
Від редакції. Покладатися лише на громадськість так само небезпечно, як і на порядність виробників. Державний контроль не повинен перетворитися на терор перевіряльників, але загалом потрібний. Інша річ, що Держпродспоживслужба, очолювана паном Лапою, нарікає не лише на брак законодавчо визначених прав та повноважень, а й на хронічне недофінансування. Тож поки ситуація в цій царині не зміниться, український споживач фактично не захищений від недобросовісного виробника.
Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+