Стверджувати, що тема декомунізації стала однією з найобговорюваніших у Харкові, було б явним перебільшенням. Проте після ухвалення закону та низки подій, пов’язаних зі знесенням вночі монументів Серго Орджонікідзе, Миколі Руднєву, Якову Свердлову, двох пам’ятників Леніну, серед громади пожвавився інтерес до проблеми ліквідації комуністичних рудиментів. Особливо цим питанням переймаються харків’яни, які проживають на вулицях і в районах імені «видатних» більшовиків. Йдеться про побутові проблеми, що постануть перед ними.

Секретар міської топонімічної комісії Олексій Хорошковатий вважає, що для Харкова не таким складним буде вирішення питання про масове перейменування, як подолання проблем, які виникнуть з документами для організацій і жителів міста.

— Можна згадати, як два роки тому ми повертали площі Рози Люксембург з чотирма житловими будинками й населенням майже тисяча осіб назву Павлівської, — говорить фахівець. — Але й дотепер виникають ситуації, коли до нас звертаються фірми й громадяни, які просять надати їм рішення про перейменування.

Ось якби зміни назв сталися за помахом чарівної палички чи за щучим велінням, більшість харків’ян просто цього не помітила б. Однак, попри клопоти з документами, чимало мешканців будинків на проспектах Косіора й Постишева, особливо молодих, проти збереження цих назв.

Серед активних громадян є чимало різних точок зору й навіть підходів до декомунізації. Одні, не чекаючи підписання закону, кидаються самовільно демонтувати пам’ятники та символіку радянських часів, інші закликають робити це цивілізовано.

Наприклад, військовослужбовець Євген, що днями повернувся з АТО, підтримує хлопців, що знесли пам’ятники більшовицьким вождям, і навіть готовий до них приєднатися. А ось студентка Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди Людмила вважає, що декомунізацію треба розпочинати зі зміни світогляду людей.

Серед старшого покоління також немає одностайності. З комуністами-ортодоксами все зрозуміло: не чіпайте, це наша історія. Їх підтримує і певна частина проросійськи налаштованих харків’ян та обивателів, далеких від державотворення та й загалом історії України. А ось так звана умовна ланка простих людей висловлюється проти перейменування вулиць та районів цілком з прагматичної причини.

— Коли я почула, що лише одна табличка коштуватиме 1000 гривень, а весь процес перейменувань обійдеться Харкову в кілька сотень мільйонів гривень, за голову схопилася, — каже пенсіонерка Олена Григорівна. — Хіба нам грошей дівати немає куди?

Олену Григорівну частково підтримала її сусідка, яка «ніяк не ставиться» до перейменувань та знесення радянської символіки. Лариса Петрівна впевнена, що комуністичне минуле, хоч і гірке, проте відійде саме по собі. Крапки над «і» в цій масі думок розставив не політолог і не чиновник, а дитячий лікар.

— Комуністична ідеологія — це той фурункул, який майже на століття зачаївся на тілі нашого народу. Хтось до нього призвичаївся, хтось навіть не уявляє свого життя без любимої болячки, а більшість нормальних людей хочуть з нею покінчити, — розмірковує Ігор Федорович. — Суспільство не може постійно перебувати в гострому процесі запалення гнійно-некротичного характеру. Тож очевидно одне — чиряк нагноївся, і вже давно час видаляти його стрижень, інакше хвороба вийде за межі фолікула, й утвориться гнійна порожнина.