Стояти на сторожі українського слова завжди було не тільки важко, а й небезпечно. І стосується це не тільки українців.

Так, у Москві триває театр абсурду, точніше, судилище над громадянкою Російської Федерації Наталією Шаріною. Це прізвище наші співвітчизники давно запам’ятали з телевізійних сюжетів. Шаріна тривалий час була директором Бібліотеки української літератури в російській столиці.

Проти пані Наталії порушили кримінальну справу, її звинуватили в екстремізмі та розтраті. Суд неодноразово продовжував їй домашній арешт, востаннє це сталося наприкінці жовтня. Наталії Шаріній на півроку (до 28 квітня 2017-го) дозволили тільки нетривалі щоденні прогулянки. На переконання її адвоката Івана Павлова, справу не можуть розглядати по суті, бо слідству так і не вдалося сформулювати, які саме дії пані Шаріної слід вважати злочинними. 

Ще наприкінці 2010 року ЗМІ повідомляли про обшуки в бібліотеці співробітників ФСБ Росії, а також вилучення деяких книжок, газет, дисків. Шукали начебто літературу екстремістського й антиросійського характеру. Тоді приміщення навіть опломбували й закрили на кілька тижнів. А через півроку порушену кримінальну справу припинили за браком складу злочину.

Нові серйозні напади на бібліотеку та її тодішнього керівника Наталію Шаріну відновилися після анексії Російською Федерацією Криму та початку війни на сході України. Восени 2015 року мас-медіа повідомили про нові обшуки в культурному закладі. Тоді вилучили півтори-дві сотні одиниць друкованої продукції, зокрема визнані в Росії екстремістськими твори Дмитра Корчинського, кілька книжок Дмитра Павличка і навіть дитячий журнал «Барвінок» (оперативникам здалася підозрілою ілюстрація цього видання).

Обшукали і квартиру затриманої Наталії Шаріної. Тоді  йшлося і про доноси, і про підкинуті книжки, і про те, що більшість вилучених матеріалів фахівці так і не визнали екстремістськими. Тобто все зводиться до того, що справу цю намагаються скріпити гнилими нитками.

Десять років тому, восени 2006-го, я відвідав Бібліотеку української літератури в Москві. Був у пулі журналістів під час візиту Голови Верховної Ради України Олександра Мороза до російської столиці. Я не розрахував московські відстані, і моя приватна поїздка на Ваганьківське кладовище тривала довше, ніж передбачав. Тим часом колега-оператор (я працював на телебаченні) телефоном повідомив, що всіх везуть в «українську бібліотеку», і мені довелося терміново взяти таксі.

Ми з колегою відзняли бібліотеку, записали стенд-ап на фоні книжкових полиць, поспілкувалися з працівниками закладу (Наталія Шаріна стала директоркою пізніше — 2007-го) і відвідувачами. Дізналися, що сюди приходять не лише представники нашої діаспори в Росії, а й молоді москвичі, яких зацікавили бібліотекою їхні українські ровесники. Деякі місцеві навіть почали вивчати українську мову. Очевидно, йшлося про окремі випадки, та все одно було приємно таке почути. Тоді навряд чи хтось міг подумати, що в цій затишній книгозбірні триватимуть обшуки і хапатимуть «ворогів».

А нещодавно політичний оглядач Віталій Портніков заявив, що російська влада за допомогою судів хоче повністю знищити Бібліотеку української літератури. За запевненнями журналіста на сайті newsru.ua, Шаріна не має жодного стосунку до України. Вона скромна російська чиновниця, яку направили в бібліотеку, щоб позбавити цей заклад «пам’яті про авторитетні організації російських українців», що з’явилися в Росії ще під час перебудови.

«Ці організації й були ініціаторами і творцями зібрань фондів, які пізніше стали Бібліотекою української літератури, — пояснив Портніков. — Від Шаріної вимагали, щоб ця бібліотека, яка виникла завдяки громадському ентузіазму, стала «нормальною» муніципальною установою». І начебто Наталія Шаріна впоралася з цим завданням, проводячи жорстку кадрову політику. «Її єдина провина в тому, що установа, яку вона очолювала, називалася Бібліотекою української літератури, — продовжив Портніков. — А після нападу Росії на нашу країну вже це було злочином».

Журналіст наголосив, що в Москві насправді судять не Шаріну (до речі, правозахисний центр «Меморіал» визнав її політв’язнем), а українську мову, літературу і культуру, а також право громадян РФ українського походження мати змогу читати книжки і слухати пісні рідною мовою. Мовляв, російська влада хоче повністю знищити бібліотеку, яка з 11 жовтня працює лишень як читальний зал, щоб відвідувачі не несли додому книжки «екстремістською» мовою.

Про те, що це не НП районного масштабу, свідчить і реакція президента РФ Путіна, який ще у січні цього року наголосив, що попри загострення російсько-українських відносин, бібліотеку слід зберегти. Видаючи себе за голуба миру, Путін повідомив, що культура має бути поза політикою, але це, на жаль, не завжди спрацьовує.

Тим часом Віталій Портніков оптимістично дивиться у майбутнє. На його думку, після краху путінського режиму бібліотеку вдасться відновити.

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ 
для «Урядового кур’єра»