Марія Олексіївна Ковач не любить, коли її запитують про вік, бо не хотіла б обмежувати себе в діловому спілкуванні. Хто з бізнесменів прагне мати справу з пенсіонеркою? Тож вважає за краще обійтися жартівливою фразою: «18+50». А вигляд має на всі сто: і діловитий, і модний, і привабливий.

У неї майже без угаву дзвонить побілка, але часті телефонні вкраплення не завадять Марії Олексіївні сказати менш ніж за годину все найважливіше, про що мріє і думає.

Після навчання в Мукачівському кооперативному технікумі всі роки були заповнені роботою. В ошатному альбомі зібрано свідчення різних років: подяки, грамоти, інтерв’ю газетам. Серед цього обширу — відзнаки «Ділова жінка України», «Жінка року Берегівщини». Найсвіжіша нагорода — Почесна грамота від міністра аграрної політики та продовольства О. Павленка з нагоди 25-річчя фермерського руху.

Америка — добра школа

А ось сертифікати від Мічиганського університету в США, де пані Марія стажувалася 18 років тому. «Я виконала тестові завдання і зі 100 запитань правильно відповіла на 97. Врешті-решт до Сполучених Штатів з нашої області полетіла лише я. Відбірна група складалася з 200 осіб з усієї України, поїхали ж 27», — згадує Марія Олексіївна.

— Що запам’яталося з тієї поїздки?

— Вразила повага, з якою в Америці ставляться до фермерів, — зауважує. — Коли ми разом із тамтешніми колегами ввійшли до зали місцевого парламенту, всі, хто був у ній, піднялися з крісел аплодуючи. У нас щось подібне можна побачити?

А ще перейняла заокеанську мудрість, що опікати-няньчитися з дітьми після 16 — робити їм ведмежу послугу. «Якщо відмежовувати своїх чад від турбот, то можете бути певними: у старості не дочекаєтеся від них склянки води, — каже. — І навпаки, якщо 16-річному довіряти, то він виживе за будь-яких обставин».

Марія Ковач перевела обох доньок, щойно вони підросли, на їхній власний хліб. Вони підприємці, як, до речі, і обидва зяті. Тепер у сім’ї приватних підприємців аж п’ятеро.

Сім’я — це коли збираються за спільним столом. Бо ж Марія Олексіївна живе окремо від дітей. Після смерті чоловіка не забажала змінювати стиль життя.

...Альбом рясніє відзнаками-нагородами різних років. Із першого з’їзду Асоціації фермерів і приватних землевласників України, на якому Марія Олексіївна була секретарем, вона була присутньою на кожному! І щоразу виходила на трибуну, наголошуючи на надскладних умовах, у яких живе українське фермерство. Про ці складнощі схильна говорити й зараз, адже податкове навантаження зростає, а допомоги від держави — майже ніякої. У цьому сенсі в.о. голови Асоціації та приватних землевласників Берегівського району пані Ковач ставить нашим урядовцям за приклад Польщу: там на кожен гектар обробленої ріллі фермер одержує 200 євро держпідтримки.

«Маючи за спиною лише технікум, пропрацювала 13 років головним бухгалтером у сільсгосптехніці, пізніше перейшла на таку саму посаду в колгосп села Іванівка (нині Яноші). Мені дорікали, мовляв: де диплом вишу? Ці докори сприйняла як виклик, довела самій собі — можу й це. Вступила до університету, всі роки була старостою групи».

Щоб не бути білою вороною

Щоб не бути білою вороною серед чужомовних людей, Марія Ковач першого ж року після технікуму вивчила угорську мову. Тепер, коли потрібно, виступає цією мовою і з трибуни, і спілкується в товаристві.

Після смерті чоловіка її фермерські амбіції трохи менші, ніж раніше. Тоді обробляли півтисячі гектарів орендованих і власних земель. Тепер ця кількість скоротилася вп’ятеро, і щоб давати їм лад, пані Марія співпрацює з колегами. Однак таких упорядкованих масивів, як у неї, на Берегівщині слід пошукати.

Вона за те, щоб позитивні приклади колективного господарювання, відомі з минулих часів, брати на озброєння нині. Каже: «У кооперації, в об’єднаннях фермерам легше працювати, долати труднощі з агротехнікою, хімобробітками тощо».

З особистою охороною

Крім усього, пані Ковач — співзасновник футбольного клубу «Віжибу», який роками успішно виступає у першості Берегівщини. «Сама хоч і не спортсменка, тішуся, що хлопці району не байдикують, грають в улюблену гру», — каже.

Фермерка Марія Ковач із чотирилапими улюбленцями на власному подвір’ї. Фото автора

Дуже любить своїх чотирилапих друзів, бо найкращий друг — це пес. Троє з них — кавказькі вівчарки, четверта — пікінес. Тепер за особисту охорону вона спокійна. Пестить їх, називає найніжнішими словами. І вони теж — частина її життя.