Останнім часом всі, кому не ліньки, сварять нашу медицину. На жаль, серед ескулапів багато нечесних працівників, яких єдине що цікавить — нажива. Саме вони виписують купу дорогущих ліків і радять купувати їх лише у певній аптеці. Адже від цього матимуть грошовий зиск. Є й ті, хто, мабуть, погано вчився, тому лікує абияк. Проте є й лікарі, які чесно виконують свою роботу, і їм украй образливо, що їх прирівнюють до нечесних або не дуже фахових.

Якось улітку довелося викликати «Швидку» для сусідки по дачі, що розташована за 150 кілометрів від Києва. Маю сказати, що допомога прибула за 30 хвилин, саме стільки треба, щоб доїхати від райцентру до села. Лікарка була дуже уважною, вислухала, надала допомогу і запропонувала госпіталізацію. Це при тому, що прописана сусідка в Києві. Ліки та шприци у них були свої. І жодного натяку на те, що їй треба «віддячити».

Тоді мене це дуже здивувало, адже давно не доводилося стикатися з лікарями, які б відмовлялися від грошей. Але в селах, що розташовані на чималій відстані від столиці, на першому місці доброта і чуйність. Там, якщо комусь погано, сусіди приходять на допомогу зі своєю аптечкою: раптом у лікарів, які приїдуть, не буде того ж шприца. А «Швидку допомогу», якщо треба, можна зловити й на дорозі. І це не просто слова. Наша знайома, яка живе на початку вулиці, того ж дня, коли ми викликали «Швидку» до сусідки, на зворотному шляху зупинила машину і попросила, щоб лікарі оглянули її дочку, якій не могли в домашніх умовах збити тиск. Лікарі зупинилися «на вимогу» і надали допомогу.

Звісно, інколи на виклик приїжджають і «пофігісти», але таких небагато. І це підтверджує невеличке опитування, яке провела серед знайомих, родичів і сусідів.

Запримітила одну цікаву річ. Хоч як би лаяли нашу медицину ті, хто виїхав на заробітки чи постійне місце проживання за кордон, але лікуватися вони зазвичай приїжджають в Україну. Цікаво, якщо там усе аж так добре, а в нас погано, то навіщо сюди їхати лікуватись?

Так, знайома, яка вже багато років працює в Італії, приїхала в Україну, щоб здати аналізи й пролікуватися. На запитання «Невже у нас медицина краща?» у відповідь почула: не гірша, але значно дешевша. До того ж тут можна порозпитувати знайомих і знайти нормального лікаря, який за невелику, особливо порівняно з Італією, плату постарається допомогти.

Ще більше вразила подруга, яка вийшла заміж за англійця і теж днями має приїхати лікуватись, що мене насправді дуже здивувало. Подруга не може дочекатися приїзду на батьківщину. Вже кілька місяців вона страждає від сильного болю, тамтешня «Швидка» приїжджає, причину такого стану молодої жінки не розуміє, оскільки аналізи, які вона здає, показують, що в неї все в нормі, виписують знеболювальне й заспокійливе та їдуть. «Як так?» — запитую. У відповідь чую: «В них є певні протоколи лікування захворювань. Якщо твоя хвороба, скажімо, не підпадає під ці протоколи, то її немає. А в мене нестандартна хвороба, яку в Україні довго шукали, але все-таки виявили. І тоді лікар мені сказала, що в деяких людей хвороби проявляються і розвиваються нестандартно, тому їх важко виявити. Якщо в Україні лікарі враховують індивідуальність людини і розуміють, що протокол — це одне, а людський організм — це інше, то в Англії керуються лише протоколом! Їхні лікарі просто не розуміють, як можна лікувати інакше»,— ділиться враженнями молода жінка.

Схожа ситуація сталась зі знайомою, яка приїхала в Україну лікуватися з Данії. В цій, одній із найкомфортніших для проживання країн, лікарі сказали дівчині, що вона цілковито здорова, а симптоми, про які вона розповідає, — вигадки. Адже у її молодому віці хвороба з описаними нею симптомами неможлива… І приписали їй заспокійливе.

Ще один знайомий, який приїхав з Ізраїлю не лише провідати рідних, а й полікувати зуби, переконував, як погано жити в Україні. Ось тільки на запитання, чому ж тоді приїхав лікувати зуби в таку погану Україну, буркнув: бо там дорого.

Інша знайома приїхала з Америки, щоб полікувати ніс. «В Америці лікують за страховкою безкоштовно. Проте розумієш, — каже знайома, — щоб потрапити до того ж отоларинголога за страховкою, потрібно, щоб направлення дав сімейний лікар, і ще треба дочекатися своєї черги, а цей процес може затягнутися й на три місяці… За цей період або хвороба сама мине, або ти просто не дочекаєшся своєї черги. В Україні все просто: болить серце — йди собі до кардіолога, ніс — пряма дорога до отоларинголога. Бачиш, що лікар щось трохи не те робить, йди до іншого. В будь-якому разі альтернативна думка зайвою не буде. Там, звісно, теж можна піти до лікаря без черги, але це коштуватиме дуже дорого. До того ж немає певності, що той ескулап виявиться професіоналом і тобі допоможе».

Ось так інколи буває дуже корисно провести день «на телефоні» та поспілкуватися зі знайомими, які не прикрашатимуть життя за кордоном, а розкажуть правду. Тож, як казав великий Кобзар, чужого научайтесь, та свого не цурайтесь. Звісно, наша медицина потребує змін, але слід бути дуже обережним, щоб не зруйнувати те хороше, що маємо, щоб у підсумку не вийшло, як завжди…