Певну роль у стабілізації економіки, ефективному використанні ресурсів і державотворенні відіграють різні громадські академічні формування, які, на перший погляд, у безсистемних безрезультатних розмовах торкаються багатьох цікавих питань. Справді, нині в Україні майже сорок галузевих академій наук, творчу ініціативу яких держава, по суті, ніколи не використовувала. Як наслідок — ініціатива цих академічних формувань пригасає. Визріває розчарування серед учених, які щиро хочуть брати участь у наукових розробках, особливо в умовах воєнного конфлікту.

Чимало з академічних формувань мають об’єднавчу державницьку мету, але деякі з них — корпоративні цілі. Свої форуми чи зустрічі вони організовують у разі потреби розглянути ту чи іншу актуальну проблематику. Попри це, інколи під приціл науковців потрапляють, так би мовити, вільні роздуми пересічних громадян нашої держави. Ці міркування й спричинили потребу написання матеріалу, що зачіпає складну соціологічну проблематику: вивчення громадської думки про те, що відбувається у нашому політикумі та державотворчих процесах.

Багатьох академіків цих громадських формувань (автор перебуває у складі Академії економічних наук України, Академії вищої освіти, Академії соціального управління та інших і на базі цих закладів формує власні висновки) дивує поведінка олігархів, урядовців чи парламентаріїв, яка не цілком зрозуміла або цілком не зрозуміла. Аналізуючи економічні процеси, вчинки та дії наших лідерів, як правило прагнемо виявити плюси-мінуси, прибутки-збитки, прогрес-регрес і надати пропозиції, як досягти позитивних результатів. При цьому виявляєш хитромудрі комбінації, що передбачають чиюсь одномоментну вигоду або зацікавленість. Звичайно, все це зрозуміло: хто у світі без гріха? Але коли ставити за мету організувати шляхетними намірами масштабну оборудку з псевдоглобальними планами підвищити ефективність використання основних засобів шляхом приватизації, а в підсумку — забезпечити розвал виробництва й ніяк за це не відповідати? Можна наводити приклади про десятки великих, сотні й навіть тисячі середніх свідомо чи несвідомо законсервованих і розвалених підприємств, які чекають на кращі часи. Ніхто за це не відповів перед законом. Приміром, видобуток і використання вітчизняних енергоресурсів. Їх замість постачати споживачам ставлять на облік, щоб змогли викупити… олігархи чи російські підприємці.

Доцільно шляхом конкретних конструктивних об’єднавчих дій невідкладно зупинити завуальовані деструктивні процеси з ефективного використання ресурсів нашої держави, які належали, належать і належатимуть не олігархам, а народу.

Треба також повернути авторитет науковцям і перестати ігнорувати економічні служби, скористатися інтелектуальними можливостями не лише офіційної науки, а й галузевих академічних формувань, Академії економічних наук України, Академії вищої освіти як одними з найбільших таких наукових установ, флагманів реформування.

Задля узгодженості діяльності та спрямування зусиль науковців-галузевиків на розв’язання основних проблем, які існують в Україні, варто на теперішньому етапі створити єдиний координаційний центр галузевих академічних формувань при НАН України. У майбутньому, можливо, трансформувати Національну академію наук України в академічну наукову асамблею України чи найвищу координаційну вчену раду академічних об’єднань України.

Вважаю, галузевим громадським академічним формуванням країни через брак державної ідеології (за цілеспрямованої державної координації їхньої діяльності) слід істотно посилити роз’яснювальну роботу на місцях, сприяти науковому обгрунтуванню та активізації всіх прогресивних реформаційних і державотворчих процесів.

Богдан АНДРУШКІВ,
професор Тернопільського національного технічного університету
імені Івана Пулюя, для «Урядового кур’єра»