Ще донедавна чимало співвітчизників були переконані, що міжнародна спільнота переймається виключно питаннями допомоги Україні. Мовляв, Революція гідності, анексія Росією нашого Криму, війна на Донбасі, боротьба з корупцією змушують увесь світ затамувавши подих стежити за подіями в нашій країні й думати про сприяння нашим спробам подолати кризу і збудувати міцну державу. Багато українців так думають і досі.

Реалії ж інші навіть попри певні позитиви — підтримання Європарламентом введення безвізового режиму між Україною та ЄС. Війна у Сирії, позиція Північної Кореї, еміграція жителів Близького Сходу в Європу цікавлять світ значно більше, ніж наші справи. Напружена міжнародна обстановка засвідчує, що планета може опинитися на порозі серйозного глобального конфлікту.

«Процеси, які відбуваються на світовій арені, а я говорю не тільки про європейський континент — це і Північна Корея, і Китай, і Індія, й Пакистан, — все має такий вигляд, що світ стоїть на порозі третьої світової війни, — розповіла в ефірі Українського радіо Ірина Верещук, керівник Міжнародного центру Балтійсько-Чорноморських досліджень. — Про це говорять на рівні міжнародних конференцій лідери країн. Про це нещодавно заявив міністр закордонних справ Китаю. А Китай завжди був збалансований, зберігав нейтралітет, намагався уникати гострих відповідей і гострих запитань.

Усі збагнули: якщо не знайдеться сили (а такої немає), щоб урегулювати цей конфлікт світового значення, позаяк зіткнулися тектонічні плити Євразії, Африки — і весь світ прийшов у рух, то всі політичні настрої підуть управо. Це означає посилення націоналістичних рухів, переважання особистісних інтересів над загальнолюдськими, коли втрачаються кордони під час напруги на континентах. Дуже важко спрогнозувати, що буде. Проте поінформований означає озброєний. Нам потрібно знати, що відбувається у світі, і головне — як нам вижити».

Однак небагато українців можуть тверезо оцінити світові процеси, зрозуміти, що насправді відбувається. Та найприкріше те, що наша країна майже нікого не цікавить. І не тільки через те, що її проблеми здаються дрібними й несуттєвими для світу, а передусім тому, що не можемо їх як належить донести до свідомості людей і міжнародних організацій. Цього просто нікому робити. До того ж, чимало програм авторитетних інституцій виявилися недієвими, вони застаріли і потребують перегляду.

«Вікно можливостей, яке виникло після Революції гідності, для нас зачинилося, — переконана пані Верещук. — Ми намагалися зробити все, що від нас залежить, щоб його не було зачинено. Кажу про європейські інституції. Ми все-таки Європа, і нам туди треба дивитися: Франція, Німеччина, Англія. Проте на великих платформах теми України зовсім немає. Тобто якщо ми, Міжнародний центр Балтійсько-Чорноморських досліджень, навіть отримуємо запрошення, то саме як центр, а не тому, що ми з України. І нам доводиться, використовуючи різні способи, доносити тему України, про яку не хочуть говорити. Я була на 5-му Глобальному форумі в Баку — жодної панелі. Українці можуть щось сказати тільки в загальному контексті. Але абсолютно виведено за дужки тему України. Не говоримо, що в нас війна, нас навіть не чують. Ми можемо говорити, але нас не запрошуватимуть.

У США кажуть: чому американських платників податків має турбувати Україна? І це говорять високопосадовці, держсекретар. Він усе правильно сказав. Можна на нього ображатися, але це факт. Якщо нас не цікавить Україна, то чому їх вона має цікавити? У них власні проблеми. У них так само вибори. У Франції вибори, потім — у Німеччині. Кожен намагається вижити, пережити цей складний катаклізм. Із зіткнення цивілізацій кожен вийде залежно від того, яку він собі створив подушку безпеки. На жаль, у нас її немає. Ані золотовалютних резервів, ані розробленої концепції, як ми комплексно діятимемо в разі загрози, що може виникнути».

Україна не має чіткої стратегії. І на Заході спостерігають розмиту картину того, що в нас відбувається. Окремі вітчизняні фахівці, експерти, групи людей, які беруть на себе функції держави, на ситуацію впливають неістотно. Бо ж усе відбувається фрагментарно, хаотично, не консолідовано.

«І нас питають люди, які відповідають за такі самі дії в інших державах: чому цього не робить ваш міністр чи уряд, держава, президент, парламент? — продовжує Ірина Верещук. — Чому їдуть окремі депутати і про щось домовляються? Де консолідація сил перед загрозою? А це страшна загроза. Саме тому маємо такі жахливі перекоси, борсаємося у своїх проблемах і не можемо вийти з них. Бракує чіткого алгоритму дій. Маємо діяти як годинник, а цього немає. І ми програємо».

Програємо, але не програли. Хоч на нас і чекають непрості часи, все в руках керівництва держави і кожного українця. У такій ситуації головне не опускати рук і не впадати у відчай, а світло є в кінці кожного тунелю, хоч би яким довгим він був. 

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»