ДЕРЖAВНИЙ ІНТЕРЕС
Київ - ЧАЕС - "Вектор"

...Івану Артеменку було п'ять років, коли сталася Чорнобильська аварія. Сьогодні він серед тих 40 фахівців, які у штатному розписі одного з ключових підприємств зони відчуження і обов'язкового відселення - комплексу "Вектор". Саме цей об'єкт, призначений для виведення ЧАЕС з експлуатації, і повинен акумулювати в своїх залізобетонних сховищах низько- та середньоактивні продукти переробки і твердих, і рідких радіоактивних відходів (РАВ), що накопичилися на її промисловому майданчику. Сюди і повинні привозити РАВ у великовантажних контейнеровозах. Рідкі відходи - у металевих 200-літрових діжках, захованих додатково в залізобетонні контейнери, а тверді -безпосередньо в залізобетонних контейнерах вагою понад 15 тонн. Далі їх шлях один - на довічне (мінімум на 300 років) захоронення в спеціальних залізобетонних відсіках двох сховищ.

- Коли їх повністю заповнять контейнерами, - пояснює Василь Рижков, заступник начальника комплексу "Вектор", - вони будуть суцільно залиті бетоном та обваловані землею.

У такі собі кургани для нащадків заввишки з триповерховий будинок.

Хоча за рік свого безробіття за фахом Іван Артеменко не прийняв жодного контейнера, він почувається досить упевнено. "У нас немає проблем, лише везіть контейнери. Для їх приймання все готове". Справді, акт прийому першої черги "Вектора" було підписано ще у грудні 2007 року. Та четвертий рік його сховища-монстри (на площі кілька гектарів!) порожні. Тому не лише цей "необстріляний" оператор, а й всі працівники комплексу, маючи відповідні соціальні пільги для тих, хто "вкалує в зоні", дуже, м'яко кажучи, "не перевантажуються".

Причина банальна, і її всі знають: і завод з переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ), і промисловий комплекс поводження з твердими радіоактивними відходами (ПКПТРВ), які мають завантажувати "Вектор" своєю продукцією переробки РАВ, не працюють. Не введено в дію і завод з виробництва металевих діжок та залізобетонних контейнерів, які планують заповнювати саме цією та іншою небезпечною продукцією.

Біг на місці по-чорнобильськи

І Олександр Лепетуха, наш редакційний фотокореспондент, з яким наприкінці березня ми поїхали разом в 30-кілометрову зону ЧАЕС, і я тут уже бували, мабуть, разів 30 - 50. Мене, ще власкора "Труда" по Україні, сюди потягло відчуття обов'язку вже наприкінці квітня - у травні 1986-го, а Сашко (він молодший за мене) вперше тут побував у червні 1996-го як фотокор газети "Молодь України". Здавалося, чого ми вже тут не бачили за всі ці роки постійних відвідувань зони за колючим дротом, де, за словами Ліни Костенко, "вмерла Україна". І зійшлись на єдиній думці: нас тягне сюди постійне бажання побачити, нарешті, якісь практичні дії з вилучення та утилізації радіоактивного "мотлоху" з її 800 (як мінімум) "тимчасових" могильників, що вже чверть віку забруднюють підземні води Полісся та Прип'ять, наведення елементарного порядку на величезній промисловій території ЧАЕС, з виведення її з експлуатації та перетворення "Саркофага" на екологічно безпечну систему. Але знову розчарування від побаченого і почутого. І те саме риторичне запитання, відповіді на яке ще довго не отримають мільйони наших платників податків: коли від мільярдних коштів, які держава щорічно вкидає в бездонну діжку на ім'я ЧАЕС, українське суспільство побачить реальний результат?!

Якщо провести невеликий аналіз за роками стосовно зняття ЧАЕС з експлуатації, зокрема з будівництва ключових об'єктів інфраструктури для виконання цього "вельми важливого державного завдання", як уже 10 років декларують з високих трибун, то картина така. "Комплексною програмою..." від 2000 року введення в експлуатацію СВЯП-2 (сховища відпрацьованого ядерного палива, куди передбачається вивозити ТВЗ з трьох блоків ЧАЕС та її пристанційного СВЯП-1) мало відбутися 2003 року, ЗПРРВ - 2002-го, ПКПТРВ - у 2003-му. Цього не сталося. "Концепцією зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС" (2002 р.) терміни введення згаданих об'єктів переносяться відповідно на 2006, 2005, 2005 роки. У Законі України "Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему", який Віктор Ющенко підписав 15 січня 2009 року, конкретні терміни введення цих об'єктів, без яких ЧАЕС ще довго і довго вважатиметься станцією, що виробляє для країни електроенергію, взагалі не передбачаються. Як і для нового безпечного конфайнмента (НБК). У "Першочергових заходах" на виконання цієї програми чіткі терміни для завершення будівництва НБК, який ще у 1998-2005 роках повинен був закрити від очей людських "Саркофаг", замінені безвідповідальним для виконавців цієї програми формулюванням: "В обсягах фінансування та за графіками виконання (надання послуг), які передбачені контрактами міжнародного Плану здійснення заходів на об'єкті "Укриття" (ПЗЗ)". Тобто за принципом "як вийде".

Що маємо на сьогодні? На запитання, коли нарешті ЗПРРВ та ПКПТРВ розпочнуть переробку та захоронення на "Векторі" тисяч тонн рідких та твердих радіоактивних відходів, що накопичилися в ємностях та просто неба на промисловому майданчику ЧАЕС, серйозні співрозмовники лише стримано знизували плечима та усміхалися. СВЯП-2, як стверджував у нашій бесіді безпосередньо на цьому об'єкті Володимир Дуда, заступник керівника проекту, передбачається ввести в експлуатацію у 2015 році.

- Це реальний термін?

- Так, принаймні планується, - була дипломатична відповідь.

До речі, ще 2003 року планувалося розпочати вивезення на СВЯП-2 всього палива з ЧАЕС. Та сталося не так, як гадалося. Після трьох років спорудження цього сховища стало зрозуміло, що виконавець - французький консорціум FRAMATOME/AVERA не в змозі, як обіцяв, розв'язати низку технологічних проблем з демонтажу та захоронення паливних касет, а "завдячуючи" безконтрольності з боку замовника - ЧАЕС, на поверхню спливли очевидні недосконалості проекту. З бракоробом контракт було розірвано, а у повітря вилетіло 130 млн доларів і втрачено якнайменше 12 років. За цей час станцію можна було б повністю звільнити від палива. Сьогодні "доведення до розуму" СВЯП-2 (з частковим демонтажем, перебудовою приміщень та реконструкцією устаткування!), якщо це вдасться американському підряднику і його англійському проектанту-субпідряднику, коштуватиме, кажуть, вже 200 млн євро. Не менш суттєве й інше: доки хоча б одна ТВЗ перебуватиме у приреакторних басейнах витримки або на станційному СВЯП-1, ЧАЕС і далі вважатимуть діючою ядерною установкою. З відповідною зарплатою та соціальними пільгами його персоналу. А проектний термін експлуатації СВЯП-1, де зберігається більшість ядерного палива зупиненої станції, збігає, до речі, вже 2016 року.

"Створено систему, яка влаштовує всіх"

Пам'ятаєте дуже сучасні рядки Ігоря Губермана:
"Хотя и сладостен азарт
По сразу двум идти дорогам,
Нельзя одной колодой карт
Играть и с дьяволом,
                                 и с Богом".

Ці вірші російського поета і прозаїка згадалися, коли я стояв біля адмінприміщення ЧАЕС і дивився на застиглі майже поруч, на "острові", величезні баштові крани. Їх там близько десяти. А "островом" на станції називають незавершені (й покинуті одразу після аварії на 4-му) новобудови 5-го і 6-го енергоблоків. Це справді золотий клондайк! Там не зовсім "чисто", але по їх території та корпусах уже давно професійно пройшлися поінформовані "металісти", котрі мають впливовий "дах": значна частина обладнання, кабельної продукції та комплектуючих ще у 90-х роках звідси зникла. На моє запитання: "Мабуть, там уже все розікрали?" досить авторитетний екс-керівник відповів: "Якщо крани стоять, то ще, певне, не все. Когось чекають".

У перші роки після аварії долю цих кранів і величезної кількості опроміненої та умовно чистої техніки і металоконструкцій, що ржавіють на великій території навколо ЧАЕС чи перебувають в могильниках, планувалося вирішити досить цивілізовано і по-державному. На найвищих рівнях обговорювали можливість будівництва в зоні невеликого металургійного виробництва для електропереплавлення сотень тисяч тонн чорнобильського брухту та величезної кількості обладнання станції, яке демонтуватимуть, і робити з нього відповідний прокат. Перш за все для виробничих потреб підприємств та будівельних організацій зони відчуження. На виготовлення, скажімо, тих самих металевих діжок та залізобетонних контейнерів для захоронення радіоактивних відходів. Але гору взяли ті сили, для кого вивезення металу із зони стало потужним бізнесом. Лише заголовки інформацій на кшталт "Працівники МВС і СБУ організували вивезення радіоактивного металу із зони ЧАЕС" або "В Україні викрито групу крадіїв радіоактивного металу із зони ЧАЕС", які час від часу з'являються у засобах інформації, нагадують про те, що такий кримінальний бізнес процвітає і нині. Це, до речі, зазначав нещодавно з трибуни Верховної Ради під час останніх парламентських слухань Віктор Замфіров, заступник Генерального прокурора України:

- Із Чорнобиля вивозяться забруднені металобрухт, розукомплектована військова і цивільна техніка, ліс, продукти харчування... Виявлено факти завищення вартості виконаних робіт з будівництва пункту захоронення радіоактивних відходів "Буряківка" та консервації траншей у цьому сховищі майже на 2 млн грн, а під час вирубки дерев при проведенні реконструкції автомобільної дороги Прип'ять - Буряківка - на суму 5,6 млн грн.

Буряківка, до речі, поряд з "Вектором", який три роки тому помпезно відкривав Віктор Ющенко. Скільки ж грошей буде використано і вкрадено під час майбутніх реконструкцій та ремонтів цієї вузької дороги, коли сюди підуть великовантажні контейнеровози із золотими для бюджету країни радіоактивними відходами?!

- Це ж повний ідіотизм, безглуздя вкладати такі колосальні бюджетні кошти у "Вектор" і возити РАВ за 20 кілометрів сюди, у чисту зону!

Микола Олександрович Штейнберг, колишній заступник міністра палива та енергетики України, в бесіді з яким я поцікавився і долею "Вектора", не стримував гніву:

- Зупинено гігантську станцію з колосальною кількістю приміщень, в які можна захоронювати десятиліттями всі радіоактивні відходи не лише з ЧАЕС і 30-кілометрової зони, а й всієї країни. А ми споруджуємо чергового монстра.

- Планується, ви ж знаєте, ще й друга черга... Невже цього безглуздя з будівництвом "Вектора" та прив'язкою аж у Славутичі ("депресивне місто") заводу для виробництва контейнерів ніхто з ініціаторів не розумів? Які ж колосальні транспортні витрати чекають у майбутньому чорнобильський бюджет від доставки на станцію за 60 кілометрів цієї важкої порожньої тари. (Вага одного залізобетонного контейнера -понад 5 тонн!). Таке підприємство, пам'ятаю, пропонувалося збудувати поряд з ЧАЕС.

- Але ж на таких проектах, які коштують сотні мільйонів, можна добряче вкрасти.

Микола Штейнберг - досить авторитетна, знана людина в ядерній енергетиці. В перші дні після аварії на четвертому блоці його призначають головним інженером ЧАЕС, згодом - заступником голови Держатоменергонагляду СРСР. Після розвалу Союзу йому доручають створити аналогічний орган в Україні, він це робить і стає першим керівником Державного комітету ядерного регулювання вже незалежної країни. Саме до Миколи Олександровича, з яким пощастило спілкуватися, я й прийшов за відповіддю на запитання, які кожні п'ять років звучать у різних інтерпретаціях та з різних високих трибун чергових "чорнобильських заходів": "Чому після 1991 року чорнобильські програми по 30-кілометровій зоні не виконувалися жодного разу?" і "Чи ще довго ЧАЕС залишатиметься "діючою ядерною установкою", поглинаючи мільярдні кошти?"

Відповідь Миколи Штейнберга на таке болюче запитання, мабуть, буде не до вподоби багатьом нинішнім чиновникам.

- Навколо Чорнобиля створена така система, в якій жодна сторона не зацікавлена в швидкому розв'язанні проблем. Ні колектив, по-перше, станції зі штатом у 3,5 тисячі людей, котрі захищені всіма чорнобильськими законами і майже нічого не роблять. Блоки зупинені десять років тому, електроенергія не виробляється, шкідливості ніякої, але кількість працюючих залишається незмінною. Висока заробітна плата, соціальні пільги "за шкоду для здоров'я". Хто цього хоче позбутися?

Основні підрядники, продовжував своїм хриплуватим голосом Микола Олександрович, теж тихо і спокійно, без особливого напруження заробляють свої гроші. Система контрактів побудована так, що ніхто за невиконання графіків робіт не несе персональної відповідальності. Захід (і банкірів, які стабільно заробляють на обслуговуванні чорнобильських грошей, і чиновників, що "курирують" виконання проектів SІPу, й іноземні компанії, які отримують непогані замовлення) теж таке тихе життя влаштовує: нескінченна годівля за рахунок бюджету країн-донорів. Учора на "Арку" виділяли 800 мільйонів доларів, сьогодні вже півтора мільярда.

- Ні, трохи більше, - посміхається Володимир Токаревський, відомий вчений-ядерник, у недавньому генеральний директор державної корпорації "Радон". - Уже не доларів, а 1,7 мільярда євро! І це лише "прогнозована попередня кошторисна вартість". Вона розглядалася Асамблеєю донорів ПОМ у липні 2010 року в Лондоні.

- Як же змінити ситуацію, прискорити, нарешті, розв'язання чорнобильських проблем у 30-кілометровій зоні? - "допитую" вже до кінця Миколу Штейнберга.

- Сьогодні розвалити цю систему, - був досить відвертим мій співрозмовник, - неможливо: всі годуються. Закони наші чорнобильські ніхто міняти не буде: що більше пільг та бюджетних коштів, то більше чиновникові можна на цьому заробити. Я пішов би шляхом створення нового підприємства -замовника з усіх програм виведення ЧАЕС з експлуатації та будівництва "Арки". Це має бути невеличке підприємство-організація - чоловік сто професіоналів та патріотів. Тобто ми повинні мати хоча б один ланцюг у системі кругової безвідповідальності, не зацікавлений у тяганині. Єдине, чого не можна робити, - ставити таку, по суті, незалежну структуру під захист чорнобильських законів з усіма пільгами.

Це, вважає Штейнберг, має бути політичне, рішуче та безкомпромісне рішення. Якщо ми справді хочемо прискорити будівництво НБК та позбавити ("хоча б через п'ять років") зупинену ЧАЕС статусу підприємства, що виробляє електроенергію. А на підтримку, до речі, станції у безпечному стані щорічно витрачається близько мільярда гривень.

Тобто мова про те, як підкреслювалося на Донорській конференції в Києві, щоб Україна "надавала відповідні надійні рамки для забезпечення безпеки на ЧАЕС, і щоб було ефективне і результативне впровадження даного проекту без затримок". А "основне - щоб фінансування й витрати були під контролем".

А саме тут багато питань, особливо щодо прозорості тендерів та пріоритетів, які надаються в ході відбору генеральних підрядників та субпідрядників.

"Повторення СВЯП-2 недопустимо"

...У цю локальну зону ЧАЕС з радіаційним фоном значно більшим, ніж у Києві, де два роки тому проводили у рамках програми SІP найбільш важливі й потенційно небезпечні на сьогодні роботи - у рамках проекту "Стабілізація", - журналістів не пускають. Як і тих, хто за своїм станом здоров'я не проходить обов'язковий суворий вхідний медичний і біофізичний контроль. Але наші друзі з ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" ("ЮТЕМ"), руками працівників яких об'єкту "Укриття" продовжено термін експлуатації ще на 15 років, "озброїли" редакцію унікальними знімками. Ви маєте можливість побачити грандіозну масштабність уже виконаних ДП "ЮТЕМ-Інжиніринг" робіт підготовчого етапу спорудження "Арки". За контрактом SІP03-2-026 він називається "Підготовка майданчика під НБК, очистка, планерування території та земляні роботи під будівництво фундаментів".

- Ширина котлованів (північного і південного) під фундаменти накатних шляхів "Арки" - 14 - 17,5 метра, глибина - від одного до трьох метрів, довжина - понад 300 метрів, - пояснює мені Сергій Лазаренко, перший заступник директора "ЮТЕМу". - Вони виконувалися під постійним контролем дозиметристів, бо проводити земляні роботи, здійснювати демонтаж різних споруд і переносити комунікації доводилось саме на території, де 25 років тому в умовах високої радіації точилась боротьба з ліквідації аварії. Тут стояла і пересувалася важка будівельна та військова техніка, яка брала участь у спорудженні "Саркофага". Тому великі масиви землі були закриті залізобетонними плитами або залиті бетоном до двох метрів завтовшки. А під бетоном якого лише радіаційного "добра" не зустрічали!

На шляху проходження котлованів працівники "ЮТЕМу", за словами Анатолія Дмитришина, заступника начальника ГУП "Укриття", викопали навіть засипані екскаватор, трейлер та фрагменти іншої техніки.

У ці дні вже завершуються або у самому розпалі роботи (виконуються вже іншими підрядними організаціями) зі створення фундаментів під "Арку" в зоні її монтажу і під підіймальні вежі. На черзі облаштування робочої платформи в зоні монтажу "Арки", створення тимчасових фундаментів зони монтажу та транспортної зони. Монтаж конструкцій НБК, їх укрупнення і остаточне збирання нового безпечного конфайнмента здійснюватимуть подалі від "Укриття" - у чистій зоні, яку ще треба облаштувати. Завдання - створити нормальні умови для роботи, щоб залучати звичайний промисловий персонал, без проходження обов'язкового (для брудної зони) біомедвідбору спеціалістів. Уже звідси "Арку", заввишки з другий ярус Ейфелевої вежі і завширшки майже зо два футбольних поля, насуватимуть залізничними рейками.

Коли це відбудеться, ніхто сьогодні точно не скаже. Термін за контрактом - серпень 2015-го. Його явно не буде дотримано. Ось висновки, які звучали на початку цього року на одному із засідань колегії Рахункової палати України, яка розглядала стан виконання рекомендацій Міжнародного координованого аудиту Чорнобильського фонду "Укриття". Наводжу дослівно: "Консорціум "NOVARKА", який відповідно до укладеного контракту (з ЧАЕС. - Авт.) забезпечує будівництво нового безпечного конфайнменту, у своїх звітах уже зазначає про відставання на 10 місяців від визначеної угодою дати завершення проектування та на 12 місяців - від дати завершення робіт за цим проектом".

На цій колегії РПУ лунала і така інформація, але вже щодо ЗПРРВ, яку наша газета наводить читачеві як ексклюзивну: "Введення в експлуатацію заводу з переробки рідких радіоактивних відходів, фінансування якого здійснюється з Рахунку ядерної безпеки, знову перенесено ще на два роки, та від термінів, передбачених на початку його спорудження, відстає уже на 10 років". Але вже є, до речі, свіжа достовірна інформація про можливу взагалі реконструкцію ЗПРРВ. З огляду на те, що головні технологічні процеси вже збудованого на 90 відсотків заводу мають істотні вади, потребують переробки, впровадження сучасних проектних рішень для підвищення ядерної та радіаційної безпеки виробництва.

Така принципова позиція Державного комітету (а нині - Інспекції) ядерного регулювання України. Про неї в різних контекстах мені говорили і в організаціях, що задіяні сьогодні на будівництві "Арки". Головний документ, без якого в ядерній енергетиці не розпочинається жодна справа, - "Звіт про безпеку", який подавала "Новарка" для погодження і отримання відповідних дозволів, Інспекція ядерного регулювання вже повертала двічі: "Ми не допустимо повторення СВЯП-2".

- Перший раз наші фахівці зробили щодо цього звіту чотири тисячі зауважень, - розповідала в нашій бесіді Тетяна Кілочицька, начальник управління безпеки поводження з РАВ та зняття з експлуатації. - Коли нам через рік представили новий Звіт про безпеку, він отримав дві тисячі зауважень. Домагатимемося, щоб усі вони були враховані. Без цього починати будівництво самої "Арки" ми не дозволимо.

Проект "Гробниці Хеопса", як дехто вже охрестив "Арку", розподілено на два пускові комплекси (ПК НБК). ПК-1 НБК -це захисна споруда з технологічними системами життєзабезпечення та необхідною інфраструктурою. ПК-2 НБК -інфраструктура для виконання демонтажу нестабільних конструкцій об'єкта "Укриття". Сьогодні СП "Новарка" продовжує розробку лише детального проекту ПК-1 "Арки". Здійснює це шляхом виконання окремих проектів, що сформовані у шість Ліцензійних пакетів (ЛП). Комплексну державну експертизу пройшли поки що ЛП-1-ЛП-3.

Як бачимо, процес створення безпечного укриття над "Саркофагом" обіцяє й далі бути не досить швидким. Адже доведеться попередньо ще демонтувати стару вентиляційну трубу (ВТ-2), що заважає насуванню "Арки", та змонтувати нову. Потребує попереднього зміцнення і низка будівельних конструкцій "Укриття". Тому, на думку авторитетних фахівців, реальний термін виконання другого пускового комплексу (ПК-2 НБК), без якого "Арка" залишатиметься в ролі своєрідної парасольки над зруйнованим реактором, - не раніше 2016-2018 років. Було б дуже добре, якби вони помилилися в своїх прогнозах.

А запевнення української сторони щодо ефективного й цільового використання усіх сум внесків країн-донорів були дотримані.

...Наближалась "година "Ч" - 17.00. Кінець робочого дня. Сотні працівників ЧАЕС та його підрядних організацій вже приготувались до старту - вирушити швидкою ходою до тутешньої залізничної платформи, щоб встигнути на перші вечірні електрички на Славутич. Десятки легковиків, автобусів та мікроавтобусів біля головної адміністративної будівлі станції та чималої кількості другорядних "контор" уже прогрівали мотори, щоб газонути з керівним складом замовників та підрядників до Києва (150 км!), а завтра до 9.00 приїхати зворотним шляхом. І наш Андрій, водій редакційної "Лади", з яким щойно повернулися з "Вектора", теж нетерпляче позирав на годинник...

Останньою електричкою на Славутич цього дня вирушать здебільшого, мабуть, лише зо два десятки конторських та "господарських" працівників, яких зранку направили на центральну дорогу чистити від бруду відбійники та знімати з них іржу. Після вихідних вони обіцяли вже розпочати їх фарбування. ЧАЕС готувалася до зустрічі високих київських та іноземних гостей...

ВІД РЕДАКЦІЇ

Ми готові надати можливість висловити й інші точки зору, інше бачення розв'язання проблем з виведення ЧАЕС з експлуатації.