Шокувало і, як кажуть, просто-таки прибило до землі повідомлення: у Володимирецькому районі на Рівненщині у шкільному вуличному туалеті хлопчаки знайшли… немовля. Прямісінько на дні стічної ями! Бачили б ви ту яму — жах!

Але ще жахливіше інше: сталося це в нашому багатодітному краї, де найбільше матерів-героїнь, котрі за будь-яких часів давали і дають раду 10— 15 діткам! Саме тут найвища народжуваність не лише в Україні, а й у Європі! Ми цим пишалися, а тут…

Хлопчика вагою 2,8 кілограма госпіталізували: лікарі сказали, що він доношений, не має жодних патологій, а його життю і здоров’ю тепер, на щастя, нічого не загрожує. Хоча був наш знайда за крок від смерті: ану якби о 22-й хлопці не почули його тоненького крику?!

Поліцейські тим часом шукали ту, з дозволу сказати, матір. Знайшли. З’ясувалося, що 23-річна жінка одружена, має ще двох дітей, у селі живе три роки, але є громадянкою… сусідньої держави (якщо відверто, трохи відлягло від серця: українські матері не такі!).

Вчинок, за який їй загрожує кримінальна відповідальність, поки що не пояснює. Та хіба можна зрівняти навіть із п’ятьма роками позбавлення волі вічну відповідальність перед Всевишнім? Як жити далі з цим тягарем? Як і про що говорити із сином, для якого вона виявилася чужою матір’ю…

Якось не клеяться докупи ці два слова, чи не так? А як ще назвати жінку, яка відправляє на вірну смерть свою кровиночку, котра щойно з’явилася на світ і ще бачить перед собою янголів?

На жаль, час нині такий, що про людські смерті говоримо, як про статистику. Не можу з цим змиритися, але це так: смерті на війні, на дорогах (де триває ще одна українська війна), від нещасного випадку… Але їх хоча б якось можна пояснити! А тут — цілковита втрата материнського інстинкту, якого не втрачають навіть звірі. Який діагноз можна поставити нашому суспільству? І де ті діагности — заснули?

На щастя, того самого дня з’явилися одразу дві оптимістичні новини: в родині учасника АТО у Рівному народилася трійня, а жінка, яка живе з пересадженою ниркою, теж стала мамою і не натішиться цьому.

Бачите, як мудро збалансовує нас, українців, природа, щедро обдаровуючи новими життями. Це їм бути матерями й батьками завтра. Їм плекати соборну нашу Україну (сподіваюся, без насильства й каліцтв, без смертей і зла), їм завершувати те, чого не зможемо або ж не встигнемо зробити ми… Господи, пошли їм нашого материнського благословення!