Кілька місяців тому випало побувати в одному з районів Сумщини, де зустрівся з давнім знайомим — нині депутатом місцевої ради. Говорили багато про що, зокрема й про його діяльність як народного обранця. Співрозмовник не без гордості розповів, що на кошти, передбачені на виконання депутатських повноважень, а також власні як підприємця у своєму мікрорайоні недавно облаштував сучасний дитячий майданчик із гойдалками, каруселями, пісочницями тощо. Наголосив: дуже задоволений, що відтепер дітлахи мають змогу відпочивати не гірш за міських ровесників.

Оскільки на рахунку депутата-мецената і до цього були благодійні починання, запропонував йому розповісти про це на сторінках «Урядового кур’єра». Але він заперечив: мовляв, не для того робить добрі справи, щоб про це писали, розповідали по радіо чи показували на телебаченні. Для нього набагато важливіше, щоб виборці були задоволені роботою депутата. А чи оприлюднять його вчинки — немає значення.

Що й казати, позиція нетипова. Бо нині, а надто в передвиборчий період, у ЗМІ різних рівнів дуже багато повідомлень про благодійні справи не тільки депутатів, а й меценатів, які з альтруїстичних мотивів приходять на допомогу. Характерно, що в поле зору потрапляють здебільшого одні й ті самі благодійники, які не пропускають жодної нагоди продемонструвати свою жертовність.

Мені як виборцеві від такого випинання заслуг стає ніяково. Кожен має право розповідати про свої добрі вчинки, закликати інших робити так само. Але все слід робити в міру, а не вихлюпувати через край, наче змушуючи кожного вірити тому чи іншому депутату або ж благодійнику, що він найщедріший, найдобріший, най-най…

Інколи доходить до відвертих курйозів. Недавно один із таких добротворців закупив для освітнього закладу обладнання для їдальні — не на десятки тисяч гривень, а на 2—3 тисячі. Вчинок достойний і вартий підтримки, але чи доцільно з моральної точки зору роздмухувати інформаційну пожежу, тиражуючи величезну світлину на тлі побутового приладу разом із членами колективу, де губиться упаковка з подарунком? Складається враження, що презент відійшов на другий чи й третій план, поступившись місцем героєві вчинку, який хизується своєю благородністю.

Інший благодійник фінансово підтримав виставку хатніх тварин — собак і котів. Хоч як вдивлявся у фотозвіт із цього заходу, щоб помилуватися хвостатими, не побачив жодних лап чи вух. А скрізь красується винуватець урочистості в оточенні організаторів виставки з наборами кормів для тварин.

Ще один депутат-благодійник під час вручення подарунків не оминув нагоди сказати, скільки все коштує. Начебто нічого забороненого, але на душі стало мулько. До того ж, як зауважив хтось із присутніх, депутат віддає не власні кревні, а кошти платників податків, тобто всіх нас.

На щастя, в області десятки не тільки депутатів, а й керівників підприємницьких структур, фермерів, які рік у рік допомагають дітям, хворим, старим, немічним і залишаються в тіні. А деякі навіть застерігають від того, щоб їм публічно дякували за такі вчинки. Благодійність, меценатство, спонсорство — вчинки добровільні, й ніхто ніколи не займатиметься ними з принуки. Якщо вже берешся допомагати, то не варто виставляти цінник на своїй благодійності.

Є давнє правило: купуючи подарунок, неодмінно слід відрізати етикетку. Чим не повчальний штрих для тих, кому зраджує відчуття такту і хто звик усе вимірювати грошима?