Окраса селища Вороновиця, що за 20 кілометрів від Вінниці, — палац Грохольських-Можайських. Це пам’ятка архітектури національного зна­чення. Збудував його у 1777 році магнат Франциск Грохольський у стилі раннього класицизму. А після жовтневого перевороту 1917-го у ньому розміщували: сільрад у, міліцію, клуб армії, управління шкіл абвера у Другу світову війну, загальноосвітню школу. Та нині палац — культурний осередок громади і вельми цікавий туристський об’єкт.

Крила дає рідна земля

На другому поверсі палацу розташовано Вороновицький музей історії авіації та космонавтики України. Чому не в обласному центрі, а в селищі? Бо саме тут з 1869-го по 1876 рік жив винахідник Олександр Можайський, який допомагав удові брата управляти маєтком, і водночас бентежив краян своїми ідеями і практичними спробами піднятися в небо. У палаці він першим у світі створив літак у кресленнях.

Як зауважували працівники музею, загалом в експозиції понад 1000 експонатів. Сюди приїжджають на екскурсію школярі з багатьох областей, а також завертають подорожні: дорога міжнародного значення М-12 Стрий — Знам’янка проходить околицею селища.

Кілька років тому палац реставрували усім миром: коштом гранту ЄС, обласного, районного та селищного бюджетів. Він дуже гарний. Тож туристи не лише знайомляться з експозицією музею, а й насолоджуються оригінальною архітектурою та унікальними ліпленнями на стелі.

Місцевим теж втішно, що їхній палац ошатний і неповторний. Сюди вони приходять щодня, точніше, кожний за потреби. Наприклад, експонати музею та місцеві легенди дають крила школярам. До слова, в одній з експозицій ідеться про уродженця селища Героя Радянського Союзу Григорія Олійника, який у Другу світову війну здійснив 376 бойових вильотів і знищив 23 ворожі літаки. Дітям важливо знати, що українці завжди боронили рідну землю і державу. Так було і в часи козаччини, і в період УНР. А нині у селищі живуть кілька десятків учасників АТО/ООС.

Цікаво і в кімнаті палацу, присвяченій Володимирові Перепелюку, який був провідним бандуристом у знаменитому хорі Верьовки, складав думи і пісні. Максим Рильський допоміг йому впорядкувати щоденник і видати книжкою «Повість про народний хор». Писав кобзар книжки для дітей, а вже літнім зібрав із сучків, гілок оригінальну колекцію «птахів» і «звірів», яку назвав «Геніальна художниця природа». Свої рукописи, музичні інструменти, книжки і колекцію він залишив рідному селищу.

У бібліотеку на чашку кави

На першому поверсі палацу розміщено бібліотеку для дітей і дорослих та дитячу школу мистецтв. Наявність музичної школи вигідно виокремлює Вороновицьку об’єднану територіальну громаду серед інших у Вінницькому районі. У селищній раді зауважили, що це дуже важливий заклад для повноцінного життя громади, тому всіляко підтримують школу мистецтв, у якій навчаються понад 150 дітей.

Дбає громада і про бібліотеку, яка порівняно нещодавно відсвяткувала 75-річчя. Історія бібліотечної справи у Вороновиці бере початок з 1921-го, коли було організовано товариство «Геть неписьменність». Згодом при цукровому заводі відкрито хату-читальню. Однак саме квітень 1944-го вважають часом відкриття бібліотеки. У ній тоді налічувалося лише близько 100 книжок.

Може, хтось зауважить, що бібліотеки своє віджили. Тут із цим не згодні: у селищі понад 7 тисяч жителів, а в бібліотеці більш як 2 тисячі читачів. «Кількість читачів зросла завдяки тому, що ми стали отримувати нові надходження. Наприклад, торік селищна рада надала нам 25 тисяч гривень, за які ми придбали книжки сучасних українських та закордонних авторів і періодичні видання. Люди хочуть читати. За певними книжками сучасних авторів навіть чергу займають», — зазначила завідувачка бібліотеки Оксана Юрченко. Доброю традицією в бібліотеці стало щотретьої суботи разом з дорослими читачами збиратися за чашкою кави та обговорювати нові літературні твори. Також проводять бібліо­кафе для дітей і молоді. А ще тут безплатно навчають комп’ютерної грамотності. Це стало можливим завдяки тому, що селищна рада подарувала бібліотеці два ноутбуки.

«Навчаємо тих, кому за 50 років, користуватися інтернетом, електронною поштою, соціальними мережами тощо. Якщо приходять 40-річні, теж не відмовляємо. Усіх, хто звертається, навчаємо. Нині курси відвідують 30 осіб», — сказала Оксана Вікторівна.

А після уроків у школі сюди завертають учні і в інтернеті шукають інформацію для написання рефератів. А молодь приходить із власними ноутбуками й користується бібліотечним інтернетом. Цей заклад сучасний і затребуваний — справжній осередок культури.

«Усі освітні й культурні заклади нашої громади мають бути сучасними. Вільний доступ до комп’ютерів та інтернету — не розкіш, а вимога часу», — зауважив очільник Вороновицької об’єднаної територіальної громади Олександр Ковінь