Хоч як намагався знайти серед фольклорних творів позитивний відгук про козу, вдалося мало що. Звернув увагу, що ця свійська тварина часто була об’єктом глузування й насмішок народу, символом недовіри, малозначущості, марних надій. Проте щось таки відшукав. Виходить, глузувати було доречно не завжди. Бо й в обряді водіння кози, який відбувається на свято Маланки (Щедрий вечір) та Василя, коза — символ добробуту і родючості. Кажуть: «Де коза ходить, там жито родить, де не буває, там вилягає». Або «Де коза туп-туп, там жита сім куп», «Де коза рогом, там жито стогом».
Як овець перемогли
У невеличкому мальовничому селі Глушки колишнього Корсунь-Шевченківського району на Черкащині вже кілька років діє козина ферма. Надприбутків вона поки що не дає, проте впевнено долає життєві перипетії та стабільно розвивається. Її власник Володимир Чаленко спочатку хотів займатися вівцями, однак разом з вівцями купив кілька кіз. Вівці — це чудово, зробив висновок фермер, однак кози сподобалися більше. Тож почав потроху нарощувати стадо. Привозив з усієї України, бо на Черкащині тоді придбати добру тварину було досить дорого. Так і надбав їх більш як сотню. Нині у стаді є кози і з-під Молдови, і з Чернігівської області. Серед них чистокровні альпійська та зааненська породи, є й чимало помісних.
«Тримаємо напрям на розведення саме альпійської породи, — розповіла дружина фермера Марина. — Двох породистих козликів нам подарував керівник відомої на Київщині та й в Україні козиної ферми «Зінка» Василь Цвик, щоб підтримати наше захоплення».
Нині фермери хочуть поступово повністю перейти на альпійську породу кіз. Мають на меті поповнити стадо кількома чистокровними тваринами.
«Нам ця порода підходить, бо розвиваємо саме молочний напрям. Молоко кіз альпійської породи, на мою думку, краще, ніж зааненської, жирніше, — ділиться спостереженнями Марина. — Але головне те, що альпійці — це кози, які у стаді не скидають молочність. До того ж вони досить витривалі, здоровіші й міцні статурою. А це забезпечує рентабельність, якщо йдеться про м’ясний напрям. Усе пізнається в порівнянні, й ми на власному досвіді робимо висновки».
І робота, й терапія
Фермерське господарство зареєстрували тільки рік тому, але вже кілька років родина працює над його розвитком. Останнім часом стадо навіть трохи зменшилося: коли починали, було 180 голів, але дійшли думки, що не менш важлива якість, і шляхом вибраковування залишили сотню голів.
Бізнес-проєктом займаються три роки. Із початком війни на сході України Володимир втратив роботу — працював у галузі транспортно-експедиційних послуг, родина мала достойний прибуток. Однак компанія, яка працювала в Донецьку, змушена була згорнути свою діяльність. Тоді родина вирішила кардинально все змінити й прийшла до фермерства.
Звичайно, й ця справа не з простих. За словами Марини Чаленко, іноді опускаються руки, виникає чимало складнощів, особливо коли бізнес був на початковій стадії.
«Кози настільки відчувають настрій, що не кожна людина на таке здатна, — емоційно розповідає дружина фермера. — Кажуть, вони вередливі, але показують характер лише тоді, коли бачать, що в тебе є настрій це терпіти. А коли відчують, що із твоїм настроєм щось не так, — як шовкові. Притуляться, мордочку підсунуть — і як тут не погладиш! А торкнешся — й весь негатив якимось чарівним чином кудись зникає. Це справжня козотерапія. Уявіть тепер, що ваш домашній улюбленець, до якого з роками звикли, з яким пов’язані емоційно, потрапив у біду, а ви не можете допомогти. І ми це відчуваємо, коли нам бракує ветеринарних знань і допомоги спеціаліста, який би досконало розумівся саме на козах, а поблизу таких, на жаль, немає. Є добрий ветлікар, але спеціалізується на великій рогатій худобі. Доглядати стадо не так і важко. Кіз доїмо о восьмій ранку. Жодного дня не доїли їх вручну. Завдяки апаратам, придбаним за грантові кошти, одночасно доїмо 20 кіз. Годувати, доїти, пасти, напувати — все це також робота, але вона посильна».
До речі, про корів. Саме на них зосереджують увагу фермери, думаючи про перспективу. Крім козиного, планують розвинути напрям великої рогатої худоби. Це, вважають, додасть підприємству економічної вигоди. Такий крок підказує сам ринок.
— Наведемо порядок із козами, автоматизуємо більшість процесів, прискоримо їх. Уже після цього плануємо придбати ще й корів, — ділиться планами подружжя.
— Та чи вистачить для цього кормів?
— Територіальна громада надала нам землю в оренду під пасовище — понад
Найголовніше — якість
Досі фермери мали звичайні доїльні апарати в залі, розрахованому на 20 кіз. Тварини їли, а господарі в цей час тягали попід ними техніку. Подумали й вирішили осучаснити доїльний зал: придбали разом з компанією МХП вакуумний насос, який потягне одночасно двадцять доїльних навісок. Придбали й частину самих пристроїв — тепер усе простіше.
«Підключила першу козу, а коли дійшла черга до двадцятої, вже можна знімати навіску з першої, — ділиться враженнями від новації Марина. — Це й зручніше, і швидше — до семи хвилин замість 30—40 на доїння. І тваринам добре: поїли, подоїлися й пішли, а доглядач позбувся монотонної нудної роботи. А найголовніше — забезпечено якість молока. Воно швидко потрапляє в холодильну установку. Усю систему налаштовували вручну, чоловік змонтував усе сам. Звичайно, можна було купити вже готове і змонтоване, але ціна була б у рази вищою. На наступний сезон задумуємося про систему, яка допоможе відразу подавати молоко у спеціальний танк-охолоджувач».
Бізнес-план на конкурс писали з чоловіком самі, хоч фахівці допомагали. Тоді був карантин, тож навчання відбувалося онлайн. Кожна лекція була цінною. Родина не з нуля відкривала справу, а вже не один рік у темі. Знають, що саме потрібно для господарства, на що звернути увагу передовсім. Розуміли, що на 50 тисяч зможуть придбати і яку користь це дасть. Питання було в тому, як викласти це правильно на папері, як презентувати. У цьому допомогло навчання. Почерпнули від лекторів і кілька корисних ідей щодо реалізації продукції.
«Скажу так: хто з першого разу не виграє в таких конкурсах, журитися нічого, бо навчання та здобуті знання — найцінніше, — резюмує Марина Чаленко. — Нині багато курсів і тренерів, які пропонують перші кілька занять безплатно. Але коли вже заплатиш, розумієш: це зовсім не те, що може дати поштовх у розвитку саме твоєї справи.
Конкурс від благодійного фонду «МХП — громаді» запропонував навчання, яке передувало захисту робіт. Усе було до діла. Таке враження, що лектори — люди практики, які самі зіткнулися з різними труднощами і проблемами та їхнім розв’язанням на виробництві.
Переконана, що варто брати участь у всіх можливих конкурсах. Але потрібно уважно слухати і реально оцінювати свої перспективи — що на передбачені кошти можна зробити і як це окупиться. Тоді буде результат. Навіть якщо не виграв кошти у грантовому конкурсі, вже знатимеш, як написати бізнес-план, матимеш досвід, який зможеш застосувати в інших програмах підтримки малого бізнесу».
Ми в Google+