Як зауважив на одній з експертних дискусій з цього приводу народний депутат, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, ми вже понад 20 років запускаємо ринок землі і ніяк запустити не можемо. Головна проблема, яка стоїть на шляху — у дрібного фермера нема грошей, аби прикупити землі, і нема де їх взяти. Між тим, наголосив заступник міністра аграрної політики України Віктор Шеремета, власником землі має бути найперше той, хто на ній працює.

Державне — не товар, а застава

Для забезпечення сільгоспвиробників коштами на купівлю землі фахівці УАК пропонують запровадити нову фінансову іпотечну установу другого рівня (тобто вона працюватиме через фінансові установи першого рівня — звичайні комерційні банки). Мета цієї установи — довгострокове кредитування аграріїв для викупу сільськогосподарської землі на прийнятних умовах. Заставою під цей кредит мають стати сільськогосподарські землі державної власності. Наразі їх площа становить11 млн га.

Тому їх варто не продавати, а залишити як заставу під кредити, що надаватимуть аграріям для викупу землі іноземні та міжнародні фінансові організації, і не під наші відсотки, а під їхні — близько 1% річних. У комерційних банках, що братимуть участь у проекті, відсоток буде трохи більший, та все одно доступний — на думку Леоніда Козаченка, близько 3%.

Аби убезпечити отримані кошти від корупції та розкрадання, пропонується залучити до управління кредитною установою менеджерів тих закордонних фінансових інституцій, які вклали у неї гроші. Вони нашим красти не дадуть. Таким чином, можна залучити до 100 мільярдів доларів, тоді як аграрному сектору, аби потроїти виробництво у грошовому виразі, потрібно не більш як 70.

Але для цього спочатку необхідно визначити державні землі в натурі. Виявляється, не менш як 4 млн га цих земель обробляє невідомо хто і не знати на яких підставах. На депутатський запит з цього приводу замість відповіді надійшла безглузда відписка.

Фотоколаж Ірини НАЗІМОВОЇ

Правила ринку

Варто зауважити: урядовий проект закону про ринок землі досі не готовий, отже, суспільство достеменно не знає, якими будуть правила цього ринку. Тому Леонід Козаченко висловив бачення УАК щодо обов’язкових вимог відкриття ринку землі.

Перш за все, протягом 10 років від започаткування ринку земель має бути заборонено набувати їх у власність іноземним суб’єктам. Маємо промовистий приклад країн Центральної та Східної Європи, що перейшли від соціалістичних методів господарювання до ринкових, — хто запровадив обмеження щодо іноземців, тепер має розвинене аграрне виробництво, хто не запровадив — отримав серйозні проблеми.

Віктор Шеремета додав до цього: якщо дозволити придбання українських земель іноземцям, виникає дуже серйозна небезпека, що ними виявляться громадяни сусідньої держави. Посилення російської присутності в українському аграрному секторі загрожуватиме продовольчій безпеці нашої держави.

Крім того, має бути запроваджений механізм переважного права, який віддавна успішно діє у розвинених країнах. Це означає, що першим право придбати дану земельну ділянку має той, кого обрав сам власник ділянки, у разі його відмови — орендар даної землі або місцевий житель. Якщо і серед них бажаючих не знайдеться, тільки тоді право купівлі ділянки має будь-який український суб’єкт.

Експерт Українського клубу аграрного бізнесу Роман Граб пропонує додати до цього переліку державу в особі уповноваженого на це органу. Це міркування прокоментував «УК» Леонід Козаченко: «Справді, таке право держава має в усіх розвинених країнах і використовує його у трьох випадках: у разі суспільної потреби, або якщо покупець набув землю із порушенням законодавства і її слід у нього вилучити, чи коли аграрій не має змоги надалі обробляти землю або помер, спадкоємці не бажають займатися аграрним виробництвом, а придбати наділ не знайшлося бажаючих. Тоді таку землю викуповує держава за середньозваженою ціною в цьому регіоні».

І важливе питання — як відстежити, аби нашими землями не заволоділи іноземці якимись протизаконними шляхами. Бо такі плани вони, за словами Леоніда Козаченка, плекають: на одній конференції з іноземцями деякі виступили проти планів створення іпотечного банку, бо, мовляв, ті, хто хоче купити українську землю, і так уже мають гроші. 

ПРЯМА МОВА

Леонід КОЗАЧЕНКО,
народний депутат,
президент Української аграрноїконфедерації:

 — Досвід залучення громадськості до контролю за ринковим обігом землі є в Німеччині. Там земельні спілки отримали від держави повноваження проводити аукціони з продажу землі, вони дивляться, хто її купує, приймають рішення, продати йому чи не продати, певна річ, керуючись законодавством. Контролюють також і використання права оренди.  Тому такі випадки, як у нас, коли власник землі продає право оренди зразу кільком орендарям і тим створює підстави для рейдерства, у них неможливі. Адже кому, як не такому самому аграрію, місцевому мешканцю, знати, хто є реальний власник землі, а хто — якась стороння особа! Такому право власності чи оренди ніколи не зареєструють. Якби ми застосували цей досвід, то уникли б дуже багатьох неприємностей.