Протягом останніх тижнів у ЗМІ дедалі частіше з’являються новини, що пожвавився процес закриття деяких українських банків. Їх визнають неплатоспроможними та проблемними. Цьогоріч такими стали Промінвестбанк та банк «Земельний капітал», а наприкінці 2020-го — Місто Банк.

Дехто з експертів вважає, що це лише початок подальшої масової ліквідації фінансових установ. Відома й причина — втрата інтересу до банківських активів, як у частині докапіталізації, так і управління, зокрема й через вимоги Нацбанку.

«Урядовий кур’єр» спробував розібратися, що насправді відбувається.

Три неплатоспроможні установи — не тенденція

Президент Асоціації українських банків Андрій Дубас зазначає, що визнання неплатоспроможними впродовж року лише трьох фінансових установ не можна вважати масовим процесом виведення банків із ринку: «Банківська система у світі розвивається постійно, з’являються нові виклики — віртуальні активи, цифрові гроші. Тому мають удосконалюватися і нормативи, які регулюють її діяльність. І вимоги Нацбанку щодо докапіталізації, ліквідності банків чи легальності походження капіталу — це звичайна практика для будь-якої цивілізованої країни зі здоровою банківською системою. В Україні теж за останні п’ять років банки звикли до цього».

Іван Нікітченко, директор Crane IP Law Firm зазначає «Урядовому кур’єру», що для обслуговування економіки України не потрібна велика кількість банків.

У Польщі ВВП втричі більший за український, і працює лише 30 комерційних банків і 32 представництва закордонних фінансових установ. В Україні функціонує 72 банки, а до кризи 2014 року їх було вдвічі з половиною більше — 180. В Угорщині ВВП приблизно дорівнює нашому, і функціонує, як у Польщі, 30 фінансових установ, а в трохи більшій за українську економіці Чехії — 58.

«Через політику НБУ, який нарешті визначив, що банк має займатися виключно банківською діяльністю, а не відмивати кошти чи бути пірамідою, кількість фінустанов почала зменшуватися. Щойно банк виходить на ринок з інноваційним продуктом, як наприклад Монобанк, він одразу знаходить велику кількість клієнтів. Це доводить, що потенціал скорочення банків ще є», — зазначає експерт.

А ось директор рейтингового агентства «Стандарт-Рейтинг» Андрій Нікітін вважає, що закриття банків, яке ми спостерігаємо, пов’язано з незадовільним станом розроблення бізнес-планів самими фінансовими установами, які б давали змогу активно і по-сучасному розвиватися в теперішніх реаліях. Як зазначає експерт, про це рік-два тому попереджало керівництво Нацбанку України, проте певні банкіри, схоже, не дослухалися до порад регулятора.

«В Україні є гарні приклади роботи дрібних банків, але для цього вони повинні займати унікальні ніші. Якщо у вас малий банк і ви його штовхаєте на конкуренцію з Райффайзен Банком Аваль, банком «Креді Агріколь», або Приватбанком, то ви поганий менеджер. Тому й зникають банки з поганими бізнес-моделями, підсанкційні або ті, хто заробляв на відмиванні грошей. Я б назвав цей процес самоочищенням системи без втручання регулятора», — зазначає експерт.

Що виліковне, а що ні

Чому НБУ не допомагає їм, як це роблять у цивілізованих країнах?

Андрій Дубас пропонує згадати, що Нацбанк України ухвалив рішення, в яких повідомлялося про зарахування Місто Банку та банку «Аркада» до категорії неплатоспроможних «у зв’язку зі зменшенням нормативів капіталу на 50 і більше відсотків від мінімально встановленого рівня» через втрату основних активів. Отже, проблема капіталізації одна з головних.

«Україна — цивілізована країна, і питання проблемних банків у нас розв’язують цивілізовано. Національний банк має інструменти, які дають змогу банку втриматися на плаву в кризовій ситуації. Якщо в здорового банку виникає проблема розриву ліквідності, він може звернутися до регулятора й отримати кредит рефінансування. Якщо Нацбанк бачить, що в якогось банку виникли проблеми, він викликає менеджмент чи власників установи і після обговорення ситуації ухвалює відповідне рішення», — зазначає експерт.

Найчастіше пишуть програму відновлення діяльності банку, яка перебуває під грифом банківської таємниці. На оздоровлення визначається час. Якщо за цей термін ситуація не поліпшується, Нацбанк ухвалює рішення про виведення фінансової установи з ринку.

Андрій Нікітін упевнений, що допомагають тим установам, які мають погані активи, а там, де відчувається їхній дефіцит, банки або поглинаються (що трапляється в Україні не дуже часто), або вони взагалі йдуть із ринку.

Білл Гейтс ще в 90-х роках минулого століття сказав, що є потреба в банкінгу,
а не в банках.

Чи є покупці

Аналіз ринку дає змогу припустити, що покупців на українські банки нині фактично немає. Та й чи є сенс купувати фінансові установи під час коронакризи?

Звісно, попит є завжди. Питання лише в ціні, а продаж за всіма правилами торгівлі необхідно робити, влучивши момент.

А ось на класичні банки, якими в переважній більшості є чесні українські фінустанови, взагалі попит не дуже високий. Білл Гейтс ще в 90-х роках минулого століття сказав, що є потреба в банкінгу, а не в банках.

Тобто є певний набір функцій на фінансовому ринку: переказ коштів, безготівкові розрахунки, кредитування, зберігання коштів. Але з розвитком технологій, не обов’язково бути банком, щоб виконувати ці функції. І це ми бачимо по успішному розвитку небанківських фінансових установ, які надають кредити населенню та бізнесу.

«Тому якщо банк не пропонує новий рівень сервісу та продуктову лінійку для клієнтів, він втрачає позиції на ринку. Щодо державних банків в Україні, як перших кандидатів на продаж, то попит на них є, якщо запропонують адекватну ціну. Перший крок — це входження до складу акціонерів міжнародних інституцій, як ЄБРР чи МФК. Потім повний продаж профільному інвестору», — вважає Іван Нікітченко.

Андрій Дубас зазначає, що на процес істотно впливає рівень інвестиційної привабливості України. Так, за його словами, з початку року він дещо зріс — з 2,4 до 2,84 за п’ятибальною шкалою. У попередні роки цей показник наближався навіть до трьох балів.

«Причинами невисокої інвестиційної привабливості експерти називають кризу судочинства, відсутність верховенства права, успіхів у боротьбі з корупцією та значний вплив тіньової економіки. І, звісно, війна. Тобто коріння не в поганій роботі банківської системи», — наголошує він.

Андрій Нікітін має інший погляд на проблему. Він вважає, що банківський ринок нині дуже зарегульований, тому не такий привабливий, як це було десять років тому. А інвестори, на думку експерта, більше дивляться не на банки, а на фінансові компанії з доступом до сектору споживчих кредитів, для яких характерні надвисокі ставки за позиками.

Звісно, компанії, що дають гроші до зарплати, розвиваються швидкими темпами, мають шалену рентабельність і надвисокі показники чистого прибутку.

Тож стверджувати, що в країні розпочався банкопад, поспішно. Андрій Дубас каже, що нинішню ситуацію в жодному разі не можна порівнювати з тією, яка була у 2014—2018 роках. Тоді з ринку пішло 105 банків. А тепер — лише одиниці.

Проте не можна не згадати про проблеми, які заважають їм повноцінно функціонувати. Це, зокрема, слабкі бізнес-моделі їхнього розвитку і нестача капіталу, які обертаються невисокою інвестиційною привабливістю.