Це стаття про 147 гектарів супердорогої землі та долю ще шести тисяч гектарів заповідного лісу навколо. Вартість цих майже півтори сотні гектарів — від трьох до п’яти мільярдів гривень.

Розташовані «золоті» землі на північному заході столиці, посеред знаменитого Біличанського лісу. Біличанський — це зелені легені Києва, які захистили місто 30 років тому від чорнобильського вітру, а нині рятують жителів столичних масивів Академмістечко, Біличі, Новобіличі, а також Ірпеня, Бучі, Петрівців та інших поселень у радіусі півсотні кілометрів навколо від задухи, диму, спеки та різких коливань клімату.

Варварська забудова нищить приміські ліси. Фото Володимира ЗAЇКИ

Історія «золотої півторачки»

А ті півтори сотні гектарів, про які йдеться, — територія колишнього військового містечка: складів боєприпасів і кількох будиночків для персоналу складу. Оскільки в СРСР маскуванню таких об’єктів надавали чимало уваги, дерев тут збереглося багато, і «золота півторачка» стала б смачною родзинкою заповідного торта, якби…

Якби ще за Черновецького абсолютно безкоштовно — за нуль гривень нуль копійок — Київрада не віддала її будівельному кооперативу. Кожному із трьох засновників по ласому шматочку дісталося, мабуть, за красиві очі.

У кооперативу землю купила компанія одного відомого регіонала (на сьогодні вже екс), власника «заводів, газет, пароплавів». І гордо заявила, що реалізує тут супер-пупер науково-інноваційний проект. 

Інновації — це добре. Але ж добрі справи треба робити чесними шляхами.

Надання «на шармака» такого кусмана столичної території не має вигляду чесного. Тому громадські активісти столиці виступили за повернення своєї землі у власність киян. Після років боротьби в судах і численних пікетів їм вдалося цього домогтися. І в першій інстанції — господарському суді, і в Апеляційному господарському суді Києва вони виграли. Повністю було скасовано всі рішення Київської міської ради, відповідний держакт на землю. Землю повернули київській громаді.

Але радіти поки що зарано. Забудовник подав касацію до Вищого адміністративного суду України. Він упевнений у своїй правоті.

«Компанія діє відповідно до законодавства України й має всі необхідні документи для реалізації проекту. Зокрема державний акт на право власності на землю, позитивний висновок державної експертизи за проектом, дозвільні документи на будівництво, затверджений Київрадою детальний план території, який передбачає не лише облаштування наукового містечка на місці колишньої військової частини, а й збереження розташованого поряд Біличанського лісового масиву», — йдеться у прес-релізі, який представники департаменту зовнішніх зв’язків компанії-забудовника розповсюджували на першому засіданні ВАСУ в цій справі.

Силіконова долина чи банальний житломасив?

Якщо вірити забудовникам, то в серці лісу буде створено науковий центр і високотехнологічне виробництво. В описі проекту забудови наведено аналоги таких містечок у розвинених країнах, є обіцянки створити десятки тисяч робочих місць, залучити мільярди інвестицій тощо. Але при цьому нема будь-яких гарантій щодо того, що землю буде використано саме під технопарк. Не відомо, чи існує угода між київською владою й забудовником про зобов’язання сторін. А навіть якщо існує, то які санкції передбачено за порушення домовленостей? Без розділу про санкції, відповідальність тощо — це не угода, а безвартісні папірці.

Тож громадські активісти небезпідставно заявляють, що у Біличанському лісі планують зведення не технопарку, а банального котеджного містечка. Точніше, не банального, а елітного. Зайшовши на сайт проекту, побачимо, що левову частку території справді буде забудовано котеджами й багатоповерхівками (450 тисяч квадратних метрів житлової нерухомості!), двома бізнес-центрами, готелем, торгово-розважальним центром та елітною школою. Навряд чи таке навантаження поліпшить екологічну обстановку в нацпарку.

А ще ж до нового житломасиву потрібно провести комунікації.

І таки стали проводити. За рахунок киян. Із бюджету міста було надано 373 мільйони на дорогу до майбутнього містечка й на водогін, силові кабелі тощо. Розпочату «папєрєднікамі» роботу продовжили й за післяреволюційного міського голови, хіба що трохи знизили суму — до 337 мільйонів (згідно з розпорядженням від 15. 08. 2014 року). Щоб побудувати чотири кілометри дороги, взялися рубати дерева. Після протестів роботи начебто зупинено, але щодня активісти це перевіряти не можуть, тож подейкують, що каналізацію таки тихцем прокладають.

Дорога та супровідна інфраструктура — так звані лінійні споруди. Вони розтинають лісовий масив, наче шабля людську плоть. Створюють великі перепони для міграції тварин. Під колесами автівок гинутимуть їжаки, жабки, вужики, об вітрове скло розбиватиметься безліч комах і пташок, що за комахами полюють. Два розрізнених шматки лісу — це набагато менша цінність, ніж один суцільний.

Хай вирішує громада

Правозахисник Олександр Дядюк наголошує, що земля — це активи, землю можна продати з аукціону: чи ділянками порізати, чи гамузом, і поповнити бюджет міста Києва на кілька мільярдів: «Уявіть, скільки гострих нагальних питань киян можна вирішити за ці гроші! Відремонтувати дороги, завезти ліки, купити нове обладнання в лікарні, відремонтувати школи. Або дати добавки до зарплат вчителям, лікарям — це ж колосальна сума. Це найбільша ділянка, яку одним рішенням безкоштовно передано під забудову, причому в найдорожчому місці. Величезний масив питань киян, Києва можна було б вирішити, якщо продати цю землю з аукціону, з відкритих публічних земельних торгів».

Не відкидає пан Олександр й варіанта передати ці землі національному природному парку: «Наша позиція проста: повернути цю землю київській громаді, і хай вона відкрито вирішує, що з нею робити. Чи це має бути частина національного парку, чи на відкритому конкурсі її продати, чи може це, наприклад, учасникам АТО передати — варіантів багато. Але це має відбуватися законно, відкрито і чесно з погляду інтересів київської громади, а не так, як було передано абсолютно безкоштовно незаконним рішенням міської ради Черновецького під забудову олігархові».

Олександр Дядюк підкреслює, що скасування відповідного рішення Київради не створить жодних фінансових проблем: «Звертаю увагу: землю відчужено у приватну власність через фіктивний ЖБК безкоштовно. Тобто якщо землю повернути Києву, то, як це іноді буває, не треба повертати гроші, бо за неї не платили».

Забудовники, по суті, через спротив активістів втратили кілька мільярдів гривень, від яких ніхто так просто не відмовиться. Олександрові Дядюку зокрема не раз погрожували «невстановлені особи», облили кислотою автомобіль. Зате громада Києва ці мільярди і цю землю повернула до своїх активів. Але боротьба громади й олігархів не завершена.

Наступне засідання ВАСУ призначено на 20 січня 2016 року. Тож на чию користь буде рішення суду, побачимо вже незабаром.