За повідомленням Deutsche Welle, міністр юстиції Німеччини Гайко Маас заявив про звільнення федерального прокурора Гаральда Ранге у зв’язку «із втратою до нього довіри». Прочитавши цю новину, я одразу ж поставив собі запитання: а що повинен зробити наш прокурор (не обов’язково високого рангу), щоб «втратити довіру»? В українських ЗМІ про «стражів закону» розповідають таке, що їх без суду і слідства, як кажуть, потрібно етапувати років на 10—15 на Соловки чи Колиму. Шкода, щоправда, що ці «віддалені місця» для українських злочинців уже закриті. Та якби були й доступні, то наші прокурори там не сиділи б. Бо українська Феміда не садить їх взагалі. Сліпа вона, коли йдеться про товстосумів, і глуха, бо не чує обурених протестів простих людей стосовно нашого правосуддя.

Хоч мені здається, що річ в іншому: прокурори просто відкуповуються від злочинів. Липень 2015-го на такі гучні «відкупи» був дуже врожайним і в грошовому виразі, і в географічному: 1,2 мільйона гривень застави внесла, наприклад, за себе прокурор з Одеської області, яку спіймали на хабарі 5 тисяч американських доларів. За 3,2 мільйона гривень вийшов із-під варти заступник прокурора Київської області, якого разом із заступником голови слідчого управління Генеральної прокуратури затримали, підозрюючи у вимаганні хабара в особливо великих розмірах (до речі, у цих двох затриманих під час обшуку вдома й на роботі вилучили майже 500 тисяч доларів, коштовності та зброю). Погорів на «кришуванні» незаконних пунктів приймання металобрухту, незаконній торгівлі спиртними напоями без ліцензії, заборонених залах гральних автоматів та платному відкриттю/закриттю кримінальних справ і прокурор Краматорська Донецької області. Під час обшуку в нього та його заступника було вилучено 110 тисяч доларів та 2,8 мільйона гривень. А в Рівненській області схопили за руку хабарника-прокурора, якого торік прославив на всю Україну (смикаючи за краватку в робочому кабінеті) активіст Олександр Музичко, або Сашко Білий.

Цей перелік прокурорів-хабарників можна продовжити. Але навіщо? Жоден із них ще не сів на лаву підсудних. І навряд чи сяде. Бо й судять їх за скоєні злочини такі самі законники. За одним із останніх повідомлень УНН, Держфінмоніторинг України спільно з фінансовою розвідкою Ліхтенштейну встановив п’ять компаній, зареєстрованих у Панамі та Ліхтенштейні, що мають рахунки сумнівного походження у банківських установах Ліхтенштейну та Латвії. Встановлено, що спільні бенефіціарні власники та/або уповноважені особи за рахунками, відкритими в банківській установі в Ліхтенштейні, — суддя Вищого господарського суду України та його дружина. 28 липня 2015 року завдяки спільним заходам Держфінмоніторингу України, фінансової розвідки й прокуратури Ліхтенштейну судовим рішенням м. Вадуц, активи 13,1 мільйона швейцарських франків арештовано.

Чи може такий суддя справедливо засудити прокурора-хабарника? Ні! Тому я за реформування прокуратури, очищення її від кримінального бруду, що намагається нині зробити заступник Генерального прокурора України Давід Сакварелідзе. Але я категорично не згоден із твердженням посадовця, що без високої адекватної зарплатні (на думку пана Давіда, це 15 тисяч гривень) неможливо утримати людину на прокурорській посаді. До речі, ця цифра нічим не аргументована. Якщо це прожитковий мінімум прокурора, то як тоді примудряється жити на 6681 гривню на місяць Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк (стільки офіційно заробив глава уряду в червні 2015 року). Це по-перше. По-друге, негідникові в погонах не вистачатиме і 15 тисяч гривень зарплатні на місяць від пана Сакварелідзе, і 25, і 50! Такий сорт чиновників не може жити без постійного незаконного збагачення.

У прокуратуру ж повинні йти люди не по гроші. Служба закону і бізнес не сумісні. Нарешті, обстоюючи матеріальні інтереси працівників свого відомства, пан Сакварелідзе принижує представників інших професій. Прокурор із годинником марки Breitling вартістю щонайменше 15 тисяч американських доларів, дешевим, бачите, бути не може. А лікар, учитель, просто робоча людина, виходить, права на достойне життя не мають? Моя однокласниця отримує 949 гривень пенсії. «Це, —  сказала якось під час зустрічі, — на два рази піти на базар. І то без фанатизму. А попереду зима, з її дорогим — за 7, а дехто стверджує, що за 9 гривень за куб, газом. Як переживу холод, не знаю!»

І таких бідолах в Україні мільйони. Вони ведуть жебрацький спосіб життя. І коли чують, що під сміховинну заставу (за принципом «украв мільйон — заплати десяту частину та спи спокійно») звільняють з-під варти чергового прокурора-хабарника, проклинають усіх і все. Хіба за таку справедливу Україну загинула Небесна Сотня, патріоти на Донбасі? Чи вони віддали й свої життя за те, щоб одні розкошували, а інші бідували?

За інформацією сайту domik.ua, постійне населення України на 1 червня 2015 року становило 42 667 285 осіб. За півтора року після Революції гідності в нашій країні померло приблизно стільки населення, скільки нині, приміром, живе у Луцьку.