Мій співрозмовник Віктор, енергійно жестикулюючи, розповідає: «Коли раптово розірвався перший снаряд, над головою зашелестіло, і ми з племінником одночасно мимоволі присіли. Вже хотіли бігти за ріг будинку, а тут гахнуло вдруге: ми й не зчулися, як упали на коліна. А потім вже повзком  дісталися й заховалися за стовбуром дерева. Там і лежали, а більше стояли навколішки…»

Чоловік мешкає в будинку на вулиці Павла Безпощадного — відомого шахтарського поета, який колись жив і працював у Горлівці. Саме йому належить авторство поетичного рядка: «Донбас ніхто не ставив на коліна, і нікому поставить не дано!», що став неофіційним гаслом краю. Коли ж ми разом згадали цю обставину, горлівчанин вже сам вибухнув гнівом, немов снаряд: «Що? Та нас поставили на коліна давно! Ще коли до влади прийшов той, хто й самого Безпощадного перейменував! А нині ми взагалі змушені плазувати під кулями та снарядами бойовиків, які розстрілюють нас у дворах своїх будинків…» Жителям Горлівки і всього Донбасу наколінники дійсно не завадили б ще у 2009-му, коли відомий «проффесор» Янукович, вкотре обмовившись, назвав Павла Безпощадного Безсмертним…  Утім, то були тільки квіточки від перебування у владі персон, які тепер віддали регіон на розтерзання доморощеним терористам та найманцям із сусідньої країни.

«Нас не обстрілюють, а розстрілюють»

Отой вірш-клятву поет написав у грізному 1942 році. Нині ж ці рядки поета сприймаються неоднозначно, адже жителі  Горлівки перебувають у принизливій і незручній позиції, бо стали заручниками бойовиків «ДНР», які дедалі частіше вдаються до обстрілів житлових кварталів. Відтоді, як бойовики розпочали активний «захист» населеного пункту, тут загинуло понад 30 мирних жителів, а ще понад півсотні дістали кульові та осколкові поранення. «Нас навіть не обстрілюють, а цілеспрямовано розстрілюють, — каже Віктор. — Ми помітили, що найчастіше доводиться остерігатися вибухів снарядів чи мін у певний час. Вранці треба бути напоготові між 10-ю і 12-ю годинами. Потім десь о 14-й і 17-й. Вночі здебільшого чути тільки поодинокі постріли».

Утім, у перші дні серпня цей графік різко змінився. Обстріли почалися після дев’ятої вечора, а вся ніч видалася дуже тривожною. У місті знову додалося руїн до пошкоджених раніше приміщень шкіл, дитячих садочків, гуртожитку інституту іноземних мов, житлових будинків, автобусної зупинки, де сталася жахлива трагедія — від вибуху загинула молода сім’я: батько і мати з однорічною дитиною на руках.  Без світла залишилися жителі селищ Ізотова, Короленка, Бессарабки, Кочегарки, Широкої Балки. Оскільки розкладу обстрілів насправді не існує, городяни змушені чергувати неподалік підвалів, аби вчасно сховатися. «Біда вже навчила нас ховатися, — розповідає Валентина Степанівна, одна з жінок літнього віку, які тепер здебільшого збираються разом не на лавочках біля під’їзду, а ближче до входу в підвал. — Там, — показує в його бік, — завчасно підготували сидячі і лежачі місця, є запас води, харчів, ліків».

Найчастіше у дворах багатоповерхівок можна зустріти людей похилого віку. Оскільки ліфти в будинках не працюють, мешканці квартир на горішніх поверхах не залишаються вдома, бо під час обстрілу бояться не встигнути миттєво зійти східцями до рятівного підвалу. А от чоловіків молодшого й середнього віку тут можна порахувати на пальцях однієї руки. Вони навіть носа не показують на вулицях після оголошеної бойовиками масової мобілізації. Та й виїхати з міста не так просто. Розповідають, автобус «Горлівка — Бердянськ» бойовики зупинили на блокпосту, вивели із салону всіх чоловіків віком від 20 до 50 років і змусили їх повернутися назад. Мотиви? Щоб тих не «загребли» до Нацгвардії і не змусили воювати проти них.

«Мій 40-річний брат з кількома колегами спробував виїхати автомобілем з міста, але їх зупинили «деенерівці» на виїзді, — ділиться своєю історією педагог одного з місцевих вишів Наталя. — Чоловіків пообіцяли відпустити тільки після кількох годин примусових робіт: вони копали окопи з 9-ї ранку до 17-ї години. А потім почався обстріл, бойовикам вже було не до них, і ті втекли, залишивши межі Горлівки». 

Хворим у міській лікарні Горлівки було дуже тяжко: і своє болить, і можна втрапити під обстріл. Фото з сайту rian.com.ua

«Рідня з Росії мене лякає «бендерами»

Війна війною (хоча й неоголошена), а життя у Горлівці триває у всіх його різноманітних проявах. Приміром, за останню декаду липня у місті народилися 52 малюки. Причому, зважаючи на важку ситуацію, деякі з них з’явилися на білий світ у напівтемних і непристосованих для цього приміщеннях. «Моя своячениця лежала у відділенні патології вагітних міської лікарні і якраз потрапила під обстріл, — свідчить жителька Лариса. — Один із снарядів, кажуть дівчата, розірвався прямо у дворі лікарні. Від вибуху враз вилетіли шибки вікон на всіх чотирьох поверхах. А там і пологова зала, і дитяче та приймальне відділення. Довелося всіх терміново евакуйовувати до підвалу, де лікарі та вагітні перебували дві доби. І четверо жінок народили дітей у підземеллі. А потім матерів із новонародженими та вагітних жінок нарешті вивезли з міста, тепер вони у безпеці — в лікарнях Артемівська та Красноармійська».

Те, що донедавна вважалося просто неможливим, на жаль, стало жахливою реальністю. І люди по-різному поводяться в ситуації, коли треба боротися за виживання. «Спільне горе об’єднало нас, ми згуртувалися, і кожен готовий допомагати тому, кому це необхідніше, — запевняє місцева жителька. — Ось жінка із сусіднього під’їзду звернулася по допомогу: її син дістав важкі поранення, йому потрібні кошти на лікування. Давали хто скільки міг, несли медикаменти і харчі: варення, фрукти, мед. А потім дізналися, що молодик воював на боці «ДНР». Уявляєте? З нею тепер дехто не спілкується. А хтось навіть емоційно порадив їй допомоги попросити у «Бєса» (лідер тутешніх бойовиків, який вже дременув із Горлівки. — Авт.) чи у самого Путіна!..»

Звичайно, сказати, що всі без винятку горлівчани симпатизують українським військам, які беруть місто у щільне кільце, було б великим перебільшенням. Російська пропаганда дається взнаки — частина людей вірить, що житлові квартали обстрілюють виключно сили АТО. Втім, таких стає все менше, бо люди на власні очі бачать підступність і підлість бойовиків, які спеціально облаштовують вогневі позиції посеред житлових кварталів чи взагалі, не криючись, відкривають вогонь по територіях, де військових нема і не може бути. І все ж для прозріння багатьох жителів краю потрібен тривалий період. Але немало тих, хто недавно був готовий чи не молитися на російських «визволителів», загинуло від їхньої зброї. А ті, хто вцілів, продовжують перебувати під тиском «доброзичливців», які й далі називають чорне білим і навпаки.

«Мені останнім часом усе важче спілкуватися з ріднею, що по той бік кордону, і наші стосунки нагадують «холодну війну», — зізнається жителька Горлівки, етнічна росіянка Наталя. — Вони продовжують мене лякати «бендерами», від яких нас нібито захищають росіяни. А коли намагаюсь заперечити і кажу, що після такого «захисту» готова навіть розцілувати отих «бандер», одразу дорікають — мовляв, я стала жертвою української пропаганди. В серцях навіть сказала, що ноги моєї більше ніколи не буде на історичній батьківщині! Та водночас втішає збільшення серед рідні тих, хто розібрався в ситуації і тепер засуджує брутальну збройну агресію Путіна, від якого відвертаються у всьому цивілізованому світі».

«А будете наступати, пустимо газову хмару!»

Про те, що головорізи «ДНР» насправді не захищають жителів міста (та й всього Донбасу), а використовують як заручників, свідчить такий факт. Як тільки сили АТО впритул підійшли до Горлівки, лідери місцевого військового угрупування висунули ультиматум: якщо наступ не припиниться, бойовики висадять у повітря місцеві хімічні підприємства, внаслідок чого місто і частина області перетворяться на мертву зону. А оскільки терористи й дійсно замінували деякі цехи хімічного концерну «Стирол», то продемонстрували свої справжні наміри —  не захищати місцеве населення, а знищувати його.

На щастя, з території давно закритого місцевого хімічного заводу вже вивезли «кров’яний яд» — мононітрохлорбензон та інші токсичні речовини. Не загрожують хімічні викиди і з  Микитівського ртутного комбінату. Потенційна небезпека існує від «Стиролу», проте з’ясувалося, що токсичну продукцію зі складів завчасно вивезли, а запаси аміаку, селітри тут відпрацювали ще раніше. «Подібні дії розцінюю як злочинні і безглузді, — відреагував на наміри терористів бізнесмен, власник «Стиролу» Дмитро Фірташ. — На підприємстві немає запасів аміаку та інших вибухонебезпечних речовин. Вибухи можуть зруйнувати виробничі цехи, але не призведуть до аварії з важкими наслідками». Щоправда, деякі фахівці свідчать, що тут є залишки окремих речовин, які після аварії здатні утворити газову хмару, через яку можливі опіки дихальних шляхів. Хочеться вірити, що в терористів вистачить клепок у головах не випускати «джина» і не звинувачувати у скоєному сили АТО. 

…Горлівка, на визволення якої чекають городяни, продовжує здригатися від обстрілів з усіх видів зброї. Досі проводять ночі її жителі в підвалах. «Після кількох діб під обстрілами одвикла від тиші, — зітхає моя знайома, яка нарешті виїхала у безпечне місце. — Вночі не можу заснути, бо все здається: ось-ось почне гриміти і треба бігти ховатися. Мені кажуть: «Відпочивай». Та хіба це відпочинок, коли всі думки, серце і душа там — серед намолених стін підземель, що рятують моїх земляків?»    

ФАКТ

За уточненими даними департаменту охорони здоров’я Донецької ОДА, внаслідок обстрілу  27 липня у Горлівці загинули 14 місцевих жителів, з яких 5 дітей, а наймолодшій жертві було всього трохи більше року.  

P.S. За даними Горлівської міськради, в останні дні місто перебувало під інтенсивними артилерійськими обстрілами, внаслідок чого загинули 33 мирні жителі, 129 зазнали поранення. 

Лідія ЖАТКА
для «Урядового кур’єра»