Нещодавно у столиці відбувся Форум взаємодії з питань реінтеграції захисників України у мирне суспільство. Крім організаторів, Центру практичної допомоги захисникам України Axios, участь в його роботі взяли ті, хто шукає себе після війни, й ті, хто знайшов себе на полі бою.
Юлія Пасхіна за першою освітою магістр економіки. У другому виші здобула фах психолога. З червня 2014 року — волонтер-психолог. У Запоріжжі започаткувала роботу центру допомоги бійцям. Працювала з військовослужбовцями, їхніми сім’ями та переселенцями. На основній роботі з розумінням ставилися до того, що частину робочого часу вона приділяла допомозі захисникам. З осені 2016-го підписала контракт із Збройними силами України, отримала призначення в батальйон морської піхоти. Нині несе службу в зоні АТО.
За рік контрактної служби встигла отримати нагороди, як-то відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», медаль «За оборону Маріуполя» і здобути досвід.
Юлія каже, що найсерйозніша проблема військовослужбовців — те, що розпадаються сім’ї. І добре, якщо є змога поговорити з обома сторонами.
Тоді, пояснює, дехто таки усвідомлює й переосмислює те, що у стосунках наробила війна. З точки зору психолога вона розповідає, як треба, ніби фільм, прокрутити пережите до і після чоловікові і дружині. Отак кадр за кадром — як жили разом, виконували кожен свої і спільні завдання, виховували дітей. Потім як чоловік пішов служити. Дружині залишилося прилаштовуватися до нових умов.
Наступний епізод — чоловік повертається. Він уже не той. Бойовий досвід зробив з нього героя-захисника з багажем емоцій. Він хоче відповідного ставлення до себе. А що дружина? Вона також герой, бо за час відсутності господаря навчилася виконувати чоловічу роботу. Якщо обоє це зрозуміють і впустять у своє життя поступливість, сім’я процвітатиме, інакше всьому кінець.
Другою не менш істотною проблемою Юлія назвала працевлаштування демобілізованих бійців АТО. На полі бою, а далі і в мирному житті для людей перестає існувати сірий колір — є лише чорний і білий. Після завершення служби змінюються пріоритети, і вже замість буденної рутини виникає потреба отримувати адреналін. Якщо до війни чоловік чи жінка були спокійними і задовольнялися певною роботою, то, повернувшись зі сходу, вони вже й не бачать себе там, де залишилася трудова книжка. Навіть моя співрозмовниця вже не бачить себе у цивільній професії. По закінченні війни вона не збирається залишати лави армії.
Першими, хто зрозумів потребу пошуку виходу із ситуації, стали самі атовці. Для цього почали об’єднуватися у спільноти. Однією з таких рік тому став Центр практичної допомоги захисникам України Axios. Його засновники поставили за мету стати недержавним постачальником послуг, спрямованих на працевлаштування, навчання, правову та психологічну підтримку захисників України та членів їхніх сімей, щоб підтримати бійців і допомогти швидше інтегруватися в мирне життя.
Про це вони наголосили під час роботи форуму, запросивши до діалогу представників органів влади, силових відомств та інших поважних персон і найголовніше — бізнесменів-роботодавців, представників асоціацій і міжнародних організацій, яким під силу створити робочі місця. Центру вже вдалося зробити своїми партнерами понад сотню підприємств і організацій. За цей час більш як 130 клієнтів навчаються на курсах підвищення кваліфікації, а дві сотні ветеранів працевлаштовано.
Сергій Кваша по поверненні з війни став експертом із систем безпеки. Його підприємству «Титан» лише два місяці, а на ньому вже працює 200 осіб і всі — ветерани АТО. У планах — розшити штат і відкрити філії в інших містах України. На форумі підприємець висловив сподівання, що через Axios його знайдуть інші учасники бойових дій. А він намагатиметься дати дієву пораду або навчить прикладних речей з безпеки чи навіть працевлаштує.
Заявили про свої можливості й кілька фірм із легального працевлаштування українців за кордоном. У зв’язку з тим, що український безвізовий режим визнала лише Польща, легальну роботу ці фірми зможуть забезпечити поки що там. Бійці батальйону імені генерала Сергія Кульчицького Північного ОТО Національної гвардії висловили пропозицію, що непогано було б через такі фірми поїхати до сусідів, але не по одному, а як вони звикли, гуртом, і працюючи, повчитися у поляків їхнього стилю господарювання та управління.
Найбільше роботодавців було з галузі ІТ-технологій. Основна вимога, яку вони озвучили одностайно, — постійне самовдосконалення. Інакше у цій галузі довго не протриматися через стрімкі зміни програмного забезпечення. ІТшники-працедавці розповіли, що після вхідного тестування визначають здібності людини і навчають навіть з нуля.
Представник іншої ІТ-фірми пробує зацікавити шукачів роботи вивченням комп’ютерних програм, затребуваних серед замовників послуг, а це відповідна оплата. І сказав, що це цікаве і вигідне заняття, адже можна працювати з дому і не бути прив’язаним до робочих годин. Розповів про позитивний досвід залучення до роботи мам, які перебувають у відпустках по догляду за дитиною, і про набір на курси слухачів-ветеранів за умови адекватності. Експеримент тривав у трьох містах і, за словами представника фірми, провалився. До навчання, де багато інформації треба засвоювати самостійно, ставилися недобросовісно. Таке враження, що слухачі сподівалися на працевлаштування лише за те, що відвідували курси. Думка, мовляв, піду у виш чи на курси — нехай мене навчать, давно стала хибною. Натомість слід усвідомити нагальну потребу перманентної самоосвіти.
Найщедріші на робочі місця для ветеранів підприємства, де засновники — атовці. А також ті підприємці, що займаються прикладним бізнесом, як-от надання послуг з автоперевезення, і текстильної галузі. Тут не бояться за неповороткість чи брак навичок у людей в камуфляжі. Усе, про що просять, — знайти їх через центр.
Окрім того, до участі у форумі запросили ветеранів, які по поверненні з війни започаткували власну справу. Вони розповіли про досвід, наголосивши: головне — зрозуміти, до чого лежить душа, і чітко виписати це у бізнес-плані. Під такий документ швидко знаходяться люди, зацікавлені вкласти у справу гроші.
Ми в Google+