Професійний мандрівник
Сергій ГОРДІЄНКО

Спеціаліст з одиночного виживання за час своїх мандрувань пізнав голод і холод, не раз боровся за своє життя з дикою природою. А після усього пережитого зробив простий висновок: за складніших умов життя ставлення людей одне до одного тільки краще. Він не впевнений, що в Україні вижити найлегше: "Немає взаємодопомоги між людьми. У нас дуже складна, глибоко егоїстична країна, замкнена в собі у прадавній граніт".

Маршрут "Солотрансглобал"

- Напевно, людина, яка мало не півсвіту обійшла, має право на такі висновки. По якій землі останнім часом ходили ноги Гордієнка?

- Два роки я йшов із Владивостока до Києва. Уздовж Байкало-Амурської магістралі простував "піонеркою" (дорога, по якій прокладають переїзди під час будівництва залізниці). Дістався Новосибірська на байдарці, по річці Об. А згодом потрапив до столиці Ямалу (Селехарда), потім за Полярне коло, звідти через республіку Комі дістався Новгородської області. Кінцевим етапом став маршрут Санкт-Петербург-Псков-Вітебськ-Чернігів-Київ. Житло стрічалося у проміжках 500-600 км. Одне слово, місяцями не бачив людей, намотав 22 тисячі кілометрів! От нині відпочину трохи у Києві і візьму курс на Севастополь, аби завершити коло. Бо саме звідти починав свою подорож "Солотрансглобал" ще аж 2003 року.

- За цей час ви побачили не лише Росію, а й Китай, Японію. Інший клімат, інші люди. Напевно, стикалися з убивчими для "кімнатної людини" умовами... Розкрийте секрет: як виживати в екстремальній ситуації?

- Людина гине тоді, коли хоче цього. Наприклад, я витримував у тундрі 52-градусний мороз, при цій температурі ночував, виривши спеціальні схованки. Був до цього готовий. Я міг кілька днів поспіль не виходити з човна - по Обі плив півтора тижні. А коли починався серйозний шторм і я розумів, що не втримаюся, надягав гідрокостюм, прив'язувався за груди мотузкою до човна та стрибав за борт. Ось так лежав і бовтався. Це справа знань і техніки. Я починав свою мандрівну кар'єру з водного туризму. А щодо знання мов: на природі людей немає, в інших випадках допомагають жести.

- Окрім жестів потрібне ще й спорядження. У похід що берете? Байдарка обов'язкова, а засоби зв'язку?

- Її закидаю в ту точку, де вона потрібна. Інакше все на собі витягти неможливо. Маю візок з усім спорядженням для різноманітних варіантів: кліматичний одяг, необхідні речі для добування харчів. Засоби зв'язку? Сміх та й годі. Який там зв'язок! В Антарктиді йшов один і знав - врятувати мене не зможуть. Там вертольотів нема взагалі.

- На весь шлях їжі з собою не візьмеш, а голодному -тисячі кілометрів не до снаги. Як із цим справляєтесь?

- Усе залежить від того, як харчуватися. Чим доведеться -це питання вторинне. Про голодування в принципі не йдеться - навколишнє середовище, на радість, не пустинне. Без їжі людина може прожити і до 40 діб, якщо лежатиме і не рухатиметься. Я можу 20 діб, але при цьому скидаю вантаж. Для мене варіант виживання - стати звіром: слідкую за тим, що їдять тварини. Вже не страшуся заночувати на моху, напитися води із калюжі.

Кобра попереджає тричі

- А не страшно просто так - на землі? Прокидаєшся, а перед тобою очі кобри?.. До речі, їй у вічі поглянути вдалося?

- Річ у тому, що зміїні очі практично нічого не відбивають - це суцільна темна пляма. Їх вузький розріз майже непомітний при відблиску сонця. Коли вдивлятися, спостерігати, як проявляються очі, - цей час коштуватиме життя. Але якщо здатен побачити очі змії, то легко вдасться уникнути її удару. Кобра дуже благородна. Якщо вона перед вами піднялася, треба відходити назад, не смикаючись - тоді не чіпатиме. А коли стоятимете на місці, то сприйме це за виклик. Кобра робить перший випад, другий - попереджає: йди, тут не можна стояти, тут я охороняю. А вже на третій -кусає. Якщо змія зупинилася, то в неї у місці, де стоїть людина, є щось важливе, приміром, кладка яєць. Проте кобра не найотруйніша. Та від укусу якої нічим вже не зарадиш, -це морська змія пеламіда. Її безболісного укусу навіть не встигнеш злякатися, бо проживеш три хвилини. А серед сухопутних найнебезпечніші - габонські гадюки в Центральній Африці.

Мене змії жалили тричі. Після укусу королівського аспіда у Тунісі відчував жахливий біль у животі, навіть з'явилося відчуття страху перед смертю. Почуття опіку, ніби палець лежить на розпеченому залізі, переросло у пульсуючий біль, але я вижив - добу відлежувався. Недалеко від Владивостока жалила помаранчева тропічна примула - підвищилося серцебиття та посилилося потовиділення, та й по всьому. У свій час кусала і кобра в Туркменістані. Це було болісне відчуття - спазм судин головного мозку, думав, що інсульту не омину. Проте не маю ні відрази, ні страху до змій. Вони першими не нападають.

- А вовку не пробували зазирнути в очі?

- Дистанції такої не було. У вовків при полюванні є головний загінщик - лідер, який знає, як розставити зграю. Інший лякає здобич, у засідці її вже чекають три-чотири сіроманці. Зрозуміло, здобич повертає назад до того, хто її загнав. Мета - збити з ніг а потім з'їсти. На здорову людину, яка може дати відсіч, вовк-одинак не нападе. Людина стає здобиччю у двох випадках: коли ослаблена і не може чинити опір (а вовки це відчувають) та коли спровокувала їх втечею. Будь-якому хижаку не можна показувати спину -спрацьовує природний інстинкт. Тому в Сибіру в районах тундри тварини і люди живуть у перемир'ї. Це проксенія -гостинність, що не дозволяє порушувати певні закони.

Я був оточений зграєю двічі - стояв за 50 метрів від вовків. Мав ракетницю, ніж, сокиру - за необхідності зміг би дати відсіч. До речі, усі тварини бояться не вогнепальної, а холодної зброї. Це передалося генетично -їхні предки гинули від ножів перших людей. Тому цей вид зброї в екстремальній ситуації вважаю найнеобхіднішою річчю.

- Невже доводилося мірятись силою з якимось звіром?

- Мав 64 зустрічі з ведмедями на відстані 15-20 метрів: проходили повз мене чи перетинали річку. Один раз дійшло навіть до сутички - вдалося звіра убити. Ведмеді нападають лише ввечері, як правило, ззаду. А під час сутички це поганий боєць, адже намагається своєю вагою зламати хребта жертві, лише потім починає кусати. Та й зуби у ведмедів слабкі, а от кігті міцні - це його головна зброя. Такі рани нагадують розтини від сокири: кігті розсікають одяг, одним ударом витягають нутрощі. Ведмідь, що трапився мені, спочатку завалив візок (для нього це була частина мого тіла). Власне, візок мене і врятував. Я зміг розвернутися та нанести удар імпровізованим списом. Та найцікавіша зустріч була з ведмедем під Красноярськом. Малесенька худенька ведмедиця схопила мене за ногу. Для неї я був "своїм", бо не палю багать і не пахну як людина. Нагодував її п'ятьма банками тушонки та дотягнув до Красноярського цирку. Цьогоріч Мар'я Сергіївна мала дебют - перший виступ.

Одинаків не вбивають

- На різних материках живуть не схожі один на одного народи. Почасти у світі панує жорстокість. А в якій країні вижити найважче?

- Латинська Америка, особливо північна частина, Африка -жахливі місця. Я був у Сенегалі, Марокко, Єгипті - це ще не те, там більш цивілізовано. А от Західна Сахара - територія моторошна: звідти люди не повертаються. Невдовзі саме туди збираюся. Але це не ризик - швидше адреналін. Вірю, що спільну мову знайти можна будь-де і з-будь ким: головні людські якості замінять агресію. А от на Близькому Сході можуть забрати усе, крім життя. В усіх народів убивство мандрівника - великий злочин, одинаків убивають рідко.

- Повернімося до їжі... Яку екзотику полюбляє професійний мандрівник?

- Понад 10 років в екстремальних умовах вживаю коріння, комах. Серед комашні можна їсти лише коників, личинки, жуків, які живуть у пнях, корі. Павуків, бо вони близькі до ракоподібних (деяких підварюють, деяких підсушують та розтирають). Абсолютно не можна їсти метеликів. Готую навіть стерво. Якщо м'ясо біля хребта ще не перегнило, має багато сполучних волокон, його можна відварити чи підсмажити. Білок беру також з річки - ловлю рибу. Аби вижити, їв бурундуків, шкода їх, але... Одне слово, харчуюся, як усі. Людина -істота всеїдна.

- Вам на курсах з виживання для спецназівців викладати потрібно. А чого студентів навчаєте?

- Не туризму, Боже збав. Я не пропагую школу мандрівників. Моє завдання - відговорити студента від божевілля, скажімо, йти до Африки. Бо хотіти та вміти - різні речі. З цим знанням треба народитися. Читаю лекції про ту чи іншу країну, психологію виживання, спосіб поведінки у різних ситуаціях, розповідаю про проблеми, на які можна наразитись деінде. У Київському університеті туризму, економіки і права веду курс "психологія виживання людини в екстремальних умовах" та "міграціологію". Я впевнений: якщо людина випадково натрапляє на змію - це не досвід. Якщо людина навмисне піде до змії та вивчатиме питання - оце досвід. Його можна набути, проходячи через дуже серйозні перешкоди, перепони. Але для цього треба йти вперед та щось робити.

ДОВІДКA "УК"

Сергій ГОРДІЄНКО. Народився 30 січня 1958 р. у Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський державний університет за спеціальністю "історія". Доцент Київського університету туризму, економіки і права. Почав велику навколосвітню експедицію "Солотрансглобал" 20 грудня 2003 р. Вона складається з кількох етапів та охопить усі материки. Він уже побував у Середній Азії, Південній Америці, досяг Північного полюса й Антарктиди. У 50 років має за спиною понад 30 екстремальних походів. Британська антарктична служба присвоїла мандрівникові міжнародне звання "Професіонал у галузі божевілля".