Мамина ласка — це чарівні ліки від усякого болю. Мамина ніжність, доброта, чуйність оспівують одвічно в піснях і легендах. Ось одна з них, що сягає сивої давнини.
Воїна-бранця засуджено до прилюдної страти. Напередодні йому дозволено попрощатися з матір’ю. Він боїться смерті. Він благає неньку порятувати його, бо не гідний прийняти покарання мужньо, як справжній легінь. Мати ховає своє пекуче горе у найглибші тайники зболеного серця. Вона усміхається, радісно запевняє сина, що придумала спосіб, як урятувати його від ганебної смерті: «Коли ставатимеш під меч, підведи голову і побачиш мене серед людей. Якщо я буду в чорній сукні — не жди порятунку, а якщо у світлому святковому вбранні — ти врятований!»
Такі слова сказала мати на прощання своїй єдиній дитині, ніжно пригортаючи і обціловуючи її. Настав день страти. Бранець, увірувавши, що материнська любов урятує його від наглої смерті, йшов до страшного місця покарання спокійно, з гордо піднятою головою. А коли став під меч, обвів поглядом натовп. Він побачив рідну неньку у святковому білому вбранні. Його уста осяяла світла усмішка. Схвальний гомін сколихнув натовп. Обличчя ворогів скривила невимовна лють.
Блиснув меч — і голова бранця скотилася долу.
О, святий материнський обман!
Якою ціною ми можемо оплатити материнську любов? Якими скарбами можемо відкупитися від завданих своїм матусям хвилювань, спричинених тривог?
Нема такої ціни. Нема таких скарбів. Пам’ятаймо про це.
Пам’ятаймо про це, допоки рідна ненька подає натрудженою рукою окраєць хліба. Пам’ятаймо, коли проводжає в далеку дорогу.
Пам’ятаймо, коли після довгої розлуки пригортає до серця і окроплює щасливими сльозами на порозі рідної домівки.
Пам’ятаймо!
А тепер повернімося у сьогодення. Через 70 років в Україну знову прийшла війна. Хто ж насмілився на анексію Криму, загарбання Донбасу? Наш північний сусід, який називав себе «старшим братом». А став агресором. Скільком матерям завдає нині непоправного горя новоявлений Путлер, скільки дітей осиротіло з його вини в Україні та Росії… Невже сподівається зі своїм маніакальним «русскім міром», азійськими найманцями і сепаратистами здобути собі царську корону? Невже не розуміє, яка доля вже в наш час спіткала кривавих диктаторів?
Слово «Мати» величне. Слово «вдова» печальне. Слово «дитина» животрепетне. Слово «сирота» скорботне. 22 червня 2012 року в столичному парку Перемоги відкрили пам’ятник Матері-Вдові. Хто б міг подумати того світлого дня пошанування української жінки-берегині, що слова «мати-вдова», «діти-сироти» через сімдесят років після перемоги над нацистською Німеччиною знову увійдуть у наше сьогодення разом зі страшним словом «війна»… Знову на нашу землю зазіхає ворог, плюндрує новітньою зброєю міста і села Донеччини та Луганщини, не шкодуючи й тих, хто зомбований російською пропагандою.
Календарна дата — День Матері — повинна сколихнути цими днями все жіноцтво нашої країни до активних дій проти агресивної загарбницької політики кремлівської хунти. Матері України, Білорусі, Росії, Європи, подайте свій голос на захист миру, на захист материнства і дитинства! Закликайте до братерства, християнської любові. Повстаньте всім миром проти зла, агресії, ненависті, горя в ім’я незалежної України! Досить нам зводити пам’ятники жертвам Голодомору, героям, полеглим у війнах, матерям-вдовам. Нехай наша земля розквітає садами, а рани загоює врожайними нивами. Тоді, як пророкував Тарас Шевченко, «І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі!»
Павло ЛАРІОНОВ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+