Свого часу «Урядовий кур’єр» чимало розповідав про активний молодіжний рух у населених пунктах української прифронтової Донеччини. Юні жителі краю, на відміну від частини ровесників на окупованій рф його території, своєю діяльністю чітко підтверджували український та європейський вибір. А гуртуванню для подальшої спільної роботи неабияк посприяла ще й ініціатива Донецької ОДА щодо створення молодіжних центрів у містах, районах, військово-цивільних адміністраціях та об’єднаних територіальних громадах. Два такі центри діяли у Покровську і ставили за мету насамперед всебічний розвиток молоді. Юні містяни гуртувалися за інтересами, проводили зустрічі з цікавими людьми, організовували різноманітні тренінги та майстер-класи, реалізовували цікаві творчі проєкти тощо. Тобто неподалік від лінії зіткнення вони переймалися суто мирними питаннями і встигли підтвердити власні ініціативу, креативність та перспективність молодіжного руху загалом.

Та справжнє і найважче випробування розпочалося після 24 лютого. І поки що є всі підстави вважати, що молодь Донеччини і зокрема Покровська іспит складає гідно. Це підтверджує і те, що вже 25 лютого юні жителі міста самоорганізувалися й створили молодіжний гуманітарний штаб. І вони не збиралися там  тільки засідати чи ділити посади. 27 лютого зуміли відправити першу вантажівку (7 тонн) гуманітарної допомоги в селище Велика Новосілка, в якому люди потребували її.

Відтоді молоді покровські волонтери продовжують діяльність ще активніше і навіть стали прикладом оперативного та ефективного розв’язання нинішніх пекучих проблем, які несе людям Донбасу та всієї України російська воєнна агресія.

Покровські волонтери створили ефективний логістичний ланцюжок, унеможлививши корупцію. Фото з сайту vchasnoua.com

«Ми просто бралися за справу і швидко робили її»

Бажання і здатність юних донеччан реагувати на сучасні важливі виклики важко переоцінити, оскільки йдеться про складний у всіх сенсах Донбас. Тобто регіон, де чимало керівників та чиновників в органах місцевої влади чи правоохоронних структурах навіть після трагічного 2014 року не поспішали позбуватися симпатій до зловісного «рускава міра». Місто Покровськ (колишній Красноармійськ) — також не виняток серед подібних, де, змінивши тільки назву, стару систему управління і кадри загалом залишили майже без змін. Саме тому імідж міста, де колись працював і творив геніальний український композитор, автор всесвітньо відомого «Щедрика» Микола Леонтович (2018 року йому тут встановили пам’ятник), нерідко псували корупційні скандали за участю місцевих можновладців.

На жаль, навіть збройний напад рф на Україну не змінив старих методів роботи представників місцевої влади. Бо як ще пояснити, що навіть після того, як молодіжний гуманітарний штаб уже самоорганізувався й активно працював, волонтери, за їхніми словами, не отримали від міськради жодних пропозицій про допомогу чи спільну діяльність?

«Складалося враження, що вони або не здатні ефективно працювати в цій ситуації, або не хочуть», — розмірковував один з волонтерів. І на підтвердження своїх слів розповів про відносно недавній досвід співпраці з міськрадою.

Хлопцям тоді була потрібна фура, щоб відвезти вантажі, яких уже чекали потерпілі від війни люди. Звернулися по допомогу до місцевої влади. І що почули у відповідь від одного з чиновників? Мовляв, є такий автомобіль, але волонтери повинні самі зловити його водія, почекати, поки той розвантажиться, й умовити його виконати цей рейс. Тобто від жодних конкретних розпоряджень водієві представник влади утримався. Хоч місцеві фермери, з якими зв’язалася молодь, усе швидко вирішили: пригнали фуру в домовлений час на визначене місце, і гуманітарний вантаж поїхав до людей.  

«Ми просто бралися за справу і швидко її робили. А у виконкомі міста не найкращі його представники в цей час торгувалися між собою за кожне рішення, сподіваючись отримати якісь вигоди та бонуси для своїх політичних сил чи груп», — каже він.

Інший, сучасний підхід до організації своєї діяльності дав змогу гуманітарному штабу працювати так, як потребують умови жорстокої війни та чимала кількість потерпілих людей, яким потрібна реальна допомога. До того ж її потрібно надавати без зволікань і торгів, якомога швидше. Саме з урахуванням цього молоді волонтери міста віком 19-26 років зуміли самотужки створити ефективний логістичний ланцюжок. Насамперед це пошук джерела гуманітарної допомоги, затим організація перевезень вантажу і далі нарешті доставка всього зібраного: продуктів, води, медикаментів, одягу тощо тим, хто цього потребує. А оскільки все робиться досить професійно і водночас прозоро та відкрито, то з молодіжним гуманітарним штабом розпочали співпрацювати благодійні організації чи міжнародні фонди, які утримувалися мати справу і відверто не довіряли місцевій владі, деякі представники якої є живими синонімами корупції.

«Відмовилися від застарілих методів роботи»

Осередок покровської молоді нині вважається одним з найбільш ефективних на волонтерській ниві  Донецької області. Навіть попри те, що він відносно нечисленний: десять людей, які вже тривалий час працюють без вихідних. Отож велику допомогу потерпілим вдається швидко надавати не  числом — роздутим штатом, а бажанням та вмінням злагоджено працювати, не перекладаючи на когось чітко розподілені між ними обов’язки.

У гуманітарному штабі об’єдналися юні жителі Покровська різних фахів: робітники, студенти — майбутні педагоги, шахтарі, підприємці, навіть політики. Кожен з них і всі разом заслуговують поваги. Однак з огляду на те що нині на Донеччині ситуація важка, тривають бої, а російські загарбники ненавидять українських волонтерів, є сенс запропонувати два анонімні монологи молодих покровських представників гуманітарного руху.

«Змалку мріяв про сучасний розвиток нашого міста. І розумів, щоб відбулися зміни, потрібно щось для цього робити: на той час я став наймолодшим представником у виконкомі Покровська і побачив зсередини місцеву політику. Коли почалася війна, сумнівів не було: зараз не час дискусій у міськраді, бо треба діяти.

24 лютого спершу самотужки почав збирати гуманітарну допомогу, в наступні дні до мене приєдналися інші хлопці. Гуманітарний штаб швидко розвивався, бо ми відмовилися від застарілих методів роботи і тривалих процедур, без яких ні кроку не ступить міська влада. Організували успішну роботу, бо без зволікань почали активно допомагати людям. Так, молодь по-іншому, по-сучасному дивиться на все, інакше береться до справи і підходить до цього творчо. Кожен з нас швидко вчиться, здобуває досвід і одразу його застосовує. Нам головне — не заробити гроші чи імідж, а досягти результату. А об’єднує всіх бажання перемогти у цій війні та істотно змінити життя в місті та області на краще».

«Мені доводиться безпосередньо керувати автомобілем з гуманітарною допомогою, що прямує до лінії зіткнення. Звичайно, це небезпечно, але прагнення допомогти важливіше. Тому найбільше задоволення отримую, коли вдається, подолавши труднощі, привезти допомогу тому, кому вона найпотрібніша.

До речі, не всі водії з інших областей погоджуються везти гуманітарну допомогу на нашу Донеччину. Просто бояться сюди їхати. Та ми вже знайшли вихід: облаштували тимчасовий склад у Дніпропетровській області й підшукали таких водіїв, які нам допомагають привозити вантаж на прифронтову територію.

Я народився у вже незалежній Україні, ідеї та символи радянщини мені чужі, тому досі не можу зрозуміти, чим керувалися у кремлі, коли приймали божевільне рішення вторгнутися в Україну. Та не сумніваюся, що ми переможемо, і вже зараз кожен із нас робить усе для того, аби подолати ворога якомога швидше».   

А ще молодь вважає, що ровесники могли б зробити набагато більше, якби місцева влада свого часу працювала над тим, аби втримати у Покровську перспективні кадри. Вони переконані, що після спільної перемоги їм вдасться виправити цю помилку.