Якось у приморському Маріуполі почув від місцевого жителя влучне порівняння. Мовляв, сусідам по той бік моря пора змінити герб: на ньому має бути зображення не двоголового птаха, а спрута. Бо з 2014 року гібридна війна довкола приморського Маріуполя за участі росіян дедалі дужче нагадує морського молюска, який усіма своїми бридкими мацаками вхопився за українське місто. Коли не вдалося захопити Маріуполь силою, проросійські бойовики лякали його жителів загрозою чергового штурму. А на підтвердження злих намірів періодично обстрілювали довколишні мирні населені пункти чи міський мікрорайон Східний. Істотну небезпеку становлять мацаки і з моря, звідки віроломні сусіди вдалися до економічної блокади найпотужніших місцевих підприємств: металургійних комбінатів і торговельного порту.

Без безробіття

До драматичних подій 2014 року державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт» повністю підтверджував свій статус головних морських воріт Донбасу. Ці ворота були широко розчинені. Щороку маріупольські портовики перевантажували близько 15 мільйонів тонн різноманітних вантажів, левова частка яких — до 90% — надходила з Донецької та Луганської областей. Гібридна війна негативно позначилася на темпах роботи: у 2015 році обсяги вантажів у ММТП зменшилися вдвічі. До Маріуполя відтепер не надходили вугілля (майже 4 мільйони тонн щороку) та металопродукція ( 3,5—4 мільйони тонн), що досі транспортували з тепер окупованих проросійськими незаконними збройними формуваннями Донецька, Макіївки, Єнакієвого, Алчевська. Тому нині відправлення металопродукції через порт проводять тільки місцеві металургійні комбінати «Азовсталь» та імені Ілліча. А тим часом сусіди взялися ударними темпами споруджувати міст у Керченській протоці.

«Поки колишній лідер самопроголошеної «республіки» по кілька разів на день хвалився захопити Маріуполь із суші, росіяни свідомо заблокували місто з моря. Адже Керченський міст фактично став штучно створеною перешкодою для великих суден, які здавна тут ходили. Перед початком будівництва їх попередили, що до Маріуполя ходять вантажні велетні, висота яких сягає 44 метрів. Однак у серпні 2017 року сусіди ввели обмеження висоти надводних габаритів кораблів, що могли пройти під спорудою, — 33 метри. Тобто відтоді великотоннажні судна, а таких аж 144, втратили змогу заходити до нашого порту. А це мінус більш як третина вантажних кораблів і втрата значної частини обсягів вантажних перевезень — більш як 100 тисяч експортної металопродукції щомісяця. Приміром, раніше ми щороку відправляли майже мільйон тонн чавуну до США і близько 500 тисяч тонн металопродукції до Китаю, В’єтнаму і Кореї. Та з цієї причини власники вантажів тепер працюють із портами на півдні України, а маріупольці втратили мільйони гривень прибутку», — розповідає один із працівників ММТП.

На жаль, росіяни на цьому не зупинилися і згодом почали вдаватися до інших засобів економічної блокади українських портів. Навесні морські прикордонники ФСБ РФ взялися значно активніше проводити огляд і безпідставну затримку суден, що йшли до Бердянська і Маріуполя та звідти. Затримки вантажів у Керч-Єнікальському каналі за рейс становили до 15 діб, а тому ММТП зазнавав не тільки фінансових збитків, а й знову втрачав постійних партнерів, бо ті змушені були вдаватися до послуг інших портів.

Особливо важким у цьому плані для маріупольців виявився минулий листопад. Через свідому затримку росіянами суден підприємство залишилося без роботи на десять днів. Це був перший випадок, коли портовики закінчили місяць із збитками, хоч досі, попри всі зусилля сусідів із мацаками, працювали з прибутком, який тут цілеспрямовано вкладають у розвиток.

«Маріупольський порт досі входить до трійки найбільш прибуткових портів України. У 2017 році, переваливши 5 мільйонів 882,4 тисячі тонн вантажів, підприємство заробило понад 186 мільйонів гривень чистого прибутку. Торік виплатили платежів і зборів до бюджетів: до державного — 286,6 мільйона гривень, до місцевого — 84,7 мільйона», — підтверджує начальник служби зв’язків із громадськістю та ЗМІ ДП ММТП Айна Чагір.

Звичайно, порівнювати роботу маріупольського порту до початку гібридної війни, спровокованої сусідами на суші, на морі та у протоці під мостом,  і тепер — на її вже п’ятому році, дуже складно. Реальністю стало те, що з огляду на все згадане із січня 2017 року тут перейшли на чотириденний робочий тиждень. Однак на підприємстві відмовилися від скорочень працівників, стабільно виплачують заробітну плату портовикам, відраховують податки до бюджету і наполегливо шукають шляхи подальшого розвитку.

Що потрібно для успіху?

Сусідські огидні мацаки на суші й на морі лишаються мацаками, однак порт не тільки працює й шукає нові можливості для роботи, а й поступово розвивається у цих неймовірно важких умовах. У 2016 році на підприємстві почали розробляти проект будівництва потужного комплексу для переробки зернових вантажів — першого на Азовському морі. Щоб отримати сучасне обладнання, ММТП вдалося укласти прямий зовнішньоекономічний контракт із виробниками — американсько-канадською компанією ABROOC INC та німецькою компанією NEUERO. Міжнародних партнерів не зупинило навіть те, що маріупольці працювали у зоні АТО.

До кінця 2017 року все обладнання надійшло до Маріуполя, і тепер на 3-му і 4-му причалах розпочалося будівництво першої черги термінала потужністю до мільйона тонн зернових  на рік. Поки що всі роботи тривають, заплановано, що новий об’єкт перероблятиме врожай 2019 року.

«Коли в середині 2014-го маріупольський порт виявився відрізаним від єнакіївського, макіївського металургійних комбінатів, Донецьксталі, глиняних кар’єрів і багатьох вугільних шахт, нам довелося шукати нові можливості для підприємства. Тоді ми взяли до уваги те, що Україна —другий експортер зерна у світі, а Маріуполь розташований на території, де здавна традиційно вирощують зернові культури. Тому й дійшли висновку, що логічно буде розвивати перевалку сільськогосподарської продукції. Так з’явилося рішення про створення спеціалізованого кластера агропромислових вантажів, одним з об’єктів якого стане зерновий термінал.

У ролі інвестора для першої черги зведення об’єкта виступило саме підприємство, і ми використали наші кошти, що зберігалися на депозитах у державних банках. А на другу чергу плануємо залучати кошти приватних інвесторів.

Із введенням в експлуатацію термінала одночасно в ньому може зберігатися до 57 тисяч тонн вантажу, а обсяг перевалки зернових  у порту збільшиться до мільйона тонн за рік.

Нагадаю: термінал — тільки одна із частин так званого спеціалізованого кластера, який споруджуємо в порту. До нього входять ще склад для зберігання агропромислових вантажів і комплекс для зберігання і перекачування на судна соняшникової олії. Цей проект перебуває вже в стадії реалізації, а тим часом виношуємо ще й інші перспективні плани на майбутнє.

Варіантів та ідей у нас достатньо. А для успіху потрібен мир. Тільки тоді морські ворота Донбасу знову зможуть пропускати масштабні вантажопотоки, що колись ішли сюди», — розповідає директор державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» Олександр Олійник.

А серед уже реалізованих проектів портовики називають введення недавно в експлуатацію поки що найбільшої в Донецькій області промислової геліосистеми, яка дає змогу заощаджувати споживання газу. Вода для підрозділів підприємства тепер гріється завдяки сонячній енергії і встановленим тут сонячним колекторам. Геліосистема гарантує щороку 17 тисяч кубометрів гарячої води без використання природного газу, а річна економія дорогого палива — до 200 тисяч кубометрів щороку. За висновками фахівців, проект, у який порт інвестував близько 5 мільйонів гривень, окупиться вже в наступні чотири роки.

ДОВІДКА «УК»

Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт» входить у четвірку найбільших портів України і розташований на перетині всіх видів транспортних сполучень. Його потужності дають змогу переробляти понад 17 мільйонів тонн вантажів щороку. Територія порту, що має сучасні термінали і комплекси, становить 73,2 гектара, довжина причальної лінії — 4,2 кілометра.