Про те, що можна вкрасти не тільки гроші, а й думки, «УК» писав ще торік, коли у рамках боротьби з плагіатом Кабмін підтримав ідею створення єдиної бази — Національного репозитарію академічних текстів. Яким було здивування, коли на сайті finforum безсоромно сплагіатили текст моєї статті про… боротьбу з плагіатом! Без жодного посилання на автора чи видання. Ще й самовільно додали рекламу бюро перекладів. Тож красномовним доказом порушення Закону «Про авторське право і суміжні права» стане скріншот на пам’ять інтернет-сторінки і заява у відповідні органи.
Утім, інтелектуальні крадіжки поширені не лише в засобах масової інформації, а й в академічних працях. Найчастіше плагіатом грішать студенти, а ще викрадачі чужих думок майстерно маскуються під науковців різного калібру. Але ж плагіат — це злочин, то чому досі більшість плагіаторів сплять спокійно?
Учені коти — майстри на всі лапи
Як кажуть, є попит — є й пропозиція. Підтвердження миттєво видає віртуальна помічниця: на запит «дисертація недорого» мережа рясніє безліччю оголошень на кшталт «замовити кандидатську, магістерську, докторську дисертацію, недорого». А ось ширший вибір: диплом, реферат, контрольна робота, курсова, есе, стаття, дисертація. Всього від 30 (!) гривень. Обіцяють «низькі ціни, якісне й швидке виконання». Причому такі «майстри слова» обіцяють написати, приміром, магістерську за три тижні, можуть і терміново — всього за дві доби. Про якість годі й замислюватись. Проте, вочевидь, такі «вчені коти» (одна з кумедних назв контори) штампують усе підряд — аж гай шумить. Телефоную до плагіаторів-бізнесменів і задля експерименту замовляю в них наукову статтю… про плагіат! Після короткої паузи представниця контори зауважує, що займається винятково економічною тематикою й гарантує 92% унікальності тексту. «Ми обов’язково перевіряємо роботу на плагіат по внутрішній базі та у мережі, — запевняє фахівець. — Вартість написання залежить від складності теми і строків виконання. Не переживайте: тексти пишуть кандидати й доктори економічних наук!»
Зцілення публічністю
Раніше плагіат десятиліттями вважався нормою й розповсюджувався в усіх академічних спільнотах, немов вірус, і лише нещодавно проти нього знайшли ліки. Найперше, це публічність, причому дві її грані: оприлюднення академічних текстів і публічне засудження плагіаторів (а відтак, ганьба й позбавлення їх вчених звань). Позбавляти псевдонауковців наукових ступенів з привселюдним осудом почали ще в 2014—2015 роках за часів екс-міністра освіти і науки Сергія Квіта. Нині профільне відомство продовжує розпочату справу — запроваджує механізми, які дадуть змогу миттєво виявляти плагіат, отже, й ефективніше з ним боротися.
Законодавчо перші цеглини у цю боротьбу було закладено з ухваленням нового Закону «Про вищу освіту» у 2014 році, де у ст. 69 прописано, що виші «здійснюють заходи із запобігання академічного плагіату — оприлюдненню наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання».
Насправді провідні університети вже впродовж кількох років мають власні внутрішні репозитарії, де публічно розміщують наукові праці своїх викладачів і студентів. Та серйозною проблемою загальноукраїнського масштабу є те, що виші фактично не мають з чим порівнювати свої роботи. Тому Міністерство освіти і науки створює національний репозитарій академічних текстів. Так, торік Кабмін своїм розпорядженням доручив профільному відомству розробити відповідне положення, і вже 19 липня цього року затвердив його.
Тож відомо, що національний банк наукових текстів стане загальнодержавною електронною базою. Вона складатиметься з центральної й локальних частин — репозитаріїв університетів і наукових установ, видавництв. У загальній базі накопичуватимуться, зберігатимуться й систематизуватимуться всі академічні тексти: бакалаврські й магістерські роботи, дисертації, автореферати, монографії, статті у наукових виданнях, матеріали наукових конференцій тощо.
Розпорядника ще не визначили
Яким чином функціонуватиме електронна база, пояснюють у МОН. «Процедуру наповнення національного репозитарію академічними текстами, порядок їх зберігання, систематизації, обробки, надання інформації у відкритий доступ, взаємодії з інституціональними учасниками й іншими користувачами, застосування аналітичних інструментів визначатиме регламент, якій наразі розробляється МОН, — розповідає «УК» директор департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування Міністерства освіти і науки України Андрій Шевцов. — Структурою, яка працюватиме над наповненням електронної бази академічних текстів, буде розпорядник національного репозитарію.
Відповідно до регламенту розпорядник забезпечує використання відомостей єдиного банку текстів, надає користувачам доступ до інформації, формує довідники, реєстри, аналітичні матеріали, решту інформаційно-довідкових ресурсів, проводить систематизацію та іншу аналітичну роботу. Причому розпорядника репозитарію міністерство визначатиме одночасно із затвердженням регламенту».
У МОН зазначають, що в структурі відомства є державна наукова установа «Український інститут науково-технічної експертизи та інформації», яка могла б бути розпорядником репозитарію у співпраці з іншими установами такого типу. Компанію, яка розроблятиме програмне забезпечення для національної бази текстів, визначать після складання відповідного технічного завдання у рамках забезпечення функціонування ресурсів та сервісів електронної бази даних.
База — лише інструмент
На запитання «Хто саме проводитиме експертизу академічних текстів на запозичення?» у МОН констатують, що ресурси Національного репозитарію є допоміжним засобом для експертизи академічних текстів на плагіат. Експертизу здійснюватимуть фахівці з відповідної галузі знань та захисту прав інтелектуальної власності.
«Щоб знайти текстові запозичення в магістерській роботі, дисертації, монографії, експерту з плагіаризму необхідно мати відповідну, максимально повну і структуровану базу текстів, — пояснює Андрій Шевцов. — Чи буде експерт це робити безпосередньо або за допомогою відповідного програмного забезпечення, він має спиратися на таку базу, з якою може порівнювати текст, який аналізується. Зазвичай компанії, які перевіряють роботу на плагіат, здійснюють це за допомогою спеціальних програм і користуються текстами, розміщеними в інтернеті у вільному доступі. Проте вочевидь цього недостатньо. А вітчизняна база даних академічних текстів може бути саме таким «резервуаром інформації», що допоможе шукати текстові запозичення з більшою ймовірністю й ефективністю».
У злочині покаятись замало
Яку ж відповідальність, окрім докорів сумління (якщо вони є!), нестимуть плагіатори? Адже крадіжка — це не лише гріх, а й злочин. Тож недостатньо просто покаятись; порушник, який свідомо присвоює чужі думки й ідеї, має бути покараний. «Якщо суд призначає відповідальність за плагіат, у першу чергу спирається на Закон «Про авторські та суміжні права», — зазначає Андрій Шевцов. — У проекті нового рамкового Закону «Про освіту» в розділі «Академічна доброчесність» уперше передбачено досить жорсткі покарання за плагіат і для науково-педагогічних працівників, і для студентів. Так викладачі притягуються до дисциплінарної відповідальності відповідно до законодавства. А студентам за інтелектуальну крадіжку загрожує повторне оцінювання (контрольна робота, іспит, залік тощо), повторне проходження навчального курсу, навіть відрахування із закладу».
Утім, найперше, потрібно бути чесним перед собою. «Суди себе сам. Це найважче», — вкладає золоту істину в уста одному з героїв «Маленького принца» Антуан де Сент-Екзюпері. І хоча наше суспільство поволі прокидається від гіпнозу байдужості до масового запозичення чиїхось розумних думок, необхідно апріорі змінювати ставлення до такого злочину.
Вочевидь ефективним щепленням від епідемії плагіату стане виховання академічної доброчесності. Над цим уже працюють у провідних університетах країни. Так, МОН у співпраці з вишами в рамках міжнародних донорських проектів, зокрема програми Європейського Союзу «Еразмус Плюс», сприяє розробці й запровадженню навчальних курсів з академічного письма для студентів і аспірантів, наданню основних знань щодо питань плагіаризму та захисту прав інтелектуальної власності в освіті й науці. Понад те, закладати зернини академічної доброчесності потрібно ще у школі, пояснюючи учням, що списувати — значить украсти, натомість важливіше розвиватися, самостійно виконуючи завдання. І тут великою мірою необхідне заохочення вчителів, які не міряли б усіх школярів однією міркою, а плекали в дітях прагнення до індивідуальності. Адже з цих учнів виростуть студенти, а з них — майбутні науковці. І якими вони стануть, краще подумати вже сьогодні.
Ми в Google+