УНІКАЛЬНО

Українець Володимир Липський дослідив і описав для науки  7 нових родів та 200 нових видів рослин

Cвітлана ЗИМАН,
доктор біологічних наук
для «Урядового кур’єра»

Хтось думає, що, перебуваючи на владних посадах, може вершити долі і народів, і окремих особистостей, зводячи на п’єдестал нікчем і розчавлюючи світочів. Але істина все одно восторжествує, навіть якщо це трапиться через кілька століть чи й тисячоліття, а розтиражована слава пустот ніколи нічим не продовжиться.

Немає й сліду від могили Володимира Липського, знищеної більшовиками, на жаль, не кожен українець скаже, хто цей чоловік. Та попри те, наш співвітчизник не перестане від цього невігластва бути справді видатним ученим, ботаніком світового рівня. Не хтось, а саме він: зібрав колекції рослин з усіх материків планети, вважався одним із найвизначніших гербаристів світу, автор переважної частини тритомника про Імператорський ботанічний сад у Петербурзі, розбудовник української Академії наук. Не чиїмось, а саме його ім’ям названі два нові роди та 54 нових видів рослин…

Відроджувати такі славні імена співвітчизників, як Володимира Липського, – велика честь для кожного українця.

11 березня виповнилося 150 років з дня народження видатного українського вченого Володимира Липського — першого і єдиного в історії України ботаніка, котрий очолював (з 1922 по 1928 рік) Українську академію наук (тоді ВУАН), у створенні якої брав дуже активну участь. А до того, у кінці 1918 року, за рекомендацією першого президента ВУАН Володимира Вернадського був обраний директором щойно відкритого у Києві ботанічного саду при Київському університеті. Крім того, в ці роки він керував кафедрою квіткових рослин при ВУАН, а також комісіями Енциклопедичного словника й академічною Комісією з вивчення природних багатств України. Незабаром, у 1919 році, Володимира Іполитовича обрали академіком, а 1921 року — віце-президентом Академії наук.

Під час свого керівництва Одеським ботсадом, Володимир Липський зробив значний внесок у створення колекції
живих рослин і наукового гербарію. Фото з сайту dumskaya.net

Флору Бессарабії осягнув  у 26 років

Народився Володимир Липський 27 лютого (11 березня, за старим стилем) 1863 року в селі Самостріли Ровенського повіту Волинської губернії (нині Корецький район Рівненської області). Його батько, дід і прадід були священиками. У 1873 році родина Липських переїхала у Житомир, де Володимир із золотою медаллю закінчив 1881 року гімназію. Після цього він навчався в Києві в Колегії Павла Галагана, а згодом у Київському університеті (в той час — Університет Святого Володимира), на природничому відділенні фізико-математичного факультету, який закінчив 1887 року. Вже на першому курсі захопився ботанікою, його помітив завідувач кафедри, видатний ботанік професор І.Ф.Шмальгаузен. Тому після закінчення курсу навчання в університеті Володимира Липського залишили тут на роботі, з 1887 по 1894 рік він працював у ботанічному саду Київського університету та одночасно асистентом на кафедрі ботаніки. В цей час за скромні кошти Київського товариства природодослідників молодий науковець здійснив свої перші ботанічні експедиції, під час яких проводив флористичні дослідження у Бессарабії, на Кавказі та у Середній Азії.

Наступний етап творчого становлення Володимира Липського (1894—1917 роки) пов’язаний з переїздом до Санкт-Петербурга й роботою в Імператорському ботанічному саду (пізніше — Головний ботанічний сад Санкт-Петербурга) на посадах  спочатку молодшого, потім старшого зберігача рослин, далі — головного ботаніка і нарешті — завідувача відділу живих рослин.

Саме тут відбулося формування наукового світогляду Володимира Іполитовича як флориста і систематика квіткових рослин, тому що в цей петербурзький період він здійснив більшість своїх наукових експедицій до Бессарабії, Середньої Азії, на Кавказ, Алтай, а потім і за межі нашої величезної країни — зокрема до Північної і Південної Америки, Цейлону, Японії. Володимир  Липський відвідав низку країн на всіх континентах, крім Австралії. Його перша наукова книга «Исследования о флоре Бессарабии» опублікована 1889-го, коли науковцю було лише 26 років.

Схема ботанічного саду в Палермо, виконана В. І. Липським (1903)

Багатогранна праця

Упродовж перших петербурзьких років Володимир Іполитович охопив польовими дослідженнями майже всю територію Кавказу, від північного краю до південного, за його словами, пройшов по Кавказу пішки майже 10 000 верст. Підсумки досліджень рослин на Кавказі були викладені в його книжці «Flora Circaucasica» та монографії «Флора Кавказа. Свод сведений о флоре Кавказа за двухсотлетний период ее исследования, начиная от Турнефора и кончая XІX веком» (1899). Ці праці створили йому популярність дослідника кавказької флори, відомого в широких ботанічних колах. Водночас, працюючи поряд з майбутнім директором Ботанічного Інституту В.Л. Комаровим, він пареймався створенням одного з перших у Росії наукових гербаріїв.

Інтенсивно досліджував рослини у межах Середньої Азії, вивчав флору Тянь-Шаню, Джунгарського Ала-Тау, Ферганської й Зеравшанської долин у 1896—1911 роках, унаслідок чого зібрав гербарій, який налічував кілька десятків тисяч аркушів. Серед багатьох опублікованих праць Володимира Липського цього періоду найважливішими були «Материалы для флоры Средней Азии» (1900—1910) та «Флора Средней Азии» (1902), «По горным областям Русского Туркестана» (1906), «Лесная растительность Туркестана» (1911), «Горная Бухара» (1902) та інші (усього 18). За здійсненими дослідженнями вчений описав сім нових для науки родів (Beketovia, Korshinskia, Galagania, Kozlovia, Ladygynia, Orthorhiza, Schumannia) та близько 200 нових видів. Послідовники Володимира Іполитовича назвали на його честь два нові роди (Lipskya Nevsky i Lipskiella Juz.) і 54 нові види.

Значна частина життя науковця в цей та інші періоди пройшла в експедиціях і подорожах. За спогадами колег, в експедиціях Володимир Іполитович був надзвичайно енергійним, витривалим і невибагливим, легко долав важкі переходи й любив підніматися високо в гори.

Одночасно приділяв велику увагу роботі в Петербурзькому ботанічному саду, зокрема живим колекціям рослин та гербарним фондам. Підсумком цього було видання повного переліку колекцій сухих рослин «Гербарий СПб ботанического сада» (1823—1908) та книги «С.-Петербургский ботанический сад за 200 лет его существования (1713—1913)».

Під час роботи у Петербурзькому ботанічному саду Володимир Липський здійснив також закордонні подорожі, під час яких ознайомився з діяльністю ботанічних садів і природничих музеїв Лондона, Парижа, Відня, Рима, Берліна, Мадрида та інших міст Європи, Азії, Північної Африки та Північної Америки, його докладні описи опубліковані в низці праць (наприклад, «Ботанические сады Мадрида, Лисабона и Кью» (1906)).

У 1917 році Володимир Іполитович повернувся в рідну Україну. За багатогранною й плідною науковою діяльністю у Санкт-Петербурзі він зайняв одне з чільних місць серед вітчизняних ботаніків, крім того,  разом з В.Л. Комаровим та іншими колегами заклав основу майбутнього Ботанічного інституту Академії наук – головної ботанічної установи майбутнього Радянського Союзу.

За характером Володимир Липський був дуже скромною людиною, тому в Санкт-Петербурзі й інших місцях його помешкання й побут були вкрай невибагливими. Водночас його дружина Юлія Калістратівна та п’ятеро дітей — сини Всеволод, Олег і Борис та доньки Тетяна й Ольга —  завжди відчували його як чудового сім’янина.

З посади президента ВУАН Володимир Липський був змушений подати у відставку 1928 року у зв’язку з втручанням керівних органів радянської влади в діяльність наукових установ. Після цього він переїхав до Одеси, де очолив Одеський ботанічний сад, в якому упродовж років зробив значний внесок у створення колекції живих рослин і наукового гербарію. Проте він не міг підтримувати наукові ідеї та пропозиції Трохима Лисенка чи принаймні погоджуватися з ними і подав у відставку.

До останніх днів життя працював науковим консультантом Одеського ботанічного саду. Влітку 1936 року здійснив свою останню ботанічну експедицію до Середньої Азії (Узбекистан і Туркменістан), а вже на початку наступного року (24.02.1937) його не стало.

У 1950–ті роки могила нашого славетного колеги Володимира Липського була знищена, й місце його поховання не відоме. Проте діяльність Володимира Іполитовича продовжує бути прикладом служіння ботанічній науці, а його життя — взірцем честі і благородства.