Кажуть, що півхлібини — це вже хліб, а напівправда — вже не правда. Це твердження нині дуже актуальне, бо допомагає викрити підступну російську пропаганду, яка вже стала синонімом брехні й спотворення дійсності. І на жаль, в Україні не бракує жертв цієї потужної ідеологічної зброї. Особливо це стосується тих донбасознавців, які вірять у нісенітниці про «іхтамнєт», «громадянську війну» чи те, що всі жителі краю навесні 2014 року із хлібом і сіллю зустрічали носіїв «руского міра». А зайвий раз спростовує цю маячню документальна книжка священика і волонтера Сергія Косяка «Донбас, якого ти не знав (Щоденник священика)», яка вийшла у світ наприкінці минулого року. Видання зроблено у формі щоденника, який вів автор у реальному часі, ретельно записуючи все, що відбувалося в Донецьку, з лютого 2014 року.

Черговий запис у щоденнику від 24 травня 2014 року Сергій починає словами: «Був важкий день, а для мене навіть дуже важкий».

Спогади священика Сергія Косяка — документальне свідчення і про злочини окупантів, і про спротив українців Донбасу

Фото з сайту fakty.ua

Справжній російський фашизм

Адже вранці озброєні бойовики вишикували під прицілами автоматів чергових біля наметів молитовного марафону із плакатом «Тут моляться за Україну», а потім зламали сам намет, зірвали плакати і викинули все в Кальміус. Насамкінець жорстко попередили: якщо ще раз тут хтось збереться для молитви, розстріляють усіх!

Раніше священик уже кілька разів ходив до приміщення Донецької ОДА на перемовини з представниками «ДНР», щоб ті не заважали проведенню мирної акції. Проте цього разу розмова виявилася жорстокою. На лихо, зустрів тут давнього приятеля, від якого почув звинувачення у зраді, а потім той здав його представникам нової влади.

«Бойовик кавказької зовнішності спершу вдарив мене прикладом, а далі, говорячи російською мовою з акцентом, став розпитувати, хто я. Покликали мого приятеля, який взявся давати покази проти мене. Казав, що я збираю людей під виглядом молитви, а сам проштовхую антинародні ідеї. Після цього мене почали бити з усіх боків різні люди. Далі відвели на поверх нижче, де на дверях прочитав: «Служба НКВС ДНР». І там вже почався справжній допит. Били мене чоловік п’ять — палицями, ногами, кулаками. На моїй сторінці у соцмережі знайшли фото, де я у Львові стою біля пам’ятника Степанові Бандері, і цього було досить, щоб у їхніх очах я виявився злочинцем. Знову покликали мого приятеля, і той розповів, що я пастор церкви, але з Ляшком в одній компанії. Почувши це, кавказець притиснув до мене ствол автомата і з обуренням сказав ламаною мовою: «Ти стояль рядом с Ляшіко?» А потім обернувся і запитав в інших: «А хто такий Ляшіко?»

На шию та зап’ястки мені прив’язали синьо-жовті стрічки, пообіцявши на одній із них повісити. Хтось постійно заходив до кімнати: різні люди били мене, змінюючи одне одного, чи одночасно.  Били палицею і нагайкою, а між побоями звинувачували в сектантстві й питали, скільки осіб із «Правого сектору» я привів із собою. Пам’ятаю, як увійшла молода симпатична дівчина років 25, попрохала дати їй палицю і під загальне схвалення кілька разів мене вдарила — просто для розваги».

Спогади Сергія Косяка про восьмигодинне катування навіть без натуралістичних деталей переконують, що запевнення російської пропаганди про захист донеччан від «українських фашистів» — класичний зразок напівправди. А правда в тому, що навесні 2014-го у Донецьк прийшов російський фашизм. Бо як ще назвати те, що робили російські куратори та їхні місцеві підлеглі з мирними громадянами України у захоплених ними адміністративних будинках влади, СБУ, прокуратури тощо, перетворених на катівні? До моторошних підвалів тоді потрапляли й випадкові люди, але зазвичай хапали тих, кого мали підстави підозрювати у симпатіях до України та бодай морального спротиву російським окупантам.

А Сергій Косяк у цьому плані був відчайдухом: ще наприкінці лютого 2014 року він із священиками різних конфесій організував у центрі Донецька проведення щоденного молитовного марафону «За мир, любов та цілісність України». І намет, де тривалий час щодня збиралися люди навіть уже під час окупації проросійськими бойовиками, був тут останнім місцем, де висів державний прапор України.

Український спротив  був героїчним

«Кожен, хто прочитає книжку, може дізнатися, хто сприяв ворогу, а хто чинив опір і намагався не пустити війну на поріг свого дому — України», —  переконаний Сергій Косяк. Ще автор зізнається, що рішення оприлюднити колишні записи, видавши їх окремою книжкою, усвідомлене і зважене.

«Я вже не міг більше вислуховувати звинувачення, які п’ятий рік закидають донеччанам чи луганцям: мовляв, вони нічого не робили для спротиву загарбникам, а тільки Путіна кликали! Та друкуючи хроніку тих подій, хочу розповісти суспільству, хто і що робив і яку роль відіграли у цих процесах представники різних церков», — каже він.

Розповідь про молитовний марафон у Донецьку — своєрідна прелюдія до подальших подій, оскільки у другій частині книжки «Робимо добро разом» ідеться ще й про волонтерську допомогу потерпілим від рук окупантів землякам: пораненим у лікарнях, багатодітним сім’ям і людям похилого віку. Цих жителів краю пастор — громадський активіст допомагав евакуювати з Авдіївки, Горлівки, Дебальцевого чи Пісків, де тоді точилися бої. Він рятував і підтримував людей у прифронтовій Мар’їнці. Але саме та перша частина щоденникових записів з назвою «Зло прийшло у мій дім…» про початок загарбання Донецька і спротив окупантам — визначальне своєрідне відкриття Донбасу, якого багато хто не знав.

На цю особливість книжки звернув увагу релігіє­знавець із Донецька Ігор Козловський, якого також схопили бойовики і він пробув у них «на підвалі» майже два роки. «Молитовний спротив російській навалі та озброєним бандитським формуванням, який у центрі Донецька тоді об’єднав під синьо-жовтими прапорами католиків і протестантів, православних Київського патріархату й мусульман, — ще досі не до кінця осмислений феномен нашої сучасної історії. Тому надзвичайно важливі спогади учасників того вже легендарного марафону. Гортаючи книжку, сповнюєшся повагою до цих щирих патріотів українського Донбасу, які продовжують свій молитовний спротив, бо ця справа для них безстрокова», — запевняє Ігор Козловський.

Книжку Сергія Косяка «Донбас, якого ти не знав» надруковано на замовлення Міністерства інформаційної політики, яке зробило ще й такий внесок у розвінчання сумнозвісної проросійської пропаганди щодо трактування минулих і теперішніх подій на сході України у спотвореному вигляді.

«Громадянський спротив окупації Донбасу, можливо, й не був масовим, але він був героїчним, — вважає керівник сектору інформаційної реінтеграції Криму та Донбасу Міністерства інформаційної політики Віктор Литвінов. — Обстоювати Україну виходили на мітинги тисячі неозброєних людей, які опинялися в оточенні десятків тисяч окупантів та їхніх поплічників. На жаль, майже кожен мітинг не обходився без потерпілих українських громадян. Документальна книжка цінна ще й тому, що це сумлінно виписана хроніка і пропонує читачам чимало конкретних фактів про той період. Тобто видання стало важливою цеглиною у фундаменті українського Донбасу».

«Щоденник священика», що закінчується розповіддю про події 9 липня 2015 року в Мар’їнці, має уточнення: «Закінчення першої книги. Далі буде». Нині автор готує до друку продовження записів, які, безумовно, важко переоцінити для подальшого вивчення українського руху спротиву російській окупації Донбасу, а ще — активної  волонтерської діяльності, без яких і досі неможливо уявити український прифронтовий Донбас.